Керівник офісу «U-LEAD з Європою» у Луганській області: «Громади Луганщини зараз живуть за принципом збереження балансу ідентичності та інтеграції»

На сьогодні більшість території Луганської області окупована з 2022 року, частково підконтрольними залишаються окремі ділянки чотирьох територіальних громад – Лисичанської та Кремінської міських, Красноріченської селищної, Коломийчиської сільської.

Проте це не зруйнувало спроможність органів місцевого самоврядування: всі громади Луганщини зараз відновили свою діяльність на підконтрольній Україні території. Попри розпорошеність жителів по Україні, влада громад взаємодіє зі своїми жителями через так звані гуманітарні хаби, у яких працюють представництва всіх комунальних установ і відділи військових адміністрацій.

Про специфіку надання послуг, особливості роботи громад без територій, співпрацю з приймаючими громадами та міжнародними партнерами Mind поговорив з Ігорем Агібаловим, керівником регіонального офісу U-LEAD у Луганській області.

- Говорячи про Луганську область та її громади, дуже важливо не забувати про події 2014 року. З цього випливає розуміння, чи варто було проводити з 2015 року реформу децентралізації у «воюючій» Луганській області.

З 2014 року територія області південніше річки Сіверський Донець була окупована. Отже, була втрачена більшість промислової частини області. Тому децентралізація торкнулася лише трьох міст обласного значення та восьми районів, у результаті в області було сформовано 24 територіальні громади.

Згодом, після розробки, затвердження та внесення змін до перспективних планів розвитку територій області громад стало 26. Зміна відбулася не кардинальна, а доволі планомірна й послідовна – без демонстрацій, незадоволених жителів та всього того, що могло супроводжувати перерозподіл.

Ці процеси відбувались за умов відсутності дієвої обласної ради та проактивної позиції Геннадія Москаля (голова Луганської ОДА та Луганської ВЦА з вересня 2014 до липня 2015 року. – Mind).

Але документально в Луганській області 37 громад. Чому так вийшло? Просто 11 громад було створено нормативно, на тимчасово окупованих з 2014–2015 років територіях. Частина територіальних громад, зокрема тих, що ближче до «лінії розмежування», до 2022 року працювали під керівництвом військово-цивільних адміністрацій.

У 2022 році частину області знову окупували росіяни, у першу чергу аграрні райони – Біловодськ, Марківка, Станиця-Луганська були захоплені за перші три дні. Ці громади навіть не встигли провести евакуаційні заходи. Більш-менш якісна та оперативна евакуація була доступна в Сіверськодонецьку районі, звідки громади змогли вивезти людей і документацію.

Станом на зараз окуповано 95% області, хоча є і деокуповані території – в двох міських, одній селищній та одній сільській громадах.

Згодом, протягом півроку, були евакуйовані органи влади, частина населення, а також комунальні заклади та підприємства з усіх територіальних громад. У підсумку зараз ми маємо 26 працюючих військових адміністрацій (по одній на кожну територіальну громаду), тимчасово наділених абсолютно всіма повноваженнями органів місцевого самоврядування. Очільники цих адміністрацій були призначені як з числі діючих (обраних) голів ТГ, так і з числа інших співробітників ТГ, або військових.

Крім того, за час, що минув із моменту евакуації, в органах влади відбулося майже стовідсоткове очищення від тих, хто «сидів на двох стільцях» і не виїжджав із ТОТ.

Найбільшими містами скупчення громад та їхніх жителів стали Київ, Дніпро, Харків, Рівне й частково Івано-Франківськ. Єдиного центру немає, хіба що Дніпро можна вважати таким, оскільки обласна адміністрація там перебуває, а також і чотири районні адміністрації.

Стосовно форм роботи адміністрацій: від самого початку була обрана модель гуманітарного хабу – місця, де приймали жителів, і намагалися допомогти своїм, яких інформували через соціальні мережі. На початку вони були пунктами розподілу гуманітарної допомоги та першими місцями соціально-психологічної адаптації, а вже згодом стали опорними пунктами військових адміністрацій.

Що таке «гуманітарний хаб» – жоден нормативний документ не тлумачить, але слово вже пішло в люди.

- Знаю, що Гірська громада має шість представництв по Україні. Це майже рекорд серед переміщених громад. Чому так сталося?

- Гірська громада – одна з шести громад Сіверськодонецького району, що мали час на евакуацію. Тому змогла виїхати переважна більшість населення громади, і більш ніж із половиною переміщених влада має зв'язок.

Ця громада складається переважно із шахтарів – залишки шахтарського об’єднання «Першомайськвугілля». Тому частина відразу переїхала до Богданівської громади Дніпропетровської області, де вони можуть працювати за фахом. Великі осередки громади – Дніпро та Київ. Інші, на кшталт хабу в Хмельницькій області, не дуже насправді великі, хоча й активні.

Інші громади теж працюють у декількох локаціях. Наприклад, Попаснянська має три представництва по Україні.

Найскладніша ситуація – у громад Станично-Луганського району, які майже не мали часу на евакуацію. Тому для них, на жаль, немає можливості створювати розгалужену інфраструктуру.

- Як громади Луганщини знаходили для себе громади, що їх приймали? Чи швидко вдалося жителям інтегруватися в життя нових громад?

- На відміну від 2014 року, коли не вся Україна розуміла, що таке війна, проблем не виникало. На людському рівні відчувалася надзвичайна підтримка: на четвертий день вторгнення мені в Чернівцях місцеві жителі вже завантажував дві фури гуманітарної допомоги для Попасної.

Долі цих структур склалися по-різному. Громада Кремінної в Рівному відкрила поліклініку, надаючи послуги в тому числі й місцевим жителям. У Харкові, з якого виїхала велика кількість лікарів, вчителів і соціальних працівників, переміщених осіб із Луганщини готові забирати «з руками». А десь потрібні філігранні дипломатичні навички очільників громади, щоб не створювати конкуренції між установами.

З погляду цифр ситуація теж різна. Наприклад, статистика по Івано-Франківську: між кількістю тих, хто виїхав, і тих, хто перемістився, від’ємна різниця в 10 відсотків. Тобто внутрішньо переміщені особи не компенсували нестачу населення. Тож дуже часто робочі місця чекають на робочі руки.

Так, на Бурштинській ТЕС працюють спеціалісти зі Щастинської (Луганської) ТЕС. Враховуючи, що Щастинська ТЕС перебувала під обстрілами й у форс-мажорних обставинах з 2014 року, їхній досвід аж ніяк не є зайвим.

- Які послуги надаються в гуманітарних хабах громад Луганської області? Як вдалося налагодити їхнє надання та з якими викликами стикалися переміщені громади?

- Першою послугою стала реєстрація внутрішньо переміщених осіб і надання їм соціальної та гуманітарної допомоги. З цією потребою на початку повномасштабного вторгнення стикнулися в тому числі і приймаючі громади – зареєструвати переселенців для, наприклад, надання гуманітарної допомоги.

Другими на порядку денному були адміністративні послуги. Адміністратори ЦНАПів здебільшого евакуювались та спромоглися забрати із собою електронні ключі – тож одразу після переміщення відновили надання послуг.

Освітні послуги відразу і цілковито перейшли в онлайн, а за кілька місяців постало питання видачі документів про здобуття середньої освіти. Мали багато звернень навіть з окупованих територій і територій ведення бойових дій стосовно онлайн-навчання та отримання українських документів про освіту.

З часом вдалося відновити надання медичних послуг. Дещо пізніше за інші, оскільки довелося шукати приміщення, розміщуватись, закуповувати обладнання. Щоправда, дехто вивіз обладнання та доволі швидко, орендувавши приміщення, почав надавати послуги.

Весь цей час комунальні підприємство галузі ЖКГ в очікуванні скорого повернення накопичували техніку, розхідні матеріали та ресурси для відновлення. Дуже сподівалися, але так поки що не сталося, на жаль.

З часом, у міру усвідомлення ситуації, почали реалізовуватися проєкти створення центрів для дітей – у них є і творчі гуртки, і культурні заходи, і спортивні секції. Багато сприяла влада приймаючих громад: квитками, абонементами та залученням.

Процеси відновлення надання послуг і наповнення їх переліку не зупиняються. Один із напрямків роботи, який зараз луганські громади беруть на себе навіть у приймаючих громадах, – це ветеранські простори. Багато громад, розуміючи складність роботи з ветеранами, звернулися до луганських – по працівників, по спільні грантові проєкти тощо.

- Як відбувається співпраця луганських громад із «U-LEAD з Європою», і як вона змінилася внаслідок вимушеного переміщення громад?

- Робота з громадами була і є доволі персоніфікованою: їх 26, що менше, ніж у більшості регіонів, але через це вони всі – рідненькі.

Перше, чим довелося займатись після евакуації – дізнаватися про алгоритм подальших дій і відповідати на запитання щодо юридичного статусу.

Другим постало питання налагодження стосунків із приймаючими громадами. Завдяки розгалуженій регіональній мережі офісів U-LEAD нам вдалося перезнайомити переміщені та приймаючі громади.

Потім з’явилися військові адміністрації, співпрацю з якими – штатний розклад, документообіг і все інше – також довелося налагоджувати та допомагати.

Наступною потребою стали питання перереєстрації комунальних підприємств. Далі – участь їх у програмах підтримки. З одного боку, громади Луганської області не брали участі в них – куди поставити трактор чи самоскид? З іншого – деяким громадам були потрібні прилади для зварювання, набори інструментів і таке інше. Тут ми допомагали в підготовці грантових заявок.

Усе це потребувало індивідуального підходу до кожної громади, адже ситуація та потреби в кожної унікальні.

Наступний етап співпраці U-LEAD із громадами почався у 2023 році. Від ситуативної допомоги ми перейшли до інформаційних сесій, напрацювання алгоритмів роботи в тій чи іншій ситуації, консультацій стосовно налагодження системної роботи на новому місці тощо. Ми почали фізичний об’їзд усіх громад, щоб оцінити їхню ситуацію та перспективи.

Водночас громади замислилися над тим, що робити з коштами, які залишилися на їхніх рахунках. З одного боку, діє жорсткий контроль, тож будь-які витрати мають бути погоджені з обласною воєнною адміністрацією, з іншого – хочеться, наприклад, відновити творчий центр для дітей. Тож ми почали долучати громади до навчання з управління проєктами.

У 2024 році ми впровадили, з ініціативи керівництва U-LEAD, програму моніторингу хабів громад. Знайшли експерта, разом з яким відвідали ці осередки, зібрали та проаналізували їхні потреби, зорієнтували з підготовкою проєктних заявок – і тим самим дуже допомогли хабам, вони були вдячні та задоволені. Завдяки цьому, а також донорам команди хабів мали змогу закупити шкільне приладдя напередодні навчального року, створити та обладнати центри STEM-освіти, закупити обладнання для «інститутів третього віку».

Принцип, за яким зараз живуть переміщені громади Луганщини, – збереження балансу ідентичності та інтеграції. Ми орієнтуємося на раціональність, підтримуючі дієві, чинні та потрібні проєкти. Наприклад, створено клініку, то треба її наповнювати обладнанням і послугами. Чи ветеранський центр: вже активно працює, тож треба додати послуг.

Ми запрошуємо ініціаторів таких проєктів на навчання проєктному менеджменту в U-LEAD, паралельно з навчанням працюючи над їхніми практичними ідеями та пропозиціями. Навчання з управління комунальними господарствами чи земельними відносинами зараз нам не потрібно, на жаль. Серед програм, що необхідні, – комунікації, управління проєктним циклом, ветеранські простори тощо.

Для розв’язання нагальних питань раз на місяць проводимо інформаційні сесії у форматі «питання – відповіді» з представниками громад області: протягом місяця збираємо питання, готуємо відповіді від профільних спеціалістів і з цими відповідями виходимо на сесію.

У планах – розробка навчальних програм щодо інтеграції в приймаючих громадах зі створенням робочих місць. Маємо приклади приймаючих громад, у яких немає нестачі робочих рук, але є, наприклад, вільна земля. За допомоги партнерів можна залучити стартовий капітал для запуску, до прикладу, аграрного бізнесу.

- Що допомагає луганським громадам, командам органів місцевої влади, команді Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» не опускати рук, працювати не лише у воєнні часи та у стані максимальної невизначеності?

- Особисто я тримаюсь «на характері»: я – з Луганська, і мені приємно бачити номери «ВВ» на машинах і мені не хочеться, щоб нас вважали регіоном, що зникає.

Існує безліч прикладів людей і компаній, які переїхали з Луганської області та працюють в інших регіонах: створюють підприємства й робочі місця. І громади теж, попри все, тримаються «на характері», набираючи нових працівників і розширюючи діяльність.