Книжка тижня: «Спін-диктатори. Як змінюються обличчя тиранії у ХХІ столітті» Сергія Гурієва і Деніела Трейсмана

Бекграунд. Деніел Трейсман, американський професор політичних наук, і Сергій Гурієв, осетинський вчений-економіст, що з 2013 року живе й працює в еміграції у Франції через переслідування на батьківщині, багато років досліджували й переживали на власному досвіді різні диктатури. Зокрема досліджували й аналізували розвиток системи путіна в росії, порівнюючи цей режим, що не є унікальним, з тенденціями авторитарних держав у всьому світі: Венесуели Уго Чавеса, Угорщини Віктора Орбана, Туреччини Реджепа Ердогана, Казахстану часів Нурсултана Назарбаєва, Сингапуру Лі Куан Ю та багатьох інших.

Результатом теоретичних та емпіричних досліджень стала ця книжка, що є спробою пояснити природу диктатур XXI століття.

Видавництво: BookChef 

Сюжет. У книжці докладно описано природу диктаторів поточного століття й те, чим вони відрізняються від диктаторів XX століття. Автори наводять доволі чіткі розмежування і класифікацію. Усі твердження проілюстровані прикладами багатьох країн та описами, як лідери тих диктатур десятиліттями керували своїми країнами за допомогою засобів, які й характеризують їх як спін-диктаторів.

Усі твердження автори підкріплюють посиланнями на статті у світових економічних і політичних журналах. Розділ приміток та бібліографії займає чверть загального обсягу книжки. Тож, попри повноту розкриття теми в цьому виданні, вивчення феномену спін-диктатури допитливий читач і свідомий громадян будь-якої країни може продовжити, спираючись як на зазначені авторські праці, так і на інших дослідників теми.

Книжка складається з восьми розділів, кожен з яких поступово й наочно розгортає тему диктатур загалом і диктатур новітнього світу зокрема.

Для початку автори пропонують повернутися подумки на століття назад і згадати сумно відомих тиранів нещодавнього минулого: Леніна, Гітлера, Сталіна, Мао, Франко, Піночета, Мобуту та інших. І на прикладі їхнього правління проаналізувати, якими були ці люди. Як їм вдавалося стільки років наганяти жах на мільйони громадян. Що саме вони робили, які звірства чинили та як у всьому цьому жили пересічні люди. Висновок очевидний – типові автократи XX століття були диктаторами страху.

Сучасні ж диктатори, правителі сьогодення, є новими й удосконаленими.

Отже, автори пропонують дві моделі диктатур, в основі яких лежать чіткі панування:

1. Диктатура страху (панування страху):

• велика кількість жорстоких репресій;
• демонстративне насильство для залякування і стримування інших;
• комплексна й тотальна цензура;
• нав’язування офіційної ідеології;
• сувора пропаганда;
• висміювання ліберальної демократії;
• обмеження міжнародних потоків людей та інформації (ізоляція країни).

2. Спін-диктатура (панування обману):

• репресії незначні;
• приховане насилля для збереження образу цивілізованого керівництва;
• дозвіл на деякі опозиційні ЗМІ;
• прихована цензура;
• немає офіційної ідеології;
• пропаганда тонка, спрямована на формування іміджу компетентного лідера;
• удаваність демократії;
• загалом відкритість до міжнародних потоків людей та інформації (країна не ізольована).

Водночас такий розподіл не є чітким і сталим, оскільки доволі багато диктатур належать до гібридного типу, що поєднує в собі риси обох моделей. Наприклад, лідери Катару, ОАЕ, Лаосу хоч і забороняли опозиційні партії та публічну критику уряду, але не застосовували сильних насильницьких репресій.

У наступних розділах автори книжки розглядають елементи спін-диктатури:

• як спін-диктатори маскують політичне насильство;
• як працює їхня витончена пропаганда та як вона впливає на людей;
• як сучасні диктатори керують і майже тотально контролюють засоби масового інформування, не вдаючись до грубої цензури;
• як фальсифікують демократію, а іноді й використовують «демократію для підриву демократії».

А також подають власну інтерпретацію історичного переходу від диктатури страху до спін-диктатури.

Як працює дисципліна без покарань (яскрава й найочевидніша ознака спін-диктатури) проілюстрована на прикладі Сингапуру за правління Лі Куан Ю.

Не менш цікавим є опис риторики репресій, ідіом залякування та окремо спін-диктаторів. Тут автори використали яскраві приклади Назарбаєва, того ж таки Лі, Сталіна, Муссоліні, Каддафі, Насера, Кастро, Фухіморі (Перу), путіна, Чавеса та інших. Це одна з найцікавіших і водночас найскладніших тем, адже потужний вплив комунікацій навіть на високоосвічених і, здавалося б, підготовлених людей, є колосальним. І особливо зараз, під час надпотужної інформаційної кампанії російського ворога, що він поширює на багато країн.

Чому це відбувається і що з цим робити?

Таке запитання автори винесли в окремий розділ. На їхню думку, причини зміни диктатур від тотального страху до популізму й обману криються у поєднанні економічної та соціальної модернізації на загальному тлі глобалізації – так званому коктейлі модернізації. І цей «коктейль» має три інгредієнти:

• постіндустріальний перехід;
• економічна й інформаційна глобалізація;
• розвиток міжнародного ліберального порядку.

То що ж далі? Яке майбутнє спін-диктатур та чи є воно?

Автори переконані: побоювання, що західні демократії скотяться до спін-диктатур, перебільшені. На думку науковців, у розвинутих суспільствах перешкоду спін-диктаторам чинять потужні й дієві державні інституції – адвокатські, судові, журналістські, політичні (опозиційні) та просто громадські активісти. Проте абсолютно здолати нові диктатури майже неможливо і ризиковано, тому що західні суспільства зараз тісно пов’язані зі світовими диктатурами. Натомість, зауважують автори, цю систему зв’язків потрібно оздоровлювати й забезпечити, щоб вона працювала в інтересах Заходу. Бо Захід має те, чого не мають спін-диктатури: ідею ліберальної демократії.

Вам сподобається, якщо: ви цікавитеся політикою і є активним розумним членом свого демократичного суспільства. Та водночас прекрасно розумієте, що за зовнішнім декларуванням демократичних принципів цілком можливо приховується диктатура облуди. Принаймні ви розумієте чи бажаєте знати, як її розпізнати й не дати їй жодного шансу.

Вам не сподобається, якщо: слово «політика» у вас асоціюється лише з брудом, обманом, ганьбою, відмиванням грошей. 

Головна причина прочитати: диктатури існували від початку людства і будуть існувати у світі й далі. Диктатори нового часу харизматичні, часто популярні, створюють враження прихильників демократії, вміло маніпулюють спотвореною і перекрученою інформацією. Їх важко запідозрити у чомусь жахливому. Проте диктатура як система влади підступно й невидимо може підкрастись і вдарити у найвразливіше місце. І тоді може бути пізно намагатися щось змінити. Людям важливо розуміти природу цього явища, вчасно розпізнати ознаки спін-диктатора в лідері країни і не допустити найгіршого.

Лі Куан Ю «Із третього світу в перший. Історія Сингапуру 1965 – 2000»

1965 року Сингапур здобув незалежність. Відтоді його батькові-засновнику, Лі Куану Ю, довелося розв’язати чимало проблем: побудувати мирні відносини з вороже налаштованими сусідніми державами, забезпечити людей житлом та взагалі підвищити рівень їхнього життя, налагодити постачання води, а також позбутися небезпечних комуністичних партій. За роки свого управління крихітною державою Лі Куан Ю спромігся зробити, здавалося б, неможливе. Нині його країна – одна з найбільш перспективних у світі. То як цій людині вдалося домогтися такого «чуда»? У цій книжці є відповіді.

---

Тарас Батенко «Путін. Народження диктатора»

Ця книжка є першою в Україні спробою здійснити системний аналіз приходу до влади й перших років президентства владіміра путіна. Проаналізовано його становлення як лідера з авторитарним ухилом.

---

Едже Темелкуран «Як втратити країну. Сім кроків від демократії та диктатури»

Навіть якщо ви вирішите триматися якомога далі від політики, прибічники популізму все одно знайдуть вас. Озброєні власним набором цінностей і технологій, вони проникають до урядів і керують життями мільйонів, маскуючи диктатуру під демократію. Дебати, домовленості, аргументи та контраргументи – на прикладі різних країн Едже Темелкуран простежила загальну картину зростання правого популізму й визначила «сім кроків лідера-популіста» – сім кроків, щоб перетворитися з блазня на диктатора. Авторка поєднала досвід держав, які вже постраждали від цього божевілля, з досвідом західних країн, чий опір триває.

---

Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»