Олексій Коган: «Ми завжди дбали, аби музиканти на сцені думали лише про те, як розповісти слухачам свою історію»

З 23 до 27 червня у Львові відбудеться сьомий Alfa Jazz Fest. «Кожного року нам треба дбати про якісь новинки, – говорить Олексій Коган, арт-директор фестивалю. – Найбільшим досягненням минулого року я вважаю створення фан-зони. Цього року ми вирішили спробувати накрити всю площу Ринок, мені здається, у нас публіка не звикла стояти під дощем». Серед інших нововведень фестивалю – стільці для слухачів концертів на сцені на площі біля палацу Потоцьких.

Чого ще очікувати відвідувачам головної музичної події літа, як зростав та змінювався фестиваль, а також про внутрішню кухню Alfa Jazz Fest Олексій Коган розповів Mind.

– Як за роки існування фестивалю змінюється ставлення до Alfa Jazz Fest? Як саме змінюється міжнародна критика?

– Вона тільки позитивна. Але я хочу одразу попередити, що це не є позиція фестивалю, це суб'єктивна точка зору арт-директора фестивалю. На міжнародних ресурсах я не бачив жодного критичного зауваження щодо фестивалю. Я бачив тільки захват музикантів, які приїздять. Alfa Jazz Fest завжди дбав, аби музиканти на сцені думали лише про те, як розповісти слухачам свою історію.

Дуже часто спрацьовує «циганська пошта». Багато музикантів знають, що зараз відбувається в Україні, і тому бояться сюди їхати. Мені відомо, що Гербі Генкок телефонував Боббі Макферріну і запитував, чи можна їхати. Той сказав, що так. Багато музикантів, коли приїздять, самі переконуються, що рівень такий, як має бути.

– А як щодо медіасфери?

– Ви вже знаєте про The Guardian, яка внесла нас до п’ятірки найкращих європейських джазових фестивалів? Те, що після третього фестивалю Alfa Jazz потрапив до реєстру провідних європейських фестивалів, – теж показник. Коли з третього фестивалю тебе знімає Mezzo – цьому можна тільки радіти.

Цього року канал Mezzo знову зніматиме два концерти. Ми поки тримаємо в таємниці, які саме, але контракт уже є. Якщо казати про українські медіа, то тут є люди, які схвалюють фестиваль, і є люди, які хочуть його заборонити. А щодо західних медіа, то все лише зі знаком плюс. А разом з деякими польськими друзями ми придумали фестивалі-побратими. Думаю, з наступного року на польському фестивалі будуть українські музиканти.

– А на якому саме?

– Це «Задумка джазова». Вони їздять до нас весь час – і фотографи, і директор цього фестивалю, ми дружимо. Це своєрідна відповідь на запитання, чи рухаємося ми вперед. Купляти зірок можна, коли у фестивалю є фінансування. Але треба ж пробувати і своїх кудись продавати, в наших умовах – це значно важче. Але ось з поляками домовилися. Якщо хочете, це своєрідний бартер.

Ще мені подобається, що іноземці, які приїжджають на фестиваль, часто підкреслюють, що рівень українських команд щодо звукорежисури і обслуговування концерту вже не поступається американському. Були навіть концерти, коли американці, хай і напівжартома, казали: «Було б добре, щоб ваші звукорежисери і техніки були на концерті». Це дуже приємно. Я можу сказати, що маю честь працювати в такій команді. Звичайно, бували драматичні моменти – але публіка їх навіть не помітила.

– Що саме траплялося?

– Були проблеми з роялем Гербі Генкока, коли він перетинав кордон. Були певні проблеми з приїздом Джорджа Бенсона. Але команда, яка працює, зробила все так, що ніхто й не помітив, що проблеми були.

– Щодо музикантів і критичних ситуацій. Чи є у вас приклади, можна без імен, якихось незвичних прохань музикантів?

– Такого не було. Але в усіх, хто робить фестивалі, є байка про те, що на фестивалі завжди знайдеться хоча б один музикант, який захоче влаштувати організаторам донорський день і випити свою склянку крові. Один з гостей якось питав – ми завжди регочемо, коли згадуємо – чи є в готельному номері фен. А якось Есперанса Сполдінг сказала, що їй на сцені потрібна буде стара шафа зі старими книжками і якесь роздовбане піаніно. Потім передумала. Хоча ми б знайшли. Одного разу мій львівський приятель Володимир Хома допомагав нам шукати килим для Кассандри Вілсон. Ми його знайшли.

– На сцену?

– Так. Вона виступала босоніж. У неї взагалі був гарний райдер: білизна у готельному номері будь-якого кольору крім білого, свічки і кожного ранку букет жовтих троянд. А ще – ви посміхнетеся – перший пункт в райдері Боббі Макферріна: винести з готельного номера телевізор.

Ми все це моніторимо: наприклад, зараз багато вегетаріанців та веганів. З іншого боку, темношкірі музиканти можуть спокійно попросити (навіть на сцену) гамбургери з McDonald's. Але хітами серед афроамериканців є українська гречка та узвар.

– Що станеться, якщо буде таке прохання, яке ви не зможете виконати?

– Будь-що, ніхто не знає. Ми заручники ситуації. Поки що нічого такого не було. Великих музикантів та їхніх менеджерів дуже дратує, коли невчасно розпочинаються концерти з необ'єктивних причин. Пет Метіні сам попросив попри шалену спеку пересунути концерт на годину пізніше. А є музиканти, яким байдуже. Хтось приховує, а хтось не приховує своє роздратування. Наприклад, менеджер Гербі Генкока каже: «Ну що ж, чекатимемо». Бо той не любить починати грати, коли люди ще сідають на свої місця.

– Що ви вважаєте своїм особистим досягненням?

– Я дуже гордий, що працюю саме в цій команді. Що останній публічний великий концерт Чарлі Гейдена відбувся саме у Львові, а не десь-інде. Для мене це був концерт людської гідності: ми бачили хвору людину, яка на сцені майже на дві години перетворилася просто на монстра музики, який розповів історію. Люди плакали на його концерті.

Я дуже гордий, що багатьох людей ми привезли в Україну і показали їх у Львові. Дуже гордий, що дожили до того моменту, коли ті артисти, які в нас уже були, приїжджають знову з новими програмами. Врешті-решт, людей-зірок, яких можна було б привезти і яких ми ще не привезли, зараз можна полічити на пальцях.

– А кого ви ще не привезли?

– Важко привезти Кіта Джаррета. Він людина неадекватна, бо геніальна. Знаєте, як він іноді поводиться на концертах? Хтось кашляне в залі – він закриває кришку і йде, і більше не виходить. А ще я моніторив, що останній раз на фестивалі просто неба він виступав десь у 1980 році. Це майстер закритих приміщень.

Не було ще у нас Дайани Кролл. Але вона занадто дорога. До того ж, вона вже поп-зірка. Ми вже мали підписати контракт з нею, але Вітя Овчинніков, мій партнер, побачив її виступ у Польщі й сказав, що те, що вона робила п’ять років тому, було цікавіше.

– Можете сказати, хто з артистів, які були на фестивалі, є найдорожчими?

– Звичайно, їх небагато. Це Гербі Генкок, Вейн Шортер, Боббі Макферрін.

– Чи можете озвучити порядок цін?

– Ні. Я іноді теж не знаю і можу лише здогадуватися.

– Чи відвідують фестиваль представники індустрії?

– Цього року приїде одна дуже відома в джазовому світі зірка. Це Геррі Тікенс – власник незалежної компанії грамзапису Criss Cross з Голландії. Йому вже за 80, але він дуже активний. Як ми знаємо з листування, нещодавно він переніс дуже складну операцію. Але він дуже хоче приїхати. Цього року на фестивалі буде представлений квінтет зірок компанії Criss Cross. А Геррі мав зустрітися з журналістами, розповісти про непросту долю власника незалежної компанії грамзапису. Хоча він має дуже великий каталог записів, але є в його бізнесі така родзинка – він записує лише тих музикантів, які йому подобаються. Він вже зажадав від мене демозаписи українських музикантів, і я навіть уявляю, хто з українців може йому сподобатися.  

– Що це означатиме для українських музикантів?

– Це випуск диску, диск продаватиметься, і музиканти по-чесному отримуватимуть роялті, а також – певну частину накладу у власне користування. Вони не будуть витрачатися. Вони тільки мають дати запис.

– Які п’ять концертів цього року на Alfa Jazz треба обов'язково відвідати?

– Це провокація. У нас п’ять днів, десятки артистів. Знаєте, за що ми колись пили з Джоном Маклафліном? Він відкрив пляшку шампанського і покликав нас – Володю Камінського, Вітю Овчиннікова, свого гіда і мене. Як потім з'ясувалося, шампанське було дуже дорогим. Я не п'ю шампанського. Ми не зрозуміли, навіщо він нас кличе до свого гримерного автобуса. Він підняв келих і сказав тост, приблизно такий: «Я хочу випити за організаторів фестивалю. Я вдягнув темні окуляри і капелюха і пішов на сцену Потоцьких зі своїм директором. Просто хотів подивитися. Організатори фестивалю якраз готували виступ молодих невідомих музикантів. І це нічим не відрізнялося від того, як готувався мій виступ. Все було на вищому рівні. Саме за це я хочу випити». Я вважаю, що це комплімент.