Велике прання: чому варто подивитися нову постановку Влада Троїцького «ЦеШо»

Сюжет. Схожі на інтер’єр квартири декорації: диван, крісло, стіл, люстра. Спочатку ледве-ледве, а потім все гучніше звучать вигуки «Це!» і «Шо?» – і поступово гамір переростає у повноцінний концерт. Чотири дівчини і один хлопець грають на музичних інструментах − різнокольорових бумвокерсах (їх замовляли в Америці, бо в Україні такі не купити), акордеоні, барабанах і контрабасі −  і як додатковий інструмент використовують власні голоси, переходячи з шепоту мантр до криків та співу фолку. Пісні виконують трьома мовами: українською, російською та англійською.

Актори то рефлексують над проблемами сучасної людини, яка щодня повторює монотонні рухи – ходить на роботу та з роботи, їсть, спить, веде пусті балачки, безперервно гортає стрічку новин і постійно прагне уваги, а тому хизується в соціальних мережах новими черевиками, намагаючись зібрати якомога більше лайків і репостів: «Ти робила мені лайки, я тобі репост». То у дещо гротескній формі звертаються до аудиторії: «Роби. Їж. Пий. Спи. Пий. Спи. Їж. Роби».

У виставі «ЦеШо» задіяні також тканинні ляльки – зменшені приблизно втричі копії акторів, подібні за комбінезонами і шапками на своїх наставників. Ляльки, ніби діти, вбирають у себе все, що говорять старші, наслідуючи їх, як діти дорослих. Старші можуть самостійно приймати рішення і навіть пити горілку, а також вчать дітей-ляльок, оповідаючи історії-притчі, наприклад, про чоловіка, який не потурбувався завчасно про власний острів, котрий почав хитатися і розколовся на частини, тому потонув разом із ним. Та попри це часом вони виглядають інфантильнішими за дітей-ляльок. І новини про те, що насправді принців, принцес і драконів не існує, стають для них болісним сюрпризом.

Прем’єра: травень 2017 року.

Наступні вистави: 22 і 23 червня в ЦСМ «Дах» та 28 червня – 2 липня на фестивалі Atlas Weekend.

Бекграунд. Влад Троїцький називає «ЦеШо» музичним ляльковим кабаре і вважає виставу прийнятною для сімейного перегляду, оскільки шоу дає можливість поринути в музичне дійство з гостросоціальним, зрозумілим кожному підтекстом.

На сцену київського театру «Дах» у цій виставі виходять п’ятеро випускників Національного університету імені Карпенка-Карого – Teatr-Pralnia. Гурт іноді виступає на Контрактовій площі й навіть у переходах метро, та Троїцький пророкує колективу блискучу кар’єру. Старт якої намічений на цьогорічні фестивалі Atlas Weekend і ГогольФест.

Вам сподобається, якщо: ви шанувальник колективів Dakh Daughters і «ДахаБраха» і бажаєте побачити новий молодіжний проект Троїцького.

Вам не сподобається, якщо: ви надто серйозно сприймаєте все те, що відбувається в соціальних мережах.

Головна причина подивитися: переконатися, що соціальні мережі для тих, хто ними активно користується, – це платформа для самоствердження, а інколи – і ліки від самотності.