Дайджест книжкових новинок липня: історія The Beatles, сенсаційні мемуари, мікротравми та інші аспекти психічного здоров'я

Поки літня спека випробовує нас на міцність, саме час подбати про психічне здоров’я, замислитися над тим, у чому цінність уроків історії, або дізнатись від дослідника вірального маркетингу і соціального впливу, що казати і писати, аби досягти свого. А зробити все це можна за допомогою новинок науково-популярної літератури, що виходять друком протягом липня.

Докладніше – у добірці Mind.

Книжка мультимедійної онлайн-платформи про минуле та сучасне України «Локальна історія» розповідає про людей, які присвятили себе боротьбі з радянською імперією. Команда авторів створила 25 портретів – оповідей, що подекуди різняться стилем, змістом і настроєм, щоб дати можливість читачам почути голоси тих, чиї долі «важливі для нашого розуміння цілого покоління українців, яке чинило відчайдушний опір неспівмірно сильнішому ворогові».

«Ця книжка про найскладніші виклики й найважчий вибір, – йдеться у передмові. – Але вона також про любов, незнищенність духу й силу опору, яка допровадила радянську почвару на цвинтар історії».

Члени й членкині ОУН-УПА, представники спротиву політвʼязнів, дисиденти – люди неймовірної сили духу, яких не зламали увʼязнення у таборах, депортації, примусові лікування у психлікарнях. Про кого б не йшлося у цій книжці, – про Степана Хмару, Мустафу Джемілєва, Івана Світличного, Дарію Гусяк, Катерину Зарицьку чи про Юрія Шухевича, – кожен герой та героїня заслуговують на окрему книжку, життєпис, який нині ставав би прикладом незламності й віри у вільну Україну.

«Мазаль тов» – книжка бельгійської письменниці та журналістки Марго Вандерстратен. Її жанр можна визначити як мемуари, та насправді ця прониклива та глибока розповідь – про власний досвід вчителювання і спілкування в ортодоксальній єврейській родині – більша за спогади.

«Мазаль тов» позначена щирим бажанням письменниці зробити внутрішній світ одних людей ближчим для розуміння іншими.

Тож далекого 1987 року Марго Вандерстратен, ще бувши студенткою, шукала підробіток. Побачивши оголошення про пошук людини, яка має допомагати чотирьом дітям від восьми до шістнадцяти років із домашніми завданнями, Марго вирішила спробувати власні сили.

«Ми не такі, як всі», – такі слова вона почула від пані Шнайдер, матері сімейства. Наступні шість років Марго Вандерстратен дізнаватиметься, наскільки не такі, сповнюючись любові й поваги до людей, які старанно бережуть традиції свого народу. Оповідь авторки починається як проникнення у заборонений світ, де навіть люди виглядають не так, як на вулицях Антверпена, потім набуває цікавості ледь не антропологічного дослідження та врешті перетворюється на спогади про дуже особливу дружбу, за розвитком якої надзвичайно цікаво спостерігати.

Міркуючи про те, який вплив мала «ліверпульська четвірка» на культурні та соціальні зрушення 1960–1970-х років, італійський музичний критик і письменник Ернесто Ассанте доходить висновку, що без The Beatles «наш світ був би похмурішим і менш яскравим, і в ньому було б значно менше надії та радості».

Починаючи із довжини волосся, завершуючи індійськими духовними практиками – автор книжки доводить, що британські музиканти справили настільки значний вплив на кілька поколінь, що він відчувається і досі.

«Вплив The Beatles на нашу колективну уяву виявився таким сильним, що з плином часу їхні образи та популярність лишилися практично незмінними для нас, – пише Ернесто Ассанте. – Пісні «ліверпульської четвірки» унікальні, і тому непідвладні ані часу, ані зміні музичних смаків».

У книжці журналіст викладає не лише історію гурту, а й їхніх записів. Розповідь про The Beatles розпочинається з кінця 1950-х, коли четверо юнаків із Ліверпуля поставили перед собою велику мету, а завершується вже у середині 1970-х, коли вони ж, здобувши світову славу, стали працювати над сольними проєктами, оголосивши про розпад гурту…

Звісно, неможливо оминути увагою оформлення видання. Безліч архівних фото, раритетні обкладинки альбомів, яскравий дизайн і акцентна верстка – все це додає книжці цінності. 

Річард Пінк з дружиною Роксанною Емері роблять дуже важливу справу – поширюють інформацію про життя із РДУГ (розладом дефіциту уваги з гіперактивністю).

Ця мила парочка веде соціальні мережі, лише в TikTok зібравши майже мільйон фоловерів. Річ та Рокс регулярно створюють контент, який допомагає людям та їхнім близьким боротися з певними проявами розладу або підлаштовуватися під них.

Книжка побудована так, що слово отримують по черзі він і вона. Це дає можливість побачити ситуацію з різних аспектів. Та, власне, хто б із цих авторів не писав про РДУГ, у них виходить щиро й позитивно.

Розповідь Роксанни у книжці починається з розділу, присвяченому сорому. Жінці діагностували РДУГ лише у 36 років, до того вона була впевнена, що з нею щось не те і вона одна така – неспроможна застелити ліжко, випрати білизну чи впорядкувати власні фінанси. Щоб підтримати інших людей зі схожою проблемою, Рокс і запропонувала чоловікові говорити про РДУГ публічно.

Тож у своїй поки що єдиній книжці Пінк та Емері розглядають як типові прояви розладу, так і ті ознаки, які є більш індивідуальними: часова сліпота, забудькуватість, гіперфокус, недотримання особистої гігієни, прокрастинація, топографічна дезорієнтація, імпульсивність.

Наприкінці книжки автори пишуть про взаємини, наголошуючи, що «ви не погані, не нікчемні й заслуговуєте на справжнє кохання». Власним прикладом Річ і Рокс доводять, що нейронетипові люди можуть дарувати щастя іншим.    

Джона Бергер – бізнес-експерт, професор Вортонської школи бізнесу при Пенсільванському університеті, що понад 25 років досліджує віральний маркетинг і соціальний вплив. Звідси й тематика його книжки, що має на меті розповісти читачу «про неочевидні наукові принципи того, як працюють слова, і, що важливіше, як їх ефективно використовувати: переконувати людей, поглиблювати стосунки, бути успішними вдома й на роботі».

Автор пропонує розглянути шість типів «чарівних слів»: які ідентифікують людину, показують її впевненість у собі, ставлять правильні запитання, конкретизують, залучають силу емоцій, використовують силу подібності/відмінності.

Кожен розділ книжки наповнений реальними прикладами та тематичними дослідженнями, які ілюструють, як ті чи ті слова ефективно використовуються у різних контекстах – від маркетингових кампаній до повсякденних розмов.

Важливо, що Джона Бергер дає практичні поради та стратегії, які допоможуть додати «чарівні слова» у власну комунікацію. Автор балансує між академічним стилем і розмовним тоном, ніби натякаючи, що зміст книжки є одночасно інформативним і розважальним. Тож це видання допоможе зрозуміти силу мови.

Якщо жіноче здоров’я припинило бути табу для вітчизняного книговидавничого ринку, який поповнився відповідними виданнями як іноземних, так і українських авторів, то протилежній статі пощастило в цьому плані трохи менше.

Тож книжка Крейґа Боурона, доктора медичних наук, лікаря-практика, сертифікованого терапевта, допоможе й тематичну нішу заповнити, і буде практично корисною для категорії чоловіків, які тримаються до останнього, але по медичну допомогу не звертаються.

«Чоловіче здоров'я: прості правила» – це цікавий і зрозумілий посібник, у якому автор пропонує практичні поради, спрямовані на здорове та повноцінне життя.

Андропауза, облисіння, люмбаго, порушення сну, ожиріння, серцево-судинні захворювання, рак простати – далеко не всі теми, які порушує Крейґ Боурон. І робить він це часто з гумором, що допомагає краще засвоювати зміст. Автор наголошує на важливості регулярних обстежень, здорового харчування та фізичних вправ, а також пише про більш делікатні речі, наприклад, сексуальне чи психічне здоров'я.

Водночас Боурон не залякує, а наводить наукові дані, жартує та заохочує – робить усе можливе, щоб непроста цільова аудиторія його книжки «мала відвагу змінити те, що можна (бо це таки треба змінити)».

«Те, чого вчили і що практикували стоїки в епоху, коли гладіатори боролися за своє життя, а римляни спілкувалися в лазнях, напрочуд актуальне в епоху «Гри престолів» і фейсбуку», – переконаний Йонас Зальцґебер, онлайн-підприємець, який разом зі своїм братом зробив самовдосконалення якщо не культом, то метою життя.

Тож видання «Маленька книга стоїцизму» перетворює складні стоїчні вчення на практичні поради для сучасних читачів.

Йонас Зальцґебер спершу пояснює основні принципи стоїцизму: доброчесність, мудрість, мужність, справедливість і самоконтроль. Автор робить це у лаконічній та зрозумілій формі, тому не слід боятися, що щось філософське спричинить появу головного болю у читача.

Будуючи місток між вченням Марка Аврелія, Сенеки, Епіктета та сьогоденням, Зальцґебер дає можливість зрозуміти актуальність принципів стоїцизму і в наші дні. Після теорії автор книжки переходить до практичних вправ, мета яких – розвивати стійкість, покращувати емоційний контроль та сприяти спокійному, впевненому мисленню.

Важливо розуміти, що книжка Йонаса Зальцґебера – не наукове дослідження, а чистої води мотиваційна література. Тому не дивуйтеся її простоті. Такий авторський задум, щоб давнє вчення краще працювало для розв'язання сучасних проблем.

«Історія текстилю – це історія людської винахідливості», – вважає відома у США журналістка, яка писала для The Wall Street Journal, The New York Times і Forbes, науковиця, авторка нонфікшн видань.

Книжка Вірджинії Пострел покликана довести, що «у різні способи – водночас непомітні й очевидні, прекрасні та жахливі – текстиль створив наш світ».

На читачів чекатиме подорож у минуле до неандертальців, які приблизно 40 000–50 000 років тому вміли плести струни/нитки з луб’яних волокон, до фермерів епохи неоліту, що розводили та вирощували льон для отримання волокна.

Звісно, Вірджинія Пострел представляє у своєму дослідженні не лише розмаїття епох, а й географії. Тому завітаємо до Китаю, де у ґрунті під тілами в одній з гробниць, чий вік становив 8500 років, археологи знайшли протеїни шовку, а також зазирнемо до США, щоб дізнатися, що виробники бавовни на початках свого бізнесу аж ніяк не передбачали Громадянську війну чи скасування рабства…

Від історії волокна авторка переходить до розвитку прядіння у різних культурах, а далі зосереджується на полотні, в основі створення якого – чиста математика. Особливо цікавим є розділ про барвники, що сповнений не лише відомостей з ботаніки та хімії, а й давніх легенд.

Сировина і торговельні зв’язки, тканина як символ влади, інноватори індустрії XX століття – про все це Вірджинія Пострел пише захопливо і водночас по-науковому ґрунтовно.

У США мемуари актриси та співачки Дженнетт Мaккерді, що в оригіналі вийшли 2022 року, стали бестселером. За перший тиждень продажу книжка розійшлася накладом у 200 000 примірників. Поки читачі чекали на другий наклад, на ринку навіть з’явилися підробки.

В Україні «Я рада, що моя мама померла» навряд чи повторить такий успіх, адже далеко не всі дивилися й пам'ятають серіал «АйКарлі»...

Втім, тема книжки є напрочуд актуальною для багатьох, адже розповідає про токсичні стосунки з матір’ю, що формували, наносили травми, вплинувши на подальше доросле життя жінки.

Ці мемуари з провокативною назвою і обкладинкою вирізняються непохитною чесністю. Дженнетт Мaккерді розповідає про емоційне та психологічне насильство, якого вона зазнала через те, що її мати дуже хотіла зробити з доньки зірку.

З шести років Дженнетт брала участь у різноманітних прослуховуваннях. Мати з маніакальною увагою стежила за зовнішнім виглядом дівчинки, водила її на непотрібні медичні огляди, залишаючись емоційно нестабільною і навіть холодною у той час, коли Дженнетт прагнула її підтримки та любові. Розповідь Мaккерді водночас захоплює і розриває серце. Авторка вміло балансує між похмурим гумором і глибоким самоаналізом, подаючи глибокий погляд на наслідки емоційного насильства, а головне – на шлях до зцілення.

Це книжка науковиці та дипломованої лікарки у сфері поведінкової психології про вплив повсякденних стресів на психічне здоровʼя людини.

Мег Еролл докладно пояснює, як накопичення дрібних стресових ситуацій, якщо їх ігнорувати, може поступово перетворитися на серйозні психологічні проблеми.

Авторка послуговується історіями з власної практики і науковими дослідженнями, щоб показати, як розпізнати та управляти мікротравмами. Мег Еролл пропонує конкретні стратегії для формування стійкості та поліпшення психічного здоров'я.

«На мікротравми слід зважати й говорити про них у повсякденному житті, – пише психологиня. – Адже саме з дрібниць складається життя, і саме незначні, повсякденні речі вичерпують нашу енергію, гасять іскру та знижують потенціал».

Мег Еролл присвячує окремі розділи перфекціонізму, синдрому самозванця і стосункам, надаючи інструменти для розпізнавання та розв’язання психоемоційних проблем.

Спеціалістка зауважує, що нині не всі можуть отримати доступ до психологічних послуг, тому важливо вчитися самостійно дбати про своє психічне здоров’я. Тому це видання є цінним ресурсом для тих, хто прагне глибше зрозуміти власні емоції та навчитися керувати стресом ефективніше.

Книжка Стіва Круґа є фундаментальною працею у галузі вебдизайну та користувацького досвіду. Вперше опублікована у 2000 році, «Не змушуйте мене думати» і нині залишається актуальною, адже її автор, авторитетний фахівець з юзабіліті вебсайтів та мобільних застосунків, елегантно подає просту тезу: вебсайти повинні бути інтуїтивно зрозумілими для користувача. А юзер відповідно не повинен думати, як орієнтуватися на сайті чи знаходити потрібну інформацію.

Ця концепція розкривається за допомогою чіткого письма та безлічі практичних прикладів. Доступний стиль Круґа, часто з гумором, робить книжку приємним чтивом попри її технічну тематику.

Перевагою «Не змушуйте мене думати» також є велика кількість ілюстрацій, діаграм та скриншотів, які пояснюють текст і надають наочні приклади хорошого і поганого дизайну.

Книжка Стіва Круґа обов'язкова до прочитання для всіх, хто займається вебдизайном або розробкою сайтів і застосунків. Її підхід до юзабіліті, заснований на здоровому глузді, є одночасно практичним і пізнавальним, таким, що пропонує позачасові поради.

«Сила – у простоті», – стверджує автор, і з цим важко не погодитися.