«Гусь» зі 120 бригади ТрО: позитив як зброя і підтримка на війні
Сергій Голумбовський – про вміння цінувати життя, яке приходить під обстрілом, присягу та сміх
Молодший сержант Сергій Голумбовський із позивним «Гусь» – водій-електрик екіпажу безпілотних літальних апаратів 120 бригади територіальної оборони. Боєць пройшов шлях піхотинця, воював на Донбасі у складі першої зведеної батальйонної тактичної групи (БТГр), сформованої з вінничан-тероборонців. Зараз він нищить ворога з неба.
Хто сказав, що війна – це лише про біль? Навіть у пеклі, якщо маєш внутрішній стрижень, знайдеться секунда для усмішки. Сміх глушить страх, а гумор виручає.
На війні гумор також стає зброєю – Сергій про це знає, як ніхто інший.
«Я присягав народу»: шлях до війська
До повномасштабного вторгнення Сергій працював монолітником на будівництві у Вінницькій області, і 24 лютого 2022 року бригада саме здавала черговий об’єкт. Того ж дня чоловік повернувся додому й обговорив із дружиною план дій. Заправивши повний бак автівки, запропонував родині виїхати до брата за кордон. Але почув у відповідь: «Я – твоя дружина й нікуди не поїду».
«Я присягав на вірність Українському народові та державі Україна, і я вірний цій присязі», – вирішив Сергій і вступив до лав територіальної оборони.
Перші дні, за спогадами Гуся, були вкрай важкими: не вистачало ресурсів, налагодженого постачання, чіткої організації. Все відбувалося в умовах невизначеності. Бійці мали якось ідентифікувати один одного. Тоді Сергій згадав строкову службу в прикордонних військах, за тих часів існувала традиція: призовників осіннього призову називали «гусями», а весняного – «фазанами». Так за ним і закріпився позивний. Сергій жартував: «Гусь» – птах благородний, він колись Рим врятував».
У наш час трапився випадок, коли російський літак був збитий гусаками: у березні 2022 року над Херсонською областю зграя диких гусей потрапила в двигун літака під час польоту, що спричинило аварію та падіння літака в болото.
Це сприймається як незвичайна допомога з боку природи Україні у війні, а гуси стали символом несподіваного опору ворогу.
Від піхоти до БПЛА
Перші дні повномасштабної війни Сергій провів як піхотинець. Уже 25 лютого опинився на мосту біля Стрижавки, селища під Вінницею, готуючись у разі наступу перекривати дорогу ворогу на підступах до міста. Згодом потрапив на Донбас у складі батальйонної тактичної групи, сформованої на базі вінницької тероборони.
Як згадує Сергій, у їхньому підрозділі, що був підпорядкований 95 бригаді, панував високий бойовий дух серед бійців: ніхто не відмовлявся від завдань, билися пліч-о-пліч: «Аж до того, що були моменти, коли 95-ка відходила, а наш БТГр залишався на позиціях».
Сергій разом із побратимами провів на позиціях 67 днів майже безперервно.
«У 2014 році війна була іншою. Ховалися від стрілецької зброї, від артилерії – від усього. Нині ж усе відбувається одночасно: постійні «прильоти», а до цього додалися дрони, які дошкуляють без упину», – ділиться боєць.
Перебування на передовій навчило цінувати момент: «Коли лежиш під обстрілом цілодобово, коли поруч кілька разів падає 152-й калібр і тебе засипає землею – тоді доходить: життя або є, або його нема. І жити треба зараз».
Страх був, але найважчим було відчуття безпорадності, коли від обстрілу неможливо ані втекти, ані сховатися.
Гумор як запобіжник
Сам Сергій каже: якби не позитив, «плати, мабуть, уже б погоріли». Друзі жартома називають його клоуном, але він не ображається: «Може й так. Але я не можу бути негативним. Не хочу. Я завжди на «сміхуйочках» – тикнули пальцем (не зрозумів, куди тикнули?) і пішли далі виконувати свою роботу».
Родина і фронт
Сім’я – це те, що дає сили. Син Сергія зараз служить у Третьому армійському корпусі ЗСУ. Доньці скоро виповниться п’ять. За весь цей час батько бачив її лише короткими епізодами. Попри постійну відсутність, Сергій примудряється допомагати по господарству навіть на відстані: так вдалося побудувати паркан і частину хати. «Моя жінка сильна. Вона тримається», – каже він.
На фронті вистачає історій, які закарбовуються в пам’яті. Одного разу Сергій із побратимом «зняв» ворожий «мавік». Вони висунулися на позиції, але трохи проскочили потрібну точку. Під час перебігання дороги їх помітив дрон. Бійці встигли заскочити у бліндаж, звідки Сергію й удалося збити безпілотник. Забрати трофей не дозволив fpv-дрон, що летів слідом. Довелося відступати. Згодом у той бліндаж прилетіло ще три fpv та кілька мін 120-го калібру.
«Мабуть, сильно образилися на нас за збитий «мавік», адже він же коштує купу грошей», – сміється «Гусь». Завдання було виконане, а бійці вийшли цілими, хоча побігати довелося добряче. «Останній раз я так бігав ще в піхоті. Якщо зараз сидимо й спокійно балакаємо – значить, усе минуло успішно», – каже Сергій.
Сергій переконаний, що паніка на війні дуже небезпечна: «Були пацани, які постійно нили: «Нам кінець, нас кинули». Їм швидко пояснювали, щоб не розганяли паніку. Бо вже за п’ять хвилин ти з ним в одному окопі – він прикриває тобі спину. Своє «я» треба засунути глибоко й не витягувати. Бо якщо постійно думати про кінець, він прийде швидше».
Він пояснює, у чому полягає витривалість: «Ми намагаємося не жити війною в голові. Дивимося на життя як на щось смішне, живе та справжнє».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
