Чому Третя світова війна вже фактично почалася
Чи не запізно намагатись зупинити глобальне протистояння, яке наразі точиться
Річард Овері – один із найвідоміших військових істориків Великої Британії. Він – автор численних книг про Другу світову війну та Третій рейх, укладач переліку «50 найважливіших подій у світовій історії» для Times, член Королівського історичного товариства та Британської академії. На думку пана Овері, світ де-факто перебуває в стані глобальної війни. Проте людство, яке намагається знайти вихід із цієї ситуації, ставить перед собою неправильні питання, шукаючи відповіді, які б зарадили ескалації глобального конфлікту. Свою точку зору професор обґрунтовує у статті для видання Telegraph. Mind пропонує адаптований переклад цієї публікації.
Апокаліптичні сценарії
Уявімо, що уряд Ірану повідомляє про створення ядерної бомби та погрожує застосувати її проти Ізраїлю. Сполучені Штати Америки відповідають на цю погрозу попередженням про можливість введення військ, як це було у 1991 та 2003 роках в Іраку. Іран у відповідь попереджає, що не толеруватиме третю війну в Заливі та звертається до союзників. Американські війська проводять масований наступ на Іран, який оголошує загальну мобілізацію.
росія, Китай та Північна Корея підтримують Іран, США збільшує контингент за рахунок британських військ. рф вступає в конфлікт, підіймаючи ставки та сподіваючись на поступливість Заходу. За цим слідує ядерне протистояння з пальцями на кнопках з обох боків конфлікту, проте ніхто не ризикує почати, розуміючи, що все скінчиться катастрофою. Але потім Третя Світова війна починається з обміну ядерними ударами і майбутнє стає невизначеним.
Або так: китайське незадоволення статусом Тайваню призводить до нарощування контингенту вторгнення. Сполучені Штати в цей час розгрібають внутрішню політичну кризу. Японія знервовано спостерігає за зростанням напруги між Китаєм та Тайванем, роздумуючи, коли б втрутитись. Організація Об’єднаних Націй категорично та стурбовано засуджує дії Пекіну, Китай всі звинувачення відкидає і починає вторгнення, сподіваючись на швидку перемогу та підхід «переможців не засуджують» (як Гітлер сподівався у 1939 році, захоплюючи Польщу).
На той момент Сполучені Штати оговтуються та впроваджують план реагування на непередбачувані випадки, і сторони обмінюються тактичними ядерними ударами. Північна Корея та росія стають на бік Китаю. Значного ядерного удару не завдається, однак рф погрожує Європі, і це розпорошує американські сили на два театри воєнних дій (знову ж таки, як це відбувалось у Другу Світову війну). Ескалація конфлікту триває.
Тепер давайте обміркуємо значно, здавалося б, складніший сценарій глобального конфлікту. Зростаючий поділ між демократичним Заходом та віссю авторитарних держав у Євразії переходить у гарячу стадію. Жодна зі сторін не хоче починати бойові дії, проте існує ймовірність, що знищення супутникових комунікацій різко знизить військові та економічні можливості супротивника. Без попередження вчинено удар по супутникам країн Заходу, що завдає значної шкоди комерційним та військовим електронним мережам.
Ніхто не бере на себе відповідальність, проте у хаосі, що слідує за ударом, провину швидко покладають на анти-західну коаліцію. Удар у відповідь важко спланувати і завдати за відсутності зв’язку. Не розуміючи, що робити, лідери західних країн оголошують військову мобілізацію, проте росія та Китай вимагають її припинити. Як і в 1915 році, один раз запущені коліщата майже не можливо зупинити, і криза наростає. Ласкаво просимо до Першої Космічної війни.
Переважає загальна знервованість
Кожен із цих варіантів є можливим, хоча жоден з них, я наполягаю, не є вірогідним. Прогнозування – хоча, скоріш, фантазування – війн майбутнього може спровокувати небезпечні вигадки, що призведуть до знервованості щодо теперішнього.
Скоріш за все, навіть найбільш правдоподібні прогнози будуть хибними. Розвиток ядерної зброї фундаментально змінив умови ескалації та динаміку будь-якого майбутнього конфлікту. Жодних сумнівів, що армії всіх країн світу мають плани реагування на виклики, які у повсякденному житті є химерними. І хоча вивчення історії допомагає нам передбачити хід ведення війни майбутнього, зазвичай уроки історії ніхто не вчить.
Проте варто зазначити, що питання, як саме спалахне нова світова війна, сьогодні турбує нас найбільше – з часів завершення попередньої. Сам факт наявності цих роздумів є свідоцтвом того, що вірогідність війни розглядається нами як висока, особливо в сучасному світі та в часи численних небезпек. Події в Україні, Газі, М’янмі та Судані нагадують нам про повсякчасну реальність війни. А постійні погрози росії застосувати ядерну зброю означають, що найхворобливіші фантазії можуть стати реальністю.
Навіщо люди воюють?
Однак видається, що, намагаючись спрогнозувати початок майбутньої війни, ми маємо спочатку відповісти на інше питання: навіщо ми взагалі воюємо? Війни ведуться протягом майже усієї задокументованої історії людства, і насильство взагалі стало одним із засад утворення перших держав. Фундаментальним лишається питання, чому люди протягом усієї своєї соціальної взаємодії по більшості розвивали войовничість.
Це – загадка, яку з початку ХХ століття і до сьогодні намагаються вирішити гуманітарні науки. На думку еволюційних біологів та психологів, війна для ранньої людини була засобом виживання, захисту родини та подолання екологічних криз. Біологи впевнені, що в наших генах немає насильства, однак ранні люди, об’єднані у невеликі загони мисливців-збирачів чи рибалок, майже точно вдавались до насильства – задля захисту від зловмисників, убезпечення ресурсів та їжі та, за можливості, для захоплення сусідньої території чи її ресурсів.
Звернення до насильства як один з елементів виживання ранньої людини згодом стало психологічною нормою, а також продемонструвало свою біологічну ефективність. У такому розумінні войовничість є однією з глибоко вкорінених характеристик людини.
Однак такий погляд почасти піддається сумнівам з боку науковців інших дисциплін, які розглядають войовничість як феномен, пов’язаний із розвитком осілих культур та політичних систем, будь то плем’я, протодержава чи держава.
Немає сумнівів, що приблизно 10 000 років тому у світі виникла війна як поняття, про що свідчать археологічні знахідки зброї, іконографія та поява укріплень. Звичайно, та війна не була схожа на теперішню, з організованими масовими арміями та залученням військово-промислового комплексу, проте мала різні форми: набіги, ритуальні сутички чи різанина на кшталт вбивства у Натаруку, датоване ІХ століттям до нашої ери. Поблизу кенійського озера Туркана були знайдені рештки 27 чоловіків, жінок (одна була вагітна) та дітей, яких забили до смерті палицями.
Вочевидь, утворення держави не пов’язане із появою війни, на що вказують численні історичні знахідки племінної епохи. Проте згодом у людських структурах почала утворюватися військова (і войовнича) еліта та культура, в якій заохочувались насильство та війна: спартанці, вікінги, ацтеки. Існувало дуже мало культур, в яких війна б не відігравала ключову роль у розвитку. В історичну епоху держав, що почалась приблизно 5000 років тому, не існує прикладів пацифістських країноутворень.
Насправді, це погано пояснює, навіщо розв’язувались війни – як у сиву давнину, так і сьогодні. Завжди з’являється якийсь привід, будь то звесеління богів шляхом захоплення полонених для страти чи жертвопринесення, чи боротьба за ресурси, чи війна за віру, за території, за контроль, задля безпеки або просто захист від хижих зазіхань з боку сусідів. Цей набір приводів протягом тисячоліть лишається доволі сталим.
Як виправдати початок війни?
Боротьба за ресурси лишається однією з основних передумов для початку війни – з часів давніх римлян, які руйнували захоплені міста, забираючи рабів, все дорогоцінне та обкладаючи даниною тих, хто лишився, і до стратегії Японії у 1942 році, згідно з якою треба було забирати нафту та усю сировину з захоплених територій Південно-Східної Азії для продовження ведення війни.
Війни за віру також тримаються в топі вже багато століть: від мусульманського захоплення Близького Сходу та Північної Африки, хрестових походів християн у відповідь, і аж до джихаду, що його ведуть сучасні войовничі фундаменталісти.
Про безпеку ще 1651 року висловився Томас Гоббс, автор «Левіафана». На його думку вона завжди під загрозою у анархічному світі, де немає спільної сили для її захисту. Кордони стали наріжними елементами безпекових зазіхань та нестачі довіри, що демонструють війни в Україні та Газі. Але і довгий кордон Китаю із степовими кочівниками та величезний кордон пізньої Римської імперії також були постійним місцем амбітних проривів, оборонних боїв та каральних операцій.
Проте, все одно, найпоширенішою передумовою для початку війни є прагнення до влади – особливо це пояснення полюбляють дослідники політики та соціальних наук. Теорія передачі влади, що була створена на піку холодної війни, розглядає безупинну конкуренцію між провідними державами-гегемонами як взаємне намагання перевершити владу супротивника.
Як вважають адепти теорії, протистояння закінчується війною в одному з двох випадків: якщо сторона, що стала слабшою, намагається захистити позиції, або коли новий лідер, що зростає, намагається замістити попередника. Колись ця теорія використовувалась для пояснення протиборства між США та СРСР, проте вони так ніколи і не воювали; зараз її застосовують для опису потенційного конфлікту між США та Китаєм – улюблений сценарій тих, хто прогнозує війни ХХІ століття.
Однак наразі ця теорія не порається зі своїми завданнями. Обидві світові війни почались з нападу більш сильного актора на слабшого – Сербія у 1914 році, Польща у 1939 році – з подальшим втягненням нових учасників з обох сторін конфлікту. Це може статись з Тайванем, це вже сталось з Україною.
Влада є найкращим поясненням, коли місце в історії посідають одинаки, які показали себе визначними завойовниками, людьми, чиї амбіції запалили вогонь у серцях тих, хто надав своїм лідерам беззастережну підтримку – Олександр Македонський, Чингіз-хан, Наполеон, Гітлер. Це – хвороблива влада, що ґрунтується на хворобливій потребі в самоствердженні та зазвичай зникає в момент смерті чи програшу лідера. Але поки вони ведуть за собою, і ще є готові слідувати за ними люди, війна не має обмежень та лише наростає. Це – найнебезпечніше та найнепередбачуваніше пояснення витоків війни, яка пояснює всі історію людства. На жаль, це ще й свідчення того, що війни не відійдуть в минуле та відбуватимуться у майбутньому.
Досвід нічому не вчить
Війни майбутнього спираються на жахливу спадщину. Простий та зрозумілий факт того, що мир є раціональним вибором більшості, ніколи не нівелював бажання воювати, коли це було вигідним, прибутковим або здавалось необхідним.
І ця спадщина є основною причиною того, чому ми можемо уявляти війну майбутнього. Після закінчення холодної війни було модно казати, що війни застаріли – якби так сталось, ми б не жили в світі, повному зброї та жахів.
Звісно, мало хто сподівається та очікує на Третю світову війну, проте і перші дві особливо ніхто не передбачав та радісно не зустрічав. Сумна реальність – у тому, що наше розуміння причин світових військово-соціальних катаклізмів не призвело до відкидання війні як засобу ведення справ між людьми.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
