Витрати на розкіш: як держава посилює контроль купівлі за готівку дорогої нерухомості та автівок

Державна служба фінансового моніторингу офіційно заявила про те, що вона ретельно аналізуватиме великі операції з готівкою. Йдеться про придбання дорогих активів – елітної нерухомості, преміальних авто та інших предметів розкоші.

Як зазначає Держфінмоніторинг, насамперед ідеться про випадки, коли вартість покупки не корелює з офіційними доходами фізособи, а походження коштів потребує додаткового пояснення (підтвердження). Також відомство звертатиме увагу на українців, які вносять готівку через різні банки з повторним використанням тих самих документів про доходи.

Служба чітко не пояснює, з чим пов'язаний підвищений інтерес до великих готівкових операцій. Але цілком очевидно, що це один з елементів посилення контролю грошових потоків (разом із новими обмеженнями на грошові перекази – подробиці в попередній статті) і черговий крок до відстеження доходів за витратами для пошуку тих українців, які ухиляються від оподаткування.

Mind розбирався, кого насправді можуть торкнутися нові підходи до фінмоніторингу і як банки та держава відстежують великі операції з готівкою.

Нові повноваження чи посилення старих правил?

Нормативно-правова база у сфері фінансового моніторингу останніми роками принципово не змінювалася. Базовим документом залишається закон №361-IX, який регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) злочинних доходів і фінансуванню тероризму.

«Станом на травень 2026 року суттєвого формального розширення повноважень банків або Держфінмоніторингу саме на рівні цього закону не відбулося», – уточнює Анатолій Сівоздрав, адвокат, керівник практики супроводу бізнесу юридичної фірми Gracers.

Сама система фінансового моніторингу в Україні вже давно побудована на ризик-орієнтованому підході. Це означає, що банки, нотаріуси, рієлтори, автосалони та інші учасники великих угод оцінюють не лише окрему трансакцію, а й загальний фінансовий профіль клієнта: обсяги операцій, їхню регулярність, відповідність офіційним доходам, економічну мету руху коштів і взаємозв'язок між різними платежами.

«Швидше йдеться про посилення вже чинного ризик-орієнтованого підходу та публічне акцентування на сегменті великих готівкових операцій як на одному з найризикованіших з погляду фінансового моніторингу», – пояснює керуючий партнер юридичної компанії Winner Ігор Ясько.

Тобто держава намагається зрозуміти не лише джерела походження грошей для конкретної покупки, а й те, наскільки вся фінансова історія людини є логічною та документально підтвердженою.

У зв'язку із цим суб'єкти первинного фінансового моніторингу все частіше запитують документи, що підтверджують доходи клієнта, та уважніше ставляться до великих готівкових розрахунків, особливо якщо такі операції не відповідають офіційним доходам фізособи, яка планує придбати нерухомість, автомобілі преміального сегмента та інше цінне майно.

Які саме операції та угоди привертають увагу фінмоніторингу

Формально під фінансовий моніторинг підпадають так звані порогові операції на суму від 400 тис. грн. Водночас голова Держфінмоніторингу Філіп Пронін наводить приклад, згідно з яким купівля елітного автомобіля вартістю понад 4,3 млн грн (близько $100 тис.) за готівку з високою ймовірністю викличе питання щодо їхнього походження.

З цього можна зробити висновок, що державу цікавитимуть покупки на мільйони гривень. Але на практиці все не зовсім так.

«Важливо, що порогові значення самі по собі не є єдиним критерієм контролю, оскільки система фінмоніторингу побудована на ризик-орієнтованому підході. Тому ключовим є не лише розмір операції, а і її економічний зміст та загальний фінансовий профіль особи», – пояснює Анатолій Сівоздрав.

Якщо виходити з індикаторів підозрілих і сумнівних операцій, затверджених постановою НБУ №65 від 19 травня 2020 року, методологічних матеріалів Держфінмоніторингу й рекомендацій FATF, підвищений інтерес з боку суб'єктів первинного фінансового моніторингу та контролюючих органів можуть викликати:

• купівля нерухомості, автомобілів та інших дорогих активів за готівку;
• регулярне внесення великих сум готівки на банківські рахунки та часте зняття грошей після надходження переказів;
• використання кількох банків для здійснення однотипних операцій;
• дроблення платежів на менші суми для обходу процедур фінансового моніторингу;
• повторне використання тих самих документів про доходи при внесенні готівки через різні банки;
• різке збільшення обсягу фінансових операцій без зрозумілого джерела походження коштів;
• трансакції між особами, які пов'язані родинними чи діловими відносинами;
• угоди (наприклад, перепродаж квартири), у яких учасник змінюється без зрозумілого економічного обґрунтування до завершення купівлі;
• трансакції, у яких покупець є боржником і заборгованість істотно перевищує вартість майна;
• операції з майном, вартість якого помітно відрізняється від ринкової ціни.

Варто зазначити, що цей перелік ризикових індикаторів не вичерпний і є значно ширшим. Це ускладнює процес виявлення таких операцій і підвищує роль ризик-орієнтованого підходу.

«Тому цілком логічним є перехід Держфінмоніторингу до вивчення загальної фінансової поведінки людини. Тобто аналізується не окрема операція, а загальна картина руху коштів за певний період, зв'язок між трансакціями, їхня частота й реальність походження коштів», – коментує Олена Мічуріна, старший юрист, адвокат адвокатської фірми Pragnum.

«Отже, у фокусі не лише формально «великі суми», а й ті категорії громадян, чия фінансова поведінка є нетиповою, непрозорою чи штучно структурованою», – попереджає Ігор Ясько.

Чому розрахунки готівкою більше не гарантують анонімності

Поширене уявлення про те, що готівка дозволяє залишатися поза увагою фінансового моніторингу, на практиці вже давно не відповідає дійсності. Навіть якщо операція формально проводиться без банківського переказу, вона все одно залишає документальний і цифровий слід.

Причина в тому, що будь-яка велика покупка вимагає участі суб'єктів первинного фінансового моніторингу – банків, нотаріусів, рієлторів, автосалонів, адвокатів, аудиторів, фінансових компаній та інших посередників, які супроводжують або оформлюють такі угоди.

«Ключову роль відіграють банки, вони здійснюють ідентифікацію клієнтів, перевіряють джерела походження коштів, зокрема внесення значних сум готівки. У випадку нерухомості важливе значення мають нотаріуси, які засвідчують угоди та відстежують фінансові аспекти розрахунків. Аналогічну функцію виконують автосалони та рієлтори, які зобов'язані ідентифікувати клієнтів і повідомляти про підозрілі операції», – розповідає Анатолій Сівоздрав.

І навіть у тих випадках, коли оплата фізично відбувається готівкою, покупцю часто доводиться попередньо вносити кошти на банківські рахунки, після чого знімати великі суми або обмінювати валюту. Банки фіксують усі ці операції та аналізують джерела походження коштів.

Крім того, всі суб'єкти первинного фінмоніторингу інформують Держфінмоніторинг не тільки про підозрілі операції, а й навіть про спроби їх проведення. Причому незалежно від суми угоди, якщо існують сумніви щодо походження коштів або операція є нетиповою для клієнта.

При цьому сама система обміну даними між банками, суб'єктами фінмоніторингу та державними органами стала значно більш автоматизованою. Тому Держфінмоніторинг, отримавши відповідну інформацію, досить оперативно на неї реагує – піддає її ретельному аналізу, за результатами якого формується досьє для подальших фінансових розслідувань.

Отже, велика покупка за готівку більше не сприймається системою як «анонімна» операція. Навпаки: саме розрахунки готівкою сьогодні автоматично потрапляють у категорію трансакцій із підвищеним рівнем ризику.

Як інформація потрапляє до податкової та силових структур

Якщо операція викликає запитання в банку чи інших суб'єктів фінансового моніторингу, вони мають право вимагати документи, які підтверджують походження коштів. Може йтися про податкові декларації, довідки про доходи, договори купівлі-продажу майна, документи про отримання спадщини, дивідендів тощо.

Якщо аргументи та пояснення визнаються недостатніми, операцію може бути зупинено, а інформацію передано до Держфінмоніторингу для аналізу. При цьому йдеться не лише про формальну перевірку конкретного платежу. Держфінмоніторинг зіставляє доходи та витрати фізособи, зв'язки між трансакціями, використання різних банків та історію попередніх операцій.

Далі матеріали можуть потрапити до Бюро економічної безпеки (БЕБ), Державної податкової служби (ДПС), Національної поліції чи інших органів – залежно від того, які саме ознаки порушень виявлено під час аналізу.

Як держава відстежує великі операції з готівкою

Етап	Що піддається аналізу	Що вважається тривожним сигналом	Які можуть бути наслідки
Велика операція з готівкою	Купівля нерухомості, автомобіля, дорогих активів; внесення великих сум готівки	Розрахунки готівкою, нетипово великі суми, різке зростання фінансової активності	Операція потрапляє у поле зору банку чи іншого суб'єкта фінмоніторингу
Перевірка фінансового профілю	Доходи людини, історія операцій, зв'язок між платежами, використання різних банків	Витрати не відповідають офіційним доходам; немає зрозумілого джерела походження коштів	Банк, нотаріус, автосалон можуть запросити документи та пояснення
Аналіз поведінки фізособи	Регулярність операцій, структура платежів, фінансова логіка	Дроблення платежів; повторне використання довідок про доходи; операції через кілька банків	Операція набуває статусу підозрілої або ризикованої
Передача інформації до Держфінмоніторингу	Дані від банків, нотаріусів, ріелторів, автосалонів, фінансових компаній	Невідповідність між доходами та витратами; нетипова фінансова поведінка	Формується досьє та проводиться додатковий аналіз
Обмін даними між держорганами	Матеріали фінмоніторингу та пов'язані фінансові операції	Наявність ознак ухилення від податків, легалізації коштів чи фіктивних схем	Інформація може потрапити до ДПС, БЕБ, Нацполіції, НАБУ, СБУ
Наслідки для громадянина	Законність походження коштів та сплачених з них податків, співвідношення витрат/доходів	Відсутність документів, які б підтверджували великі витрати, сумнівна структура операцій	Обмеження за банківськими рахунками, податкові претензії, перевірки чи кримінальне провадження

Як повідомила член Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики, народна депутатка Ніна Южаніна, ще 2025 року ДПС, Держфінмоніторинг і БЕБ підписали меморандум про співпрацю, який передбачав створення спільних робочих груп і тіснішу координацію у боротьбі з фінансовими злочинами. А з лютого 2026 року запрацював оновлений порядок фінансового моніторингу, який формалізував ризик-орієнтований підхід і розширив механізми міжвідомчого обміну.

Фактично це означає, що інформація між суб'єктами фінмоніторингу та різними держструктурами (насамперед правоохоронними) тепер може переміщатися значно швидше.

За даними, які наводить адвокатська фірма Pragnum із посиланням на звіт Держфінмоніторингу, лише за 2025 рік служба сформувала 1441 матеріал, який було передано правоохоронним структурам. З них:

• 602 – у БЕБ;
• 376 – до Нацполіції;
• 163 – до СБУ;
• 125 – до НАБУ;
• 114 – у ДБР;
• 61 – до органів прокуратури.

Контроль видатків замість контролю доходів?

Подальші наслідки можуть бути різними: від додаткової перевірки та тимчасового зупинення банківських операцій до претензій із боку ДПС щодо несплачених податків або навіть відкриття кримінального провадження, якщо правоохоронці побачать ознаки легалізації коштів чи інших серйозних фінансових порушень.

Саме тому дедалі частіше виникають розмови про поступове застосування в Україні елементів непрямого контролю доходів через витрати. Формально держава поки що не запроваджує повноцінну систему відстеження всіх витрат. Але сама логіка фінансового моніторингу поступово змінюється: великі витрати оцінюються через призму офіційних доходів, фінансової історії людини та здатності документально підтвердити походження коштів.

І хоча Держфінмоніторинг наголошує, що акцент буде саме на дорогих покупках і боротьбі з тіньовими доходами, у такій системі великі витрати стають приводом для перевірки походження всіх коштів. Тому українцям буде все складніше залишатися поза увагою фінансового контролю не тільки при здійсненні банківських переказів, а й навіть за розрахунків готівкою.