Уряд хоче оновити правила гри для українських вишів. Навіщо?
Стартував дворічний експериментальний проєкт щодо управління закладами вищої освіти
Ректорів закладів вищої освіти України призначатимуть, а не обиратимуть. Але не у всіх вишах, а лише у трьох, які Кабмін визначив учасниками експерименту. Хто обиратиме керівників закладів та навіщо це потрібно, розбирався Mind.
...2014 рік. Освітянська спільнота радіє прийняттю Верховною Радою України нового Закону «Про вищу освіту». На той час цей закон був дійсно революційний, адже він встановлював принципово нові правила гри для українських вишів. Серед його положень були такі, які надавали ЗВО автономію – самостійність у прийнятті рішень щодо управління і навчальних програм, широкі повноваження та багато шляхів для розвитку.
Десять років по тому, у 2024 році, у можновладців з’явилося нове бачення майбутнього українських вишів. Воно знайшло відображення у постанові «Про реалізацію експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти» №1029 від 6 вересня 2024 року.
Що це за експеримент?
Згідно з кабмінівською постановою, учасниками цього дворічного проєкту стали Національний авіаційний університет, Запорізький національний університет та Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. МОН має його координувати, а після завершення – відзвітувати КМУ про реалізацію і за її результатами запропонувати законодавчі зміни.
Які є цілі проєкту? Це – збільшення кількості студентів у вишах і середнього бала вступників, підвищення оплати праці викладачів, більша кількість якісних освітніх програм. А також – збільшення так званих позабюджетних надходжень у формі благодійних пожертв, замовлень від підприємств, іноземних грантів.
Нещодавно МОН створило Комітет для відбору наглядових рад у всіх трьох закладах вищої освіти. До нього увійшли три представники іноземних організацій, які співпрацюють з Україною в сфері вищої освіти, і три номінанти від МОН. Це:
- Яак Аавіксоо (Естонія), позаштатний консультант Kaksus OU, колишній міністр освіти, колишній міністр оборони, колишній ректор університету Тарту і Технічного університету Талінна;
- Теодора Делл (США), заступниця голови місії USAID в Україні;
- Чарльз Кормак (Велика Британія), голова CCG, засновник проєкту Twinning;
- Тарас Кицмей (Україна), президент компанії SoftServe, голова правління Асоціації «Інформаційні технології України»;
- Костянтин Невядомський (Україна), керівник EY Ukraine Digital;
- Ірина Тулякова (Україна), голова Ради Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту.
Тепер ці шестеро людей мають обрати по сім членів наглядової ради для кожного університету – учасника експерименту. А ці семеро членів наглядової ради, своєю чергою, обиратимуть ректора – керівника вишу, затверджуватимуть кандидатури проректорів, деканів і навіть завідувачів кафедр.
Цікаво, що на сайті МОН запровадження наглядових рад називають спрямуванням «на підвищення якості освітніх підходів та зміцнення прозорості управління».
Що саме має змінити цей експеримент?
Нині вибори керівника ЗВО регламентує стаття 42 Закону «Про вищу освіту». Кандидат, зокрема, повинен мати вчене звання, науковий ступінь і стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років. Він обирається таємним голосуванням строком на п’ять років. Брати участь у виборах має право кожен науковий, науково-педагогічний та педагогічний штатний працівник закладу. А також – виборні штатні працівники не педагогічних посад і представники від студентства.
Зараз, коли експеримент стартував, у соцмережах часто можна побачити порівняння керування закладом вищої освіти з управлінням бізнесом. Мовляв, працівники бізнесу ж не обирають собі керівника, а працюють ефективно, отже модель із призначенням є потенційно кращою за вибори.
Не можна і близько порівнювати управління і виборність керівника в бізнесі (особливо – приватному) і в університетах, переконаний експерт із реформування вищої освіти National Erasmus+ Office in Ukraine, заступник міністра освіти і науки України у 2017-2019 роках Юрій Рашкевич.
«Якщо в англосаксонській системі (особливо в Північній Америці) справді часто використовують активні наглядові ради, які призначають ректора, то в континентальній Європі домінуючою є виборність академічною громадою, – наголошує Юрій Михайлович. – Можна багато говорити про переваги і недоліки кожної системи, але не можна маніпулювати, «притягуючи за вуха» приклад бізнесу».
До речі, у законі «Про вищу освіту» вже є поняття наглядової ради закладу, прописані її статус та повноваження. Стаття 37 вказує, що наглядова рада створюється за рішенням засновника для здійснення нагляду за управлінням майном ЗВО і додержанням мети його створення. І, до речі, до її повноважень входять і залучення фінансових ресурсів, і здійснення контролю за їх використанням, і сприяння взаємодії вишу з державними та недержавними організаціями. До речі, за законом члени наглядової ради можуть навіть вносити подання про відкликання ректора, а от його призначати – не можуть.
Уся справа в оновленні?
Чим же так не вгодила виборність ректорів та вже існуюча практика роботи наглядових рад, що прописана у законі? Заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький, відповідаючи на запитання після свого виступу на Осінній школі медичної освіти 2024, сказав наступне:
«Ми маємо розуміти, що сьогодні наглядова рада в такій формі, як вона записана в законі, фактично є консультативно-дорадчим органом при ректорі, вона не має якихось там особливих повноважень. За 10 років функціонування закону про вищу освіту ще не було наглядової ради, яка би пішла проти ректора... Ми не знаємо, чи це спрацює. Є американські моделі, є європейські моделі, є дуже багато різних моделей управління університетами. Ми обрали у 2014 році дуже демократичну модель, де ректор обирається колективом, і назвали це автономією. Окей, але це призводить до того, що в університетах немає оновлення. Тому що попробуй виграти вибори в колективі, не будучи частиною того колективу. І в багатьох закладах це сформувало систему, вибачте, непотизму. Я маю декілька випадків, коли до мене приходять ректори і кажуть: «Слухай, може, ми зробимо вибори через чотири місяці, п'ять місяців, моя донька буде там балотуватися...». Це нездорова ситуація. У багатьох закладах нам потрібно оновити керівництво. Покладатися на те, що самі колективи це зроблять, на жаль, не можна, – це не працює».
Чи вплине на щось зміна процедури?
Мабуть, кожен новий етап експерименту підніматиме нові хвилі дискусії про те, що вважати автономією, а що навпаки – закріпаченням. І про те, чому посадовці, з одного боку, апелюють до високої ролі викладачів та науковців, оперують категоріями суб’єктності, але на експериментальний манер відмовляють їм же у волевиявленні. Плюс частина людей, імовірно, у значний результат експерименту просто не вірить.
«Мені здається, що зміна процедури виборів/призначення в переважній більшості вітчизняних ЗВО ні на що не вплине, – каже Юрій Данько, проректор із наукової та міжнародної діяльності Сумського національного аграрного університету. – У випадку з провідним, стратегічним для військового комплексу країни університетом є невідповідність претендента існуючим на сьогодні юридичним нормам, та побоювання, що колектив на виборах може його не підтримати. Тому, можливо, пропонуються такі дива правової еквілібристики, щоб не міняти Закон «Про вищу освіту», але призначити бажану особу».
На його думку, у такій практиці, більшість університетів не зацікавлена. Тому, якщо у майбутньому зміниться процедура навіть для них, наглядові ради все ж таки формуватимуться за поданням університету або в тісній консультації з ним, а посаду займатиме зрозуміла для колективу і міністерства людина.
Наостанок хочеться пригадати слова, які сказав у 2014 році щодо закону Закону «Про вищу освіту» тодішній міністр освіти і науки, а тепер президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт: «Цей закон – у першу чергу, інструмент, яким потрібно користуватися університетам, щоб стати реально автономними в фінансовому, академічному та організаційному плані. Тобто тепер академічне середовище повинно взяти справу в свої руки. Важливість закону полягає в тому, що держава повинна контролювати якість кінцевого продукту, якість випускників і якість наукових досліджень. Але в щоденному житті університет повинен сам давати собі раду».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: editor@mind.ua.
