Зберегти країну, не нападаючи й не ховаючись, або Хто має право диктувати правильність
Про «маргіналів» у війні й «інтелектуалів» у пастці власної моралі
Бекграунд. Книжки психологів для багатьох людей наче соломинки, за які вони хапаються у складні періоди життя. Пошук нових патернів поведінки, порятунку, поради, указівки – будь-що стане у пригоді, коли в житті сталася катастрофа. І фахівці пишуть книжки саме для невідкладної допомоги людині, щоб підтримати її на плаву, поки вона лікуватиме свої травми. Можливо, хтось із читачів розглядатиме книжку українського психолога й гештальттерапевта Євгена Медреша саме як настанову до використання, хтось – лише як досвід іншої людини, а для когось оповість стане поштовхом до зміни власних переконань і способу життя.
Окрім психологічного фаху автор має досвід навчання, є засновником і директором приватної гімназії «Очаг», яка працює з 1992 року в Харкові. Книжка «Зберегти свідомість» є не першим його виданням. Були в нього й професійні публікації, і збірка віршів, і повість.
Євген Медреш помер 2 вересня 2019 року в Харкові.
Видавництво: «Віват»
Наклад: 1600 примірників
Сюжет: В епіграфі до книжки автор написав: «Украй недосконала книжка. У ній весь час хочеться щось виправити». Виправляти й переосмислювати доведеться читачеві – власні розмірковування, погляди й переконання. Автор же послідовний у своїй ідеї неприйняття війни як способу розв’язання конфлікту. І у своїх роздумах і описах подає причини й обґрунтування цьому.
Книжка побудована у вигляді щоденника. Перший запис у ньому датований 24.11.2013, коли розпочався Євромайдан, а останній – 24.05.2014, вже вирувала війна Росії проти України.
Кожен день щоденника – це діалог автора з певною людиною: родичем, старим другом, сусідом, продавчинею у крамниці, учнем, людиною з окупованої території, і з підконтрольної Україні, біженцем, «ватником» тощо. У цих розмовах ми бачимо завжди протилежні думки про політичні, суспільні, а згодом і воєнні події в Україні. У живій розмові легше зрозуміти емоції людей і причини, що їх викликали. Тому це й «книжка голосів», серед яких гучно, але не перекриваючи інші, звучить і голос автора.
Цікавинкою оформлення є такі собі авторські нотатки на полях у вигляді окремих блоків роздумів і підсумків після кожного діалогу. Автор у них наче пояснює саме свої думки, коли в нього зародилися і чому він вважає їх правильними. Також час від часу наводить приклади з дитинства як ілюстрацію подій у країні й людської поведінки в них. Він щиро любить свою країну, але не бажає робити вибір між двома боками барикад. Бо його свобода – це право на своє життя і власний вибір у ньому без осуду від будь-кого. У кожній розмові ми читаємо розмірковування автора про політику, про поняття «право», «держава», «націоналізм», «сепаратизм» тощо. До речі, два останні аспекти він ототожнює.
Автор як головний оповідач питає одного зі співрозмовників: «Б’ючи у відповідь, стріляючи у відповідь – чого ти збираєшся досягти? Це шлях? Так, по-твоєму, здійснюється справедливість?». Він відкидає слова опонентів, що вони зараз на Майдані обстоюють його право на краще життя, на життя загалом. Він не хоче, щоб за нього хтось щось обстоював. Він прагне це роботи самотужки у власний спосіб. Та й не вважає, що насиллям можна врятувати чи покращити чиєсь життя. Людина на те й несе гордо тисячі років таку свою назву, що може й має домовлятися, а не силою скидати старі порядки й тією ж силою встановлювати нові.
Але в книжці ще один цікавий розділ, фінальний: «Літо чотирнадцятого. Додаток у п’яти пострілах». Тут уже назва чітко промовляє про події і про стан оповідача. Кожна з п’яти маленьких глав – це окрема й, очевидно, болюча тема для автора. Зміна пам’ятників; паралельна реальність (як маніпулюють інформації обидві протиборчі сторони); ті, хто полюбив війну (їх стає дедалі більше, бо ж триває війна); підірваний міст (кожен, хто воює ідейно, переконаний, що воює за свободу); своя гра (виграти можна лише в неї, бо в чужу виграти неможливо).
Ця книжка – не для сварок і взаємних образ. Вона лише демонструє погляд людини на актуальні й зараз аспекти, яка добре розбиралася в представниках свого виду завдяки професії. Ми всі маємо вибір. Залишатися людиною завжди й у будь-якій ситуації вкрай важко. Проте ми можемо почати з того, що установчо думатимемо про інших я про таких самих вільних особистостей, якими вважаємо й себе. І коли ці інші чинитимуть щодо нас погано, ми не змінимо переконань про них. Ми змінимо до них спосіб дій.
Люди настільки психологічно й культурно різні, що сприймають світ геть по-різному, усе відчувають і діють також по-своєму. І в разі зіткнення думок, поглядів, переконань стаються непорозуміння, часто доволі сильні. Більшість воєн в історії починалися саме через такі незгоди з іншими. Чи можливо колись побудувати світ без збройних конфліктів?
Вам сподобається, якщо: ви пацифіст і сповідуєте принципи ненасильства.
Вам не сподобається, якщо: ви ставитеся до будь-яких міжлюдських конфліктів філософськи і вважаєте, що цей світ влаштованій складніше, ніж дуальність ті, хто має рацію – ті, хто помиляється.
Головна причина прочитати: можливість почути й зрозуміти іншу думку, навіть вельми непопулярну серед українців під час війни.
Ще кілька книжок про те, як війни й конфлікти впливають на людей:
Володимир Станчишин «Емоційні гойдалки війни»
Будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, стверджує психотерапевт Володимир Станчишин. Ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати провини. Ми можемо сумувати, плакати, скільки потрібно.
Це книжка про емоції цивільних людей у тилу: про тих, хто залишився в Україні, і тих, які були змушені покинути домівки, всіх, хто волонтерить, донатить і чекає рідних з фронту, всіх, хто кожен свій день починає з новин і прокидається від сповіщень про повітряну тривогу.
Ми не обирали жити в час історичних змін, але війна це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі – навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити, щоб перемогти в цій війні.
Кеті Карут «Почути травму. Розмови з провідними спеціалістами з теорії та лікування катастрофічних досвідів»
У книжці представлені інтерв’ю з діячами різних професійних галузей, які мали теоретичний або практичний досвід роботи з травмою у ХХ і ХХI століттях. Автор запрошує до розмови літературних теоретиків і критиків, психоаналітиків, психіатрів, психологів, політичних активістів, громадських діячів, кінематографістів, керівників інститутів, дослідників. Своєю діяльністю вони засвідчують колективну та культурну значимість травми.
Ернст Юнґер «Війна як внутрішнє переживання»
«Війна як внутрішнє переживання» – книжка Ернста Юнґера, німецького офіцера й письменника. У ній ідеться про Західний фронт Першої світової війни.
Юнґер з перспективи 1920-х років робить спробу філософського осмислення війни: розмірковує над тим, як війна змінює людину, як впливає на кохання, мистецтво, літературу, політику – і пояснює, чому помиляються пацифісти.
Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
