«Велика нафта», Трамп і демократія: як нобелівська лауреатка та опозиційна лідерка Венесуели торгується з американцями
У венесуельського кейсу є певні паралелі з «ресурсною угодою» між Україною та США
Нобелівський комітет присудив Нобелівську премію миру за 2025 рік венесуельській правозахисниці та лідерці опозиції Марії Коріні Мачадо.
Економіка Венесуели, яка є країною з найбільшими в світі запасами нафти, залишається під контролем владної верхівки, яка встановлює власні правила для бізнесу, ігноруючи законодавчі норми. За роки правління президента Ніколаса Мадуро, який обійняв посаду після смерті Уго Чавеса 2013 року, країну покинули понад 7,7 млн людей, або майже чверть населення. Причому це сталося без будь-якої війни, на відміну від ситуації, що склалася в Україні. Два роки тому Міжнародний валютний фонд визначив ситуацію у Венесуелі як «найбільший економічний колапс країни, що не воює, за останні півстоліття».
Mind розбирався, наскільки серйозні шанси має Марія Коріна Мачадо змінити владу в рідній країні тепер, у статусі нобелівської лауреатки, коли президентську посаду в США обіймає прихильний до неї Дональд Трамп, і яку роль у майбутніх політичних змінах може відіграти PDVSA – державна нафтова монополія Венесуели.
«Залізна леді» з Карибів
У політику Марія Коріна Мачадо прийшла у 2000-х не тому, що прагнула такої кар’єри, а під тиском життєвих обставин. У 2002 році Венесуелу очолив революціонер, завзятий борець із капіталізмом і глобалізацією соціаліст Уго Чавес. Здобувши владу, він почав знищувати приватний бізнес, влаштувавши примусову націоналізацію.
Унаслідок цього родина Мачадо силоміць була позбавлена права власності на сталеливарний завод та енергетичні активи, які перейшли під контроль держави. Щоб захистити сімейні інтереси та повернути Венесуелу на ринкові рейки, Марія Коріна Мачадо й зробила політику справою свого життя, яка принесла їй визнання у світі.
Вона походить із консервативної католицької верхівки венесуельського суспільства. Вивчала фінанси та інженерну справу в Католицькому університеті Каракаса, а потім здобула додаткову освіту в Єльському університеті.
У 2005 році Мачадо домоглася зустрічі в Білому домі з президентом США Джорджем Бушем, щоб звернути увагу на поглиблення кризи з демократією у Венесуелі. Уряд Уго Чавеса назвав це зрадою. Через походження з вищого класу суспільства панівний режим Венесуели й досі таврує її як «праворадикальну буржуа». Водночас журнал The Economist порівнює політикиню з її кумиром – «залізною леді», колишньою британською прем’єркою Маргарет Тетчер, яка під час свого правління відзначилась великою приватизацією.
Ціна і цінності в політиці
Рішення Нобелівського комітету на користь Мачадо не можна вважати «ляпасом» Дональду Трампу, який занадто наполегливо й відкрито прагнув сам одержати цю відзнаку. Венесуельська опозиційна лідерка має підтримку від Вашингтону в протистоянні з режимами Уго Чавеса та Ніколаса Мадуро.
Її проамериканська орієнтація, очевидно, і спонукала кількох членів Конгресу США номінувати Мачадо на Нобелівську премію миру в серпні 2024 року. У колі ініціаторів «засвітився» також нинішній державний секретар США Марко Рубіо, який тоді був звичайним сенатором.
Мадурівський режим не допустив Марію Коріну Мачадо до президентських виборів 2024 року, через тиск вона була змушена переховуватися, але не залишила Венесуелу (медіа ширяться чутки, що активістка проживає в закритому посольстві США в Каракасі).
Попри політичні обмеження, вона за короткий час змогла об’єднати роздроблену опозицію в єдину громадянську силу, висунути маловідомого дипломата Едмундо Гонсалеса як єдиного опозиційного кандидата, а після його «поразки» документально довела фальсифікації на виборах, які застосовували прибічники Ніколаса Мадуро, щоб той залишився на президентській посаді третій строк поспіль.
Саме це й відзначив Нобелівський комітет в офіційному повідомленні про нагороду Марії Коріни Мачадо – її «громадянську мужність, об’єднавче лідерство та захист демократичних прав під смертельним тиском».
У січні 2025 року, під час мітингів проти інавгурації Мадуро, коли сили режиму відкрили вогонь по її автобусу, а згодом захопили її саму, Дональд Трамп виступив у Truth Social з попередженням на адресу диктатора: «Цим борцям за свободу не повинно бути завдано шкоди – вони мають залишатися в безпеці й живими».
Трамп також похвалив «венесуельську активістку-демократку Марію Коріну Мачадо» і заявив про солідарність із протестувальниками, що заполонили Каракас.
Коли Мачадо відпустили на свободу, вона подякувала Трампу за «рішучі й сильні дії щодо ліквідації злочинного режиму» Мадуро. Аналогічну подяку вона ще неодноразово повторювала, коли Вашингтон посилював тиск.
Економічне послання для Трампа теж було прямолінійним: у разі звільнення Венесуели від влади президента-диктатора нинішня опозиціонерка обіцяє приватизувати «державного велетня» – нафтову компанію PDVSA (Petróleos de Venezuela, S.A.).
Також вона рекламує вільну Венесуелу як «найкращу інвестиційну можливість у Південній Америці» для бізнесу на противагу антиімперіалізму, що панує там у владній верхівці з часів Уго Чавеса.
«У нас буде верховенство права, у нас будуть відкриті ринки… Країна стане енергетичним центром Південної Америки», – запевняє вона.
Трамп підтримує, але нічого не гарантує
Нобелівська премія миру може стати добрим знаком для планів Мачадо звільнити Венесуелу від диктатури та повернути країну до ринкової економіки за допомогою США. Дональд Трамп ще до повернення в Білий дім робив заяви на підтримку Мачадо, попереджаючи Мадуро про наслідки, якщо той завдасть їй шкоди.
У серпні 2025 року президент США розгорнув військову флотилію неподалік Венесуели в Карибському морі. Це сталося після того, як його адміністрація визнала Мадуро лідером Cartel de los Soles – організованої злочинної групи з наркоторгівлі, котрою, як стверджує Вашингтон, керують члени політичної та військової еліти Венесуели.
Під час спецоперації чотири судна, підозрювані в перевезенні великих партій кокаїну, були знищені. Трамп також не виключив подальших ударів по венесуельських цілях. У відповідь Мачадо попередила режим Мадуро, написавши в мережі Х: «Trump no está jugando» («Трамп не жартує»).
Попри впевненість, яку публічно демонструє Мачадо, подальший розвиток ситуації у Венесуелі складно прогнозувати. Жодних гарантій, що Трамп надасть їй всю необхідну для перемоги допомогу, немає.
Після президентських виборів сім років тому вже здавалося, що дні режиму Мадуро полічені, а посаду президента будь-якої миті обійме підтримуваний США опозиціонер Хуан Гуайдо. Однак диктатор зміг згуртувати навколо себе військових, спертися на їхню підтримку, консолідувати владу, придушити масові громадянські протести та, зрештою, навіть відносно впорядкувати економіку Венесуели, нафтовий сектор на який тиснуть суворі західні санкції.
Що Мадуро зробив з економікою
Західні медіа, від The Wall Street Journal до BBC, до останнього часу якщо й не хвалили Мадуро за відносний порядок, то визнавали, що економіці Венесуели могло бути значно гірше. Проте «ліки» часто виявлялися не набагато кращими за «хворобу», а за популістськими лозунгами ховався справжній дикий капіталізм з елементами непотизму й державного контролю.
Інфляція у Венесуелі в річному вимірі знизилася до 50% з гіперінфляційного піка 400 000% у 2019 році. Але цього вдалося досягти завдяки доларизації, різкому скороченню соціальних витрат і формуванню подвійної економіки: соціальної, яка тримається на обігу національної валюти болівар, та псевдоринкової, яка прив’язана до американського долара.
За підрахунками дослідницької компанії Ecoanalítica, дві третини венесуельців живуть на доходи, які становлять менше ніж $100 на місяць. Лише 8–9 млн із 28 млн загального населення можна назвати споживачами в сенсі доступності бодай якихось покупок поза державною допомогою.
Проте поширена бідність не стає на заваді відвідинам розважальних заходів. Наприклад, рік назад колумбійська попзірка Karol G успішно зібрала 50-тисячний стадіон у Каракасі з цінами на квитки від $30 до $500. «Економіка Венесуели працює на нафті, музиці та шоу», – засвідчує BBC.
Зовнішній борг Венесуели становить близько $160 млрд, рейтинг країни – «частковий дефолт» з 2017 року. Протягом усього цього часу Мадуро обіцяє почати переговори із західними партнерами щодо реструктуризації, але вони досі не розпочалися.
ВВП країни в номінальному вираженні впав із $370 млрд у сприятливому для нафти 2012 році до $90 млрд минулого року. У 2025 році, за оцінками західних аналітиків, ВВП Венесуели має зрости на 2% (Мадуро обіцяв 8%).
Економіка Венесуели якось працює на особливій формі мадурівського псевдокапіталізму – «стратегічних альянсах», що по суті є викупами. Держава тимчасово передає націоналізовану компанію обраному оператору (не обов’язково національному), який забезпечує інвестиції, оборотні фонди та зарплати, а натомість віддає державі частку продукції та виручки.
Приблизно шосту частину ВВП Венесуели формує навіть не тіньовий, а кримінальний сектор, в основі якого – торгівля наркотиками, контрабанда золота та нафтопродуктів. У зовнішній торгівлі на «сірий» і «чорний» обіг припадає 56% експорту та 78% імпорту.
«Цілі громади в кінцевому підсумку залежать від злочинних банд, які забезпечують поліпшення та ілюзію стабільності», – зазначає видання Caracas Chronicles, посилаючись на дослідження місцевого осередку Transparency International.
Нафтова жила Венесуели
Монополію в нафтовому бізнесі та галузевими фінансовими потоками уособлює державна компанія PDVSA.З цією компанією за описаною вище схемою передачі в тимчасову оренду ще 2019 року почала працювати російська «Роснєфть», отримавши доступ від Мадуро до видобутку нафти та природного газу.
Нафта – головний експортний товар країни. Через санкції її видобуток із піка у 3,5 млн барелів на добу знизився до 900 тис. у 2024 році. Але це ще значно краще, ніж було під час націоналізації та вигнання іноземних компаній із галузі.
Наразі показники зростають. У вересні 2025 року експорт нафти з Венесуели перевищив 1 млн барелів на добу – вперше з лютого 2020 року.
«Країна прагне стабілізувати видобуток та експорт нафти, відколи почали діяти санкції США у 2019 році… Зростання видобутку, продажі накопичених запасів і збільшення імпорту розчинників, необхідних для виробництва товарних експортних сортів, збільшили постачання на зовнішні ринки нафти минулого місяця», – зазначає агенція Reuters.
За даними агенції, середній показник експорту за вересень виявився вище за попередній місяць на 13% і на 39% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Близько 84% загального обсягу венесуельскої нафти потрапляє в Китай через маловідомих посередників, які продовжують торгувати з Каракасом попри західні санкції.
Дозвіл, наданий наприкінці липня 2025 року адміністрацією Дональда Трампа для американської енергетичної корпорації Chevron, дозволив збільшити експорт до США майже вдвічі протягом місяця – з 60 тис. барелів на добу у серпні до 108 тис. у вересні.
Що означає приклад Венесуели
Приклад Венесуели свідчить, що персоналістські політичні режими (до яких належить також росія) можуть довго зберігати достатню стійкість до зовнішніх шоків і тиску, особливо якщо населення країни, звикле до патерналізму, бачить бодай якісь поліпшення.
«Під час економічної кризи, з 2013 до 2020 року, президент Мадуро зміг відійти від всеохоплювального соціалістичного спрямування політики свого попередника Уго Чавеса, послабивши тиск на бізнес, обмеження цін і впустивши долар в економіку. Він вистояв під санкціями США, спеціально спрямованими на його режим, і зміг перемогти в президентських перегонах Хуана Гуайдо, визнаного США та іншими демократичними країнами легітимним президентом», – констатує Bloomberg.
Марія Коріна Мачадо зі свого боку визнає непросте власне становище. Тому в перемовинах зі США підняла ставки, відкрито пропонуючи Дональду Трампу й американському нафтогазовому лобі велику угоду – якщо не отримати контроль, то стати співвласником PDVSA, мати пріоритетний доступ до венесуельських нафтогазових родовищ в обмін на радикальну підтримку демократичних сил, які прагнуть зруйнувати багаторічну монополію Мадуро.
Попри політичні перепони, що тривають роками, Марія Коріна Мачадо заявляє, що не покине Венесуелу. «Політичну боротьбу я сприймаю як свій обов’язок», – каже вона. Впевненість опозиціонерки ґрунтується на тому, що вона не залишила країну, навіть коли її родину позбавили власності, а діти виїхали за кордон.
«Час Мадуро сплив, він щодня втрачає владу», – заявляє Мачадо. Вона переконана, що союзники режиму Мадуро – росія, Іран і Куба – ослаблені, а Китай все менше підтримує Венесуелу. Сама ж політикиня має зараз потужних союзників у Білому домі, зацікавлених, серед іншого, поширити геополітичний вплив, щоб відкрити нові можливості для американського капіталу на міжнародному енергетичному ринку.
Інтриги додав Дональд Трамп, розповідаючи, що Марія Коріна Мачадо зателефонувала йому особисто й повідомила про нобелівську нагороду. «Я допомагав їй на цьому шляху. У Венесуелі зараз справжнє лихо, людям там украй потрібна допомога», – повідомив він.
На завершення – українські акценти
Українська влада, шукаючи можливості для завершення війни, також звертає увагу на глобальні американські амбіції, щоб схилити адміністрацію Трампа на свій бік у протистоянні з росією.
Навесні очільниця уряду Юлія Свириденко ще у статусі міністерки економіки уклала з Вашингтоном рамкову «ресурсну угоду». Її умови, на відміну від пропозицій венесуельської опозиційної лідерки щодо приватизації PDVSA, не передбачають продажу державного холдингу «Нафтогаз України» чи націоналізації окремих енергетичних активів для подальшої передачі у власність американцям. Проте співрозмовники Mind, наближені до влади, не виключають і такого розвитку подій, якщо для цього виникнуть «достатні політичні підстави».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
