Психотерапевт про те, як правильно розставатись: «Розрив стосунків іноді схожий на смерть близької людини»
Психіатр і психотерапевт Жанна Адарічева – про те, чому нові стосунки не складатимуться, якщо людина не пережила розрив
Війна загострила багато проблемних моментів у житті пар і сімей. На цьому тлі збільшилася кількість розлучень і розставань.
Минулого разу ми спілкувалися з психотерапевтом Володимиром Станчишиним про стосунки на відстані й, зокрема, як не втратити кохання і довіру, коли ви далеко одне від одного.
Але що робити, коли союз чи партнерство все ж доводиться розірвати? Як правильно все проаналізувати та провести роботу над помилками, щоб не перенести цей досвід у нові стосунки? Якщо в пари залишилися спільні діти, як їм пояснити розлучення і з мінімальним травматизмом перейти на новий для всіх етап? Чи це гарна ідея – «залишитися друзями» з колишніми?
Про це і не тільки Mind поспілкувався з психіатром і психотерапевтом Жанною Адарічевою.
– Якщо розставання і розлучення – це процес, то скільки в ньому є етапів і як правильно проживати кожен із них?
– Це залежить від того, якими були стосунки, скільки тривали та які їхні наслідки. Чи був це шлюб і чи є в ньому діти. Так чи інак усе має починатися з рішення про розлучення. Далі відповідно до обставин. Якщо люди просто зустрічалися і, окрім почуттів, їх нічого не пов’язувало, це буде один процес. Якщо в союзі народилися діти, це змінює все.
Стадії розлучення нагадуватимуть стадії будь-якої втрати: заперечення, торги, гнів, депресія.
Якщо людина вирішила, що хоче піти із цих стосунків, то в неї вже пройшла внутрішня робота. Найскладніша ситуація виникне, коли кидають тебе. Спочатку в це неможливо повірити, це стає шоком, як холодний душ.
– Які існують вправи чи практики для полегшення розставання?
– Залежить від того, що є найболючішим під час розставання, для чого потрібні вправи. Щоб відпустити стосунки, варто подумати, чим вони були для вас і що йде з вашого життя разом із людиною. Фактично це буде оплакування втрати. Також подумати, що залишилося незавершеним у цих стосунках, чого б хотілося і що вже ніколи не станеться.
Насамкінець визначити, що цінного ви отримали, що хороше залишиться після цих стосунків. Але не замилювати втрату позитивом.
– Що є першими «червоними прапорцями», які сигналізують, що ваші стосунки на межі руйнування?
– Норма у стосунках – широке поняття.
У хороших стосунках має бути краще, ніж без них.
Якщо людина помічає втрату енергії, зниження самооцінки і впевненості в собі, недовіру, тривожність – це й будуть «червоні прапорці». Часті деструктивні конфлікти або зради само собою сигналізують, що не все добре.
– Чому в інтернеті так багато інформації про те, що повинно пройти хоча б пів року перед тим, як почати нові стосунки? Але ж іноді, не почавши нове, не забудеш старе, і це нескінченна саморефлексія. Як ви прокоментуєте прислівʼя «любов любовʼю лікують»?
– Може й довше тривати.
Тому що розрив стосунків – болісний процес. Іноді це схоже на смерть близької людини.
Потрібен час, щоб пройти стадії горювання. Нікому не хочеться терпіти біль, а хочеться знеболення. Ось чому люди нерідко кидаються в нові стосунки одразу. Та вони не складатимуться, якщо людина не пережила розрив. Є великий ризик, що наступні будуть із такими самими проблемами. Бажано звертатися до психотерапевта.
– Чи переживають люди розставання однаково болісно (навіть якщо публічно не демонструють цього) або ж це залежить від темпераменту і характеру людини?
– Переживають по-різному. Це залежить від характеру, типу прив’язаності, попереднього досвіду, від того, що є в житті людини, окрім стосунків. Можливо, у когось все життя було в цих стосунках. Тоді її світ руйнується. Якщо людина має зовнішні та внутрішні опори, їй буде дещо легше.
– Як перестати ностальгувати? Адже це пастка нашого мозку, який підкидає лише хороші спогади, але ж врешті чомусь ви вирішили розійтися.
– Ностальгувати – це нормальний процес, адже стосунки є частиною нашого життя. І однозначно було не лише погане, а й хороше. Якщо ми не дозволяємо собі пам’ятати про хороше, це теж не дуже добре.
– Чи справді наша пам’ять зберігає переважно хороше?
– Пам’ять працює неоднаково в різні моменти життя, у різних станах, у різних людей. Якщо людина переживає сильну травму, то когнітивні процеси, як-от пам’ять, змінюються. Наприклад, при постійному переживанні аб’юзу може змінюватися можливість пам’ятати події. Жінка нерідко ідеалізує партнера чи спогади. Буває, людина пам’ятає лише погане. Це індивідуально.
– Як працює привʼязаність з погляду фізіології і коли та за яких обставин вона зникає? Чому нам може не вистачати людини перший час, навіть якщо ви дуже дратували одне одного перед розставанням?
– Здорова прив’язаність, яка формується в ранньому дитинстві, впливає на парні стосунки. Якщо мама або особа, яка її заміняє, була достатньо чутливою до потреб маленької дитини, відгукувалась, обіймала, цілувала, достатньо підтримувала, була надійною, то людина виростає з підґрунтям для формування здорової прив’язаності. Я розумію, що можу відійти на безпечну відстань і так само визнати свою залежність певною мірою від партнера, адже здорові відносини – це взаємозалежність. Щоб бути в хороших стосунках, не потрібно ні уникати партнера, ні зливатися з ним.
При порушенні прив’язаності партнери перебувають у патологічній емоційній залежності одне від одного й не можуть жити самостійним життям. Це – співзалежність.
Іншим порушенням здорової прив'язаності є контразалежність, коли здається, що близькі стосунки – це дуже страшно і близькості треба всіляко уникати, бо відносини руйнують незалежність і самодостатність людини.
Якщо в дитинстві вдалося сформувати надійну прив'язаність із важливими людьми, тоді це формує мозок певним чином, людина має досвід безпечних близьких відносин, не боїться їх, не уникає, не втрачає себе, аби домогтися любові.
Існує нейрофізіологія закоханості. На етапі гострої закоханості відбувається нейромедіаторний шторм. Нейромедіатори «гуляють» організмом у великій кількості, призводячи до дещо зміненого сприйняття реальності («рожеві окуляри», ідеалізація партнера та відносин). Як не дивно, на перших етапах закоханості панує кортизол, що спричиняє складні, не завжди приємні емоції. Можуть бути проблеми зі сном, апетитом, перепади настрою, емоційні гойдалки. Туга і спустошеність, яку ми можемо відчувати, коли коханої людини немає поряд, та, навпаки, ейфорія у присутності цієї людини – це «витівки» дофаміну. На більш пізніх етапах стосунків, коли перші емоції вляглися, починає формуватися прив’язаність, бажання піклуватися, робити приємне, бути поряд із людиною, обійматися – за це відповідає нейромедіатор окситоцин.
– Здорова і нездорова прив’язаність проходять однаково болісно?
– Так само, бо розставання – це завжди боляче. Хороші стосунки теж закінчуються в якийсь момент.
– А якщо партнер вам каже, що «не збирається страждати», що це означає? Чи не схоже це на захисну реакцію?
– Найімовірніше, йдеться про заперечення своїх емоцій і вразливості.
– Тобто насправді вони є протилежними, і людина їх глушить?
– Так, непрожиті емоції можуть проявлятися в неочікуваний момент в різній спосіб. Може наздогнати набагато пізніше.
Будь-які непережиті емоції – це тригер, який може спрацювати будь-коли.
– Чи гарна це ідея – «залишитися друзями» з колишніми? Чи існує така дружба або ж спочатку треба витримати певну паузу, поки вщухнуть почуття, і згодом відновити спілкування? І чи є в цьому сенс взагалі?
– Це залежить від того, чи є в пари діти. Якщо так, варто залишатися друзями. Окрім ситуацій, коли хтось із батьків небезпечний для дитини.
В інших випадках залишатися друзями – не найкраща історія, бо парні стосунки та дружба – це про різне.
Якщо вже люди були парою, навряд чи їм вдасться втриматися в межах дружніх стосунків і не сісти на гойдалку «розійшлися-зійшлися».
Це як із психотерапевтом: або дружба, або терапія. І тут або пара, або друг. Якщо ми були в якихось ролях, то вони закріпилися, і так швидко цього не змінити.
– Чому повідомлення колишніх тригерять і чи можуть вони не тригерити?
– Чому я говорю, що дружити не вийде? Бо все, що відбуватиметься потім, буде тригерити. Нові стосунки будуть тригерити.
У дружбі з колишніми є щось мазохістичне.
– Чи можлива дружба між чоловіком і жінкою взагалі?
– Кажуть, що рано чи пізно вона нібито закінчується стосунками. Можливо, і буде така ситуація, якщо хтось із друзів закоханий. Але ж у такому разі це не зовсім дружба. Це ситуація, коли одна людина не готова прийняти те, що з нею не хочуть бути, і погоджується на іншу роль. Якщо казати про дійсно щиру дружбу між чоловіком і жінкою, то чому ні? Але для цього люди мають бути зрілими та розбиратися у своїх емоціях.
Проблема може бути в сексуалізації близькості. Існує стереотип, що, якщо почуття виникають, значить, це про кохання.
Близькість у дружніх відносинах буває складно витримати, і тоді люди нерідко починають стосунки.
– А чи гарний це варіант, коли стосунки починаються з дружби?
– Загалом так, коли стосунки починаються з дружби – це добре. Такі стосунки можуть бути міцними.
– Чому виникають ревнощі до колишніх, навіть якщо ви вже не разом і ваші дороги розійшлися?
– Якщо залишилися почуття до людини. Якщо була ілюзія, що ми розійшлися, бо зі мною було щось не так. А тут раз – він чи вона знаходить іншого партнера, з яким нібито все добре. Виникає запитання, а чому ж зі мною не було добре?
Також річ у конкуренції з іншою жінкою чи іншим чоловіком. Кожній людині хочеться бути єдиною і неповторною.
– Які типові помилки роблять партнери при розставанні і як їх уникнути?
– Намагаються агресивно з’ясувати, хто має рацію, а хто винний. Роблять іншого поганим, а себе хорошим. Не беруть на себе частину відповідальності за закінчення стосунків. Стежать у соціальних мережах, цькують, надокучають, заважають жити. Можуть перешкоджати спілкуванню з дітьми, налаштовувати проти батька чи матері.
– Якщо в пари залишилися спільні діти, як їм пояснити розлучення та з мінімальним травматизмом перейти на новий для всіх етап? Яку модель зустрічей і спілкування вибрати?
– Мова, якою дитині буде пояснена ситуація, повинна відповідати її віку. Перше, чого не треба допускати і під час конфліктів, і під час розставання – робити дітей спільниками в питанні стосунків, детально пояснювати причини розлучення, чому мама або тато погані.
Інша помилка – думати, що маленькі діти нічого не помічають і їм неважливо, чи живуть батьки разом, чи сваряться. Діти з раннього віку здатні відчувати проблеми в родині.
І найгірше – діти здатні брати провину на себе. Їм складно прийняти свою невинуватість у ситуації, що склалася у стосунках батьків. Саме тому важливо донести дітям, що не через них батьки тепер житимуть окремо. Дитина має розуміти: життя зміниться, але батьки залишаться поряд.
– Розрив стосунків багатьма сприймається як «провальний проєкт», що «ми не впорались». Тож як правильно все проаналізувати і зробити роботу над помилками, щоб не перенести цей досвід у нові стосунки?
– Найкраще тут допоможе психотерапія. Варто пам’ятати, що існує як індивідуальна психотерапія, так і парна. Вона може бути не лише про поліпшення стосунків, а й про те, як екологічно розійтися, особливо у випадках, коли в родині є діти. Коли людина в емоційній ямі і їй боляче, складно бути у стані рівноваги й аналізувати. Психотерапевт допомагає побачити ситуацію збоку. Також під час розлучення можна вдатися до послуг медіатора.
Якщо хочеться самостійно про це подумати, то варто проаналізувати, що було в цих стосунках, як ми себе почували, чим ці стосунки схожі на попередні – з іншими партнерами, з батьками, що привабило в людині. Це велика робота.
Спостережливе «Я» має бути розвиненим, а здатність до самоаналізу – високою.
Коли щось руйнується, навіть дорослим, зрілим, розумним людям властиво регресувати на більш ранні стадії розвитку. І це нормально. Якщо вдається між собою домовитися, це ідеально.
Та партнер може закритися, звинувачувати, не бути доступним для дорослої розмови.
– Розкажіть, які вправи можна виконувати для сублімації негативних думок під час розставання?
– Коли до мене приходять люди на стадії розставання і кажуть, що їм погано, я почуваюся трішечки садисткою – кажу їм, що так і має бути.
Є багато мемів про те, що жінки через певний час краще почуваються після розставання. Це тому, що вони мають високу здатність переживати, страждати, плакати. А потім розуміють, що можуть далі жити іншим життям.
Після закінчення стосунків страждає наше самоусвідомлення. З’являється відчуття, що з нами щось не так, адже стосунки не склалися. Насправді це ніяк не пов’язано.
Ви маєте тримати це в голові, навіть якщо поки що не можете прийняти.
Як допомогти собі? Потрібно подумати, що зараз може вас підтримати, що може повернути відчуття опори. Подорож? Спорт? Танці? Нові знайомі? Вітаміни? Дихальні вправи? Усе, що підтримуватиме нервову систему у функціональному стані. Маючи ресурс, організму легше обробити стрес.
– Щоб не будувати співзалежні стосунки, психологи радять людям мати «кілька ніжок стільця» – друзі, хобі, робота тощо. Та зробити заміщення і швидко перемкнутися на друзів – непросто. І чи доречно обтяжувати їх такими проблемами?
– Людина має право просити про допомогу будь-кого. Хочуть, зможуть, дадуть. Мають право відмовити. Багато людей переживає ці стани в собі та боїться просити про допомогу. А хтось кричить «допоможіть!» у будь-якій ситуації. Вміти просити про допомогу та приймати її – важливі складові здорової прив’язаності.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
