Відкладене майбутнє Rio Tinto і Glencore. Як зростання попиту і прогнозований дефіцит міді стимулюють консолідацію гірничодобувної галузі
І чому об’єднання гігантів могло б трансформувати світовий сировинний сектор
На початку 2026 року світові ділові кола обговорювали можливе злиття двох сировинних імперій – британсько-австралійської Rio Tinto та швейцарської Glencore. Угода могла створити найбільшу гірничодобувну компанію світу і зафіксувати низку визначальних точок трансформації глобального сектора виробництва і торгівлі сировиною.
Це щонайменше четверта спроба компаній домовитися про об’єднання, ідею якого раніше невтомно просувала Glencore. Цього разу обопільна налаштованість сторін, здавалося, підвищувала шанси досягти прийнятного балансу інтересів, однак перемовини провалилися.
Водночас нове тестування ідеї об’єднання фіксує унікальний момент перетину можливостей. Інтеграція активів і бізнес-моделей на висхідних ринках перспективних металів, зокрема міді, могла забезпечити об’єднаній компанії глобальне лідерство впродовж наступних десятиліть. Втім, очевидній ринковій логіці завадила непоступливість сторін щодо розподілу часток та управління спільним бізнесом.
Mind з’ясував, як зірвалася остання спроба компаній об’єднатися, які потреби інноваційної економіки стимулюють угоди M&A у гірничодобувній галузі, як об'єднана компанія могла трансформувати сировинний сектор і чому ідея злиття Rio Tinto і Glencore залишається на порядку денному.
Чому зірвалась угода?
Rio Tinto і Glencore розпочали перемовини щодо об’єднання наприкінці 2025 року. Після публічного розголосу цього факту на початку нинішнього року вони офіційно повідомили, що ведуть попередні переговори про можливе часткове або повне об’єднання, яке може включати злиття компаній шляхом обміну акцій. «Будь-яка угода щодо злиття буде здійснена шляхом придбання Glencore компанією Rio Tinto», – уточнили обидві компанії.
Відповідно до регуляторних правил, Rio Tinto мала майже місячний термін, щоб прояснити свої наміри щодо Glencore. Перед самим дедлайном компанія обмежилася короткою заявою: «Rio Tinto більше не розглядає можливості злиття або іншого об'єднання бізнесу з Glencore plc, оскільки визначила, що не зможе досягти угоди, яка принесла б цінність акціонерам».
Заява Glencore містила власне розширене пояснення зриву угоди. Вона повідомила, що Rio Tinto прагнула отримати посади голови ради директорів і генерального директора, а також розглядала структуру власності об'єднаної компанії на основі формального підходу, що значно недооцінює внесок Glencore навіть до розгляду премії за контроль.
«Ми дійшли висновку, що запропоноване придбання на цих умовах не відповідає найкращим інтересам акціонерів Glencore, – зауважила Glencore. – Воно не відображає нашого погляду на довгострокову відносну вартість упродовж усього циклу, враховуючи неадекватну оцінку нашого мідного бізнесу та відповідних перспективних проєктів, а також розподіл потенційної синергетичної цінності».
Саме оцінка розподілу часток об’єднаної компанії стала основою суперечки. Glencore прагнула коефіцієнту обміну акцій, який забезпечить їй близько 40% об’єднаної компанії. Rio Tinto запропонувала підхід, що враховував котирування компаній напередодні публічного розголосу інформації про перемовини (Undisturbed Share Price).
Така формальність зафіксувала дуже невигідний момент вартості акцій Glencore через тривалий період низьких цін на вугілля (найбільшу статтю прибутку компанії в попередні роки). Внаслідок цього частка швейцарців не перевищувала 32%.
До витоку інформації про перемовини ринкова капіталізація Rio Tinto становила орієнтовно 107 млрд фунтів стерлінгів, Glencore – 50 млрд фунтів стерлінгів.
Що варто знати про Rio Tinto і Glencore?
Rio Tinto – одна з найбільших гірничодобувних компаній світу. Має подвійну структуру, представлену британською Rio Tinto plc (штаб-квартира – Лондон) та австралійською Rio Tinto Ltd (штаб-квартира – Мельбурн), якими управляють єдина рада директорів і менеджмент.
Компанія представляє «велику трійку» виробників залізної руди (річний обсяг виробництва протягом останніх років становить 330–340 млн тонн). Належить до провідних виробників алюмінію, міді, літію, низки інших металів і мінералів. Більша частина активів зосереджена в Австралії та Північній Америці, інші – в Азії, Африці, Південній Америці та Європі.
Акції Rio Tinto plc котируються на Лондонській фондовій біржі, Rio Tinto Ltd – на Австралійській фондовій біржі, американські депозитарні розписки британського підрозділу торгуються на Нью-Йоркській фондовій біржі.
Виторг Rio Tinto у 2025 році збільшився проти попереднього року на 7% – до $57,6 млрд, EBITDA – на 9%, до $25,4 млрд, чистий прибуток зменшився на 14% – до $9,97 млрд.
Основний прибуток Rio Tinto генерує залізна руда, частка якої зазвичай перевищує 70%. Торік внесок залізорудного бізнесу в структурі EBITDA зменшився до 60%, натомість частка мідного дивізіону зросла більш ніж удвічі – до 30%. Решту прибутку забезпечив підрозділ алюмінію та літію.
Glencore (штаб-квартира – Баар) – провідна гірничовидобувна компанія та неодмінний фігурант першої трійки ренкінгів глобальних сировинних трейдерів. Великий виробник енергетичного та коксівного вугілля (обсяг видобутку в 2025 році становив 98 млн тонн і 33 млн тонн відповідно), міді, цинку, кобальту, нікелю, деяких інших металів і мінералів. Географія видобувних активів охоплює передусім Австралію, Африку, Південну Америку.
Один із найбільших трейдерів, що спеціалізується на торгівлі нафтою, нафтопродуктами і газом (обсяг торгівлі у 2025 році становив 4,2 млн барелів нафтового еквівалента на добу). Серед інших значних торговельних позицій – залізна руда (обсяг продажів перевищив 95 млн тонн у 2025 році), глинозем й алюміній (11,4 млн тонн), мідь (3,8 млн тонн).
Glencore котирується на Лондонській фондовій біржі та Йоганнесбурзькій фондовій біржі (найбільша фондова біржа в Африці).
Виторг Glencore у 2025 році збільшився проти 2024 року на 7% – до $247,5 млрд, EBITDA зменшилася на 6% – до $13,5 млрд. Чистий прибуток становив $363 млн проти чистого збитку $1,63 млрд попереднього року (чистий прибуток у 2023 році становив $4,3 млрд, у 2022-му – $17,3 млрд).
Найбільший прибуток компанії у 2022–2024 роках забезпечував вугільний підрозділ, однак його частка поступово зменшувалась і торік поступилася першим пунктом сегменту міді, який згенерував майже 30% EBITDA. Внесок трейдингового бізнесу становив 27%.
Як компанії наближалися до угоди?
Нинішні переговори – щонайменше четверта спроба втілити ідею об’єднання, історія якої нараховує близько двох десятиліть. Вона належить співвласнику та колишньому гендиректору Glencore Айвану Глазенбергу, чиє невідступне бажання інкорпорувати активи Rio Tinto часом сприймалося на межі одержимості.
Вперше Rio Tinto відкинула ідею злиття незадовго до фінансової кризи 2008 року. Нового імпульсу вона набула після 2011 року, коли Glencore зрівнялася з Rio Tinto у статусі публічної компанії. Того року Glencore провела успішне IPO в Лондоні – визначальний етап її корпоративної історії, що підсумував багаторічну трансформацію. Ініціація лістингом, здавалося, навіть «розвіяла» залишки брудної репутації, яку компанія набула у 1970–1980-х, коли активно торгувала з підсанкційними диктаторськими та тоталітарними режимами.
Наступна спроба Glencore запропонувати Rio Tinto спільне майбутнє у 2014 році також завершилася безрезультатно. У 2021 році Глазенберг вийшов на пенсію після майже 20-річного управління Glencore і досі залишається її найбільшим акціонером (станом на 15 січня 2026 року йому належало 10,39% компанії).
Ексгендиректор і акціонер Glencore Айван Глазенберг
І ось Rio Tinto вже на радарах наступного покоління топів Glencore. І хоча нові перемовини 2024 року швидко застопорилися, наступного року Glencore продовжувала опрацьовувати контури можливої угоди зі своїми консультантами. Згодом з’ясувалося, що переговори відновилися наприкінці 2025 року, обидві сторони були налаштовані конструктивно, тому шанси реалізувати ідею вважалися вищими, ніж будь-коли.
Чому різниця бізнес-моделей має значення?
Пошук інтегральної формули багато років обтяжує інший фактор, який експертка цінового агентства Fastmarkets Андреа Хоттер називає «зіткненням двох корпоративних ДНК». Різні бізнес-моделі та корпоративна культура продовжують стримувати зустрічні інтенції, «заряджені» ринковою логікою.
Rio Tinto – класична гірничодобувна компанія, що охоплює геологорозвідку, проєктування, розбудову й управління економікою масштабних проєктів, які мають довгий життєвий цикл. «Класика» вирізняє довгостроковий горизонт планування та сувора фінансова й інвестиційна дисципліна.
Компанія періодично корегує стратегію та «кристалізує» портфель активів, щоб відповідати ринковим циклам. Востаннє – у серпні 2025 року, коли новопризначений гендиректор Саймон Тротт ініціював спрощення структури з чотирьох підрозділів (залізна руда, алюміній, мідь, мінерали) – до трьох (залізна руда, алюміній і літій, мідь), щоб зосередитися на «найперспективніших можливостях забезпечення довгострокової цінності».
Понад 80% усієї продукції група продає через довгострокові контракти великим індустріальним виробникам, як правило, постійним клієнтам.
Гендиректор Rio Tinto Саймон Тротт
Glencore – унікальна гібридна структура, усередині якої трейдерська CMS, говорячи мовою IT-девелоперів. Високоризиковий трейдер сировинними товарами поступово приростав виробничими активами за рахунок угод M&A відповідно до ринкових циклів і принципово уникав розбудови великих виробничих проєктів з нуля.
Власне унікальність групи стала результатом поглинання швейцарської гірничодобувної компанії Xstrata у 2013 році, активи якої сформували основу виробничого портфеля Glencore. Це була перша угода, коли трейдер глобального охоплення придбав великого диверсифікованого виробника сировини й довів ефективність такої інтеграції, яка забезпечила конкурентні переваги.
Glencore так само продає частину виробленої продукції, використовуючи довгі контракти з промисловими клієнтами, однак її стихія – високоадаптивна торгівля на коливаннях цінової кон’юнктури, або «бізнес на волатильності», підкріплений власним виробництвом.
Як зростання попиту на мідь стимулює боротьбу за активи?
Нинішня спроба Rio Tinto і Glencore об’єднатися відбувається в період зростання структурного попиту на низку металів, яких дедалі більше потребують глобальна електрифікація й енергетичний перехід, бурхливий розвиток ШІ-інфраструктури, робототехніки, збільшення оборонних бюджетів. Перелік цих металів очолює мідь, у ньому також літій, кобальт, нікель, алюміній, рідкоземельні метали.
Міжнародна асоціація міді (ICA) прогнозує двократне збільшення світового попиту на мідь – з 25 млн тонн у 2020 році до 50 млн тонн у 2050-му. Як свідчить дослідження S&P Global, протягом наступних 15 років попит зросте на 50% – з 28 млн тонн у 2025 році до 42 млн тонн у 2040-му.
Такі оцінки розкривають критичну проблему: перспективи споживання значно випереджають доступні можливості постачань (первинне виробництво і вторинна переробка): дефіцит міді може сягнути 10 млн тонн до 2040 року.
Щоб подолати потенційний дефіцит, потрібно передусім прискорити реалізацію нових проєктів. Розвиток видобутку натомість потребує дедалі більше часу та інвестицій: поклади стають глибшими, вміст руди нижчим. Водночас темпи відкриття нових родовищ значно сповільнилися. Фактор часу набуває вирішального значення: щоб новий проєкт вийшов на промисловий видобуток, потрібно 15–20 років.
Тим часом зростання попиту штовхає ціни вгору. У 2021 році мідь уперше пройшла рубіж $10 тис. за тонну. Торік розпочався період нових рекордів: у грудні ціна сягнула $12 тис. за тонну, а наступного місяця ненадовго злетіла до 14,5 тис. за тонну. Загалом за останні 20 років середньомісячна ціна зросла у 2,7 раза – до $13 тис. за тонну.
Такі ринкові фактори спричинили глобальну гонку за наявними активами та перспективними проєктами. Вони стимулюють нову хвилю консолідації в гірничовидобувному секторі: компанії розглядають угоди M&A, створення спільних бізнесів тощо.
Очолити «мідну гонку» могла найбільша гірничовидобувна компанія світу – австралійська BHP Group. Однак її спроби поглинути британську Anglo American у 2024–2025 роках провалилися. Остання натомість обрала «злиття рівних» із канадською Teck Resources. Завершення цієї угоди ознаменує появу одного з найбільших виробників міді.
У боротьбу за перспективні проєкти включилися навіть амбітні неофіти, як, приміром, американська KoBold Metals (заснована 2018 року), котру підтримують Білл Гейтс і Джефф Безос. Цей стартап ефектно привернув увагу галузі, позиціюючи себе як інноватор геологорозвідки на основі ШІ, а згодом почав декларувати наміри розвивати видобуток в Африці.
Яким міг бути виробничий профіль об’єднаної компанії?
Саме мідь мала стати точкою синергії об’єднаного гіганта Rio Tinto і Glencore. Обидві компанії входять до десятки найбільших виробників цього металу. Торік Rio Tinto виробила 883 тис. тонн проти 793 тис. тонн попереднього року, Glencore – 852 тис. тонн проти 952 тис. тонн.
Нині ренкінг виробників міді очолює BHP, обсяг виробництва якого перевищив 2 млн тонн у 2025 календарному році. До першої трійки за підсумками минулого року також увійшли американська Freeport-McMoRan (1,53 млн тонн) і чилійська Codelco (1,33 млн тонн).
Інтеграція півтора десятка діючих видобувних і переробних активів Glencore і п’яти Rio Tinto могло створити гравця, який контролюватиме 7% світового випуску міді. А враховуючи плани компаній на найближчі роки, спільний бізнес здатний претендувати на глобальну першість у мідному секторі.
До кінця десятиліття Rio Tinto прагне збільшити річне виробництво до 1 млн тонн завдяки багаторічним інвестиціям у свій флагманський мідний актив – Ою Толгой у Монголії, який планомірно виводять на цільовий показник 500 тис. тонн у 2028–2036 роках (торік проєкт видав 345 тис. тонн). Окрім того, віднедавна сегмент міді отримує 85% бюджету компанії на гелогорозвідку.
Glencore зі свого боку оголосила амбітні плани перевершити рівень виробництва 1 млн тонн у 2028 році та досягти позначки 1,6 млн тонн у 2035 році. Основу зростання має забезпечити розширення наявних і розвиток перспективних проєктів у Південній Америці й Африці із загальним обсягом інвестицій $23 млрд.
Більшу частину цієї суми становлять «довгі» інвестиції, які Glencore планує в Аргентині. Торік президент Хав’єр Мілей відкрив інвесторам величезні мідні ресурси країни та запровадив програму стимулювання стратегічних інвестицій RIGI. Користуючись цією програмою, компанія планує розбудовувати новий гігантський проєкт на родовищі Ель-Пачон вартістю $9,5 млрд (перша фаза) і перезапустити проєкт на родовищі Агуа-Ріка (закритий 2018 року) з обсягом інвестицій $4 млрд. За оцінками компанії, активи зможуть виробляти близько 1 млн тонн міді через 10–15 років.
Водночас сама Glencore визнає: компанії потрібен партнер, щоб розділити ризики та багатомільярдні витрати. За відсутності власного досвіду розбудови великих проєктів об’єднання з Rio Tinto виглядало оптимальним варіантом розв’язання цього завдання – видобувний «класик» привносить першокласну експертизу проходження усіх етапів життєвого циклу проєкту.
Окрім міді, об’єднаний гігант отримує глобальне лідерство на ринках інших металів, яких потребує інноваційна економіка, передусім – літію та кобальту.
Rio Tinto останніми роками здійснює експансію на ринку літію. Сьогодні вона володіє одним із найперспективінших портфелів видобувних і переробних активів. Торік компанія придбала третього світового виробника цього металу – американську Arcadium Lithium за $6,7 млрд, яка стала основою її літієвого підрозділу.
Далі – довгострокові інвестиції на шляху до світового лідерства. Плановий орієнтир – утричі збільшити виробництво карбонату літію, до 200 тис. тонн, упродовж наступних трьох років.
А ось завдяки Glencore об’єднана компанія відразу могла контролювати 13% світового виробництва кобальту. Швейцарська компанія – другий номер ренкінгу найбільших виробників цього металу, що видобувається переважно як супутній компонент на мідних і нікелевих шахтах та кар’єрах.
Загалом об’єднана компанія отримувала вражаючий високодиверсифікований портфель активів. І, звісно, його основу мала становити наймасовіша сировина – залізорудна продукція Rio Tinto. Компанія контролює 13% світового виробництва й останніми роками сперечається за світову першість із бразильською Vale.
Серед інших продуктів об’єднаної компанії відзначимо цинк (6% світового ринку), алюміній (5%), коксівне вугілля (3%), нікель (2%), енергетичне вугілля (2%). Окрім того – свинець, хром, ванадій, феросплави, скандій, борати, діоксид титану, діаманти тощо.
Усе описане стосується лише виробничого периметру об’єднаної компанії.
Які висновки навіює зрив угоди?
Нині великі виробники залізної руди, зокрема Rio Tinto, втрачають звичний комфорт – на ринку розпочалися часи невизначеності через надлишок пропозиції та слабкий попит на сталь у Китаї, які ослаблюють ціни впродовж останніх років.
Очікується, що першокласна продукція Rio Tinto збереже свої конкурентні позиції на трейді Австралія – Китай протягом наступних років, однак компанія змушена диверсифікувати бізнес, чим продиктоване корегування стратегії торік.
Оновлений курс Rio Tinto на розвиток сегментів міді та літію розширює її присутність на складних ринках, які вирізняються значною волатильністю та вимагають високої операційної гнучкості. На цьому повороті, крім інтеграції мідних активів, Glencore може привнести цінний маркетинговий досвід, здатний додати стійкості об’єднаній компанії.
Можливість імплементувати високорозвинену трейдерську складову фактично репрезентує один зі шляхів еволюції великого гірничодобувного бізнесу, або спробу модернізувати «класика». «Об'єднана група контролюватиме як виробництво, так і канали збуту, що забезпечить їй розширені можливості вибору між сировинними товарами, географічними регіонами та ціновими циклами», – зазначає Хоттер.
Як пояснює експертка, «уявіть собі світ, у якому маркетинговий досвід Glencore можна було б використовувати для згладжування збоїв у постачаннях, оптимізації стратегій хеджування й ефективнішої монетизації ринкових дисбалансів, тоді як величезна виробнича імперія об'єднаних активів буде основою портфелю».
«Стратегічна логіка злиття була очевидною, однак, можливо, не дивно, що воно зірвалося. Glencore не найлегше оцінити», – заявив менеджер інвесткомпанії Aberdeen Group Ієн Пайл у коментарі FT. Свого часу Глазенберг нерідко повторював, що ринок недооцінює або неправильно розуміє трейдинговий бізнес Glencore.
Хоттер припускає, що оцінка маркетингової складової Glencore могла бути одним із найскладніших треків перемовин. «На відміну від традиційного гірничодобувного активу, він не вписується чітко в рамки корпоративних фінансів: його вартість визначається торговельною опціональністю, зв’язками та гнучкістю балансу, а не тоннажем чи запасами», – наголошує експертка.
Окрім оцінки та розподілу часток, принциповий пункт – питання влади. «Успішні поглинання залежать від того, наскільки компанія-покупець зможе нав’язати власну культуру компанії, яку вона купує», – нагадує оглядач Bloomberg Opinion Кріс Хьюз.
Glencore поступається контролем більшій компанії, однак небезпідставно претендує на спільне управління та вплив через посади голови ради директорів або гендиректора. «Будь-яка угода, що розглядає Glencore як доповнення, а не як рівноправного партнера, завжди матиме труднощі», – зазначає Хоттер.
Гендиректор Glencore Гері Нейгл
Ця історія лишається відкритою. За інформацією FT, перемовини завершилися приязно, сторони залишили можливість повернутися до обговорень. Уже через місяць після припинення переговорів гендиректор Glencore Гері Нейгл демонстрував оптимізм щодо цього. Згідно з Кодексом про поглинання (UK Takeover Code, регулює угоди M&A публічних компаній у Великій Британії), тепер Rio Tinto зможе зробити тверду пропозицію лише через шість місяців, окрім низки винятків, зокрема появи пропозиції третьої сторони.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
