Чудова музична сімка: зрілі Red Hot Chili Peppers та епічний маніфест від Muse, дволикий Джек Вайт і повернення Джуліана Леннона, новаторство Бенджаміна Клементіна і не тільки

Минулого разу ми почали розповідати про альбоми 2022 року, варті вашої уваги. Свіжим плейлістом Mind продовжує свій цикл, щоб ознайомити із релізами, які ви могли пропустити. 

Unlimited Love

Для фанів «Перців» цей рік справді став доволі насиченим на події. По-перше, у склад гурту повернувся старий гітарист Джон Фрушанте. Нагадаємо, що до того на гітарі грав і брав участь у записі альбому «The Getaway» мультиінструменталіст Джош Клінггоффер. На платівці він змінив підхід до «класичного звучання» Peppers, та зробив альбом популярним навіть серед затятих фанів Фрушанте. Однак у групі він, на жаль, не залишився.

Друга знакова подія – повернення колективу під крило продюсера Ріка Рубіна. Саме Рубін свого часу спродюсував найбільш комерційно успішний альбом гурту «Californication».

В одному з інтерв’ю RHCP зазначали, що цього року готують до випуску два альбоми, тож фанати, що чекали на це шість років, готувалися до прослуховувань.

Першим у 2022 році вийшов альбом «Unlimited Love». До цього вийшов лід-сингл «Black Summer» із відеокліпом. Одразу після синглу можна було зазначити, що це не надто вдала пісня, проте приспів засідав у голові, що спонукало слухати композицію по кілька разів.

Першого квітня альбом з’явився на всіх цифрових платформах і був сприйнятий доволі неоднозначно. Фанати раділи, що нарешті «золотий склад» гурту записав щось нове. А критики навпаки були доволі стримані й прохолодні у своїх оцінках. І не дивно, бо «Unlimited Love» – це звук минулих років.

Здавалося, ніби RHCP прийшли до студії з Рубіном, який «наказав» писати якомога більше матеріалу, щоб можна було швидше видати альбом, водночас зберігаючи старе звучання. Тут можна відчути легкий тролінг Фрушанте, який в деяких моментах копіює манеру гри Джимі Гендрікса, ніби висміюючи старого себе. Але загалом платівка звучить легко та має парочку хітів, які можна вивчити навіть за нечастого прослуховування.

---

Return Of The Dream Canteen

Другим альбомом року від «Перців» став «Return Of The Dream Canteen». Вихід супроводжувався лід-синглом «Tippa My Tongue», що дуже віддалено, але нагадував інший хіт – «Give It Away».

14 жовтня «Return Of The Dream Canteen» став доступним для всіх слухачів. Порівняно з першою платівкою, цей альбом звучить зовсім інакше. На відміну від старих релізів тут є багато експериментального саунду, на який музиканти ніби не наважувалися в першому цьогорічному альбомі.

Склалося враження, що гурт боявся, що фани відразу не зрозуміють їхніх експериментів, а тому потрібно було спочатку продавити щось з того, що вже було.

Але «Return Of The Dream Canteen» – більш зріла та цікава робота. Тут помітно, що Джон Фрушанте повернувся не тільки як гітарист, а і як саундпродюсер, адже можна почути звучання синтезаторів, із якими Фрушанте працював у своєму останньому сольнику.

Тут є елементи ф’южну, що робить альбом більш лайтовим, але разом із тим доволі насиченим і складним. «Перці» стали зрілішими та змусили власну музику теж «подорослішати», при цьому залишивши її нетривіальною. Але варто послухати два альбоми, щоб відчути цей контраст!

Карколомний успіх Бенджаміна Клементіна показав, що світ готовий до музики, що створюється на зіткненні поезії, театру, класики та соулу. Чудовий дебют з альбомом «At Least for Now» зарахував артиста одразу до музичних титанів і геніїв, яким завжди є, що сказати світові.

Музичні критики всі як один пророкували велике майбутнє пану Клементіну, адже він спробував зайняти експериментаторську нішу на світовій музичній арені, яку мало хто ризикував посідати до цього.

Другий альбом 2017 року «I Tell A Fly» теж був сприйнятий критиками й аудиторією доволі схвально, адже звучав він, як логічне продовження дебютника.

І от за п’ять років після останнього релізу, 22 жовтня 2022 року, світ побачив його третю платівку – «And I Have Been». Артист заявив, що це перший альбом у майбутній музичній трилогії, яку він створював протягом 2021 року. Clementine наголосив, що це лише «підготовча сцена та вершина айсберга», які світ дуже скоро почує.

Прослухавши «And I Have Been», важко однозначно сказати, що цей альбом авангардний та неочікуваний. Тут є все, що було в попередніх двох платівках, а саме – декламація віршів під музику, чудовий тембр артиста, прекрасні та насичені оркестрові й мінімалістичні аранжування. Фанати Клементіна однозначно будуть у захваті від того, що він видав цього року. А от більш примхливі меломани не почують чогось нового й унікального, що відрізнятиме Бенджаміна від плеяди артистів, що встигли з’явитися за п’ять років його мовчання.

Найбільш неочікуваний та приємний реліз цього року – альбом «Jude» від Джуліана Леннона. Після паузи тривалістю 11 років, син легендарного бітла випустив доволі проникливий та філософський альбом.

Назва платівки – посилання на пісню Бітлз «Hey, Jude», яку сер Пол Маккартні насправді назвав «Hey, Jules», написавши її на підтримку Джуліана під час розлучення Джона та Синтії Леннонів.

Здається, що цілий альбом – це рефлексія музиканта на його стосунки з батьком та родиною. Джуліан Леннон не завжди був фаворитом музичних критиків, ба більше, його часто намагалися порівняти з геніальним батьком, тінь якого падала на музиканта будь-де.

Хоча це й схоже на спробу закрити власні гештальти, але альбом звучить легко та повітряно. Тут є щось, що хапає тебе за руку та просить посидіти поруч і послухати, як тобі відкривають душу.

Наостанок хочеться подякувати Джуліану, який виконав легендарний хіт свого батька Джона «Imagine» на підтримку українців на благодійному концерті. Нагадаємо, що своїм виступом він порушив обіцянку, що виконає цю пісню лише в разі кінця світу. 

Fear Of The Dawn

Джек Вайт – безумовно один із найпродуктивніших сучасних артистів, що працює в жанрі інді-рок та альтернатива. Він навіть встиг вийти за межі звичного сприйняття цих жанрів. Не забуває музикант і про відкриття нових артистів та збереження американської музичної спадщини: Вайт активно працює на своєму лейблі Third Man Records і навіть має кілька вінілових фабрик, де видає свою музику та музику артистів, які видаються йому перспективними.

Джек давно довів, що є гравцем, з яким варто рахуватись у світовій музиці. І цього року він вкотре здивував навіть власних фанів.

Спочатку музикант видав новий альбом «Fear Of The Dawn», що вийшов 8 квітня 2022 року. Як і зазвичай, це вибухова суміш, що складається з фірмового звуку Джека.

Потужні фузові гітарні ріффи, підкріплені пронизливим вокалом і ламаними ритмами барабанів, за якими грає ніби доісторична людина – ідеальний коктейль для тих, хто шукає щось неординарне.

До того ж Вайт вміє додати цікавих звуків, які ви неодмінно захочете почути ще раз і в жодному разі не переплутаєте ні з ким більше. «Fear Of The Dawn» – це темна сторона Джека Вайта, яку він вперше показав своїм слухачам.

---

Entering Heaven Alive 

Другий альбом за цей рік під назвою «Entering Heaven Alive» Джек Вайт видав 22 липня 2022 року. У порівнянні зі своїм попередником цей реліз легший за звучанням.

Тут музикант перемкнувся на більш баладні композиції, а електрогітару поміняв на акустичну.

Настрій Вайта від агресивного змінюється на філософський та оптимістичний. В одній з пісень він звертається до слухача: «Запитай себе, чи щасливий ти? То така моя тобі порада».

Меломани зможуть чітко почути цитування «Stairway To Heaven» і «Tangerine» гурту Led Zeppelin у композиції «A Tip From You To Me». Цим альбомом музикант протиставляє «світлого себе темному собі»,  адже те, що він зашифровує в рядках власної лірики та в нотах своїх мелодій, сильно контрастує із тим, що ви можете почути в альбомі «Fear Of The Dawn».

Британські альтернативні рокери Muse теж не залишилися осторонь від світових музичних релізів цього року. Минуло чотири роки з моменту виходу «Simulation Theory», і справжні фани зголодніли за музикою Muse.

26 серпня 2022 року вийшов альбом з 10 пісень під назвою «Will Of The People» («Воля народу»).

Цей реліз мало чим відрізняється від попередніх платівок гурту, і стабільність, з одного боку, дуже радує, а з іншого, може набридати. Синтезатори, драм-машини, «перевантажені гітари» та м’який фальцет Меттью Белламі знову переплітаються в якісь незвідані нео-рок-симфонії.

Одна з пісень під назвою «Liberation» за звучанням навіть нагадує Queen, але значно важче за оригінал.

Загалом любов Muse до метрів класичної музики теж сильно відчувається. І вишенькою на цьому торті є традиційна лірика про владу, що контролює нещасний народ і багато іншого в цьому дусі. Тож це непоганий альбом із потужним звуком, який свідчить про те, що гурт попрацював ефективно.