Навіщо платити більше: як відрізнити якісну пару туфель від неякісної, не дивлячись на цінник

Висока ціна не завжди дорівнює високій якості продукту. Крива попиту, відповідно до економічної теорії, насправді зворотна: продажі ростуть зі зростанням ціни, оскільки, по-перше, покупці припускають, що чим дорожче товар, тим він якісніший. А по-друге, як стверджують західні дослідники, людина отримує більше задоволення, купуючи дорогі речі. На що ж насправді потрібно звертати увагу під час вибору пари туфель або черевиків, Mind пояснює Надія Стечишина, засновниця бренду чоловічого взуття ручної роботи Vicelli.

Ось математика, яку приховує цінник: взуття, що продається в середньому ціновому діапазоні – $200–350, потрапляє на вітрину з виставки на кшталт MICAM у Мілані. Там у оптових продавців баєри закуповують її по $80–150 за пару. І слід розуміти, що вже на цьому етапі продавці не працюють собі в збиток. Власник магазину витратиться на оренду приміщення, зарплати консультантам у торговому залі та маркетинг – але і за цих витрат заробить. Іншими словами, якщо фінальна ціна пари $200, це означає, що її собівартість – $60 або навіть нижче. У випадку з цінником $500–1000 у продавця витрати на маркетинг і оренду вищі. Але й маржа – 40–50%.

Так на що ж, якщо не на цінник, потрібно дивитися, вибираючи взуття?

Шви. Передусім зверніть увагу на те, як зібраний верх взуття. У якісної пари рядки будуть рівні, а довжина стібків і відстань між ними – однаковими.

Шкіра. Вихідний матеріал може коштувати дуже по-різному. Наприклад, на одній з найбільших італійських виставок шкіряних заводів Lineapelle розбіг цін на шкіру теляти може становити від $10 до $150 за 1 кв. м. Звичайно, якість при цьому відрізняється колосально. Якщо перша шкіра вироблялася з сировини другого-третього сорту, з великою кількістю вад, які потім зашліфовувалися і покривалися спеціальним пігментом, що приховує нерівності, то сировиною для другої, швидше за все, була шкіра породистої тварини, яке паслася де-небудь в швейцарських Альпах і носила при цьому спеціальні накидки, що захищають від комах.

Заломи. Якщо пара вам велика або в місці згину стопи є порожнеча – чекайте заломів. Звичайно, заломи в місцях згину стопи нікуди не подінуться. Просто у пари, що зшита з дорожчого матеріалу з більш високим контролем якості на всіх етапах виробництва, їх буде менше. Утім, глибокі заломи – не завжди показник поганої якості сировини. Іноді причиною їх появи можуть стати непрофесійний крій або недопрацьована колодка.

Імітація швів. Може зустрічатися на підошві із зовнішнього боку, дуже часто в такому випадку підошва буде не шкіряною, а з поліуретану або інших альтернативних матеріалів. Імітація швів – це спроба наблизитися хоча б зовні до взуття більш високої якості, зібраної складними методами (Blake, Good Year/Hand Welted, Norwegian, Closed Channel Stitching). Але насправді це взуття зібране простим клейовим методом. Таким підходом грішать іноді й імениті бренди, просто вони, швидше за все, використовують дорогий клей і правильно витриману технологію.

Підошва. У дорогого класичного взуття вона має бути шкіряною. Виняток – пари на осінь і зиму, якщо клімат вимагає вологостійкої підошви, або спортивне взуття. Але і тоді матеріал повинен бути якісним: погана підошва в кедах просяде під вашою вагою на другий день носіння, а якщо пару міряли часто, то вже на етапі примірки ви побачите, як вона збирається в гармошку. Недорога і неякісна підошва не витримає асфальту і швидко зчісуватиметься. Це той випадок, коли на цінник все ж варто звернути увагу: в дешевих туфлях дуже часто за чепрак (підошовну шкіру) можуть видавати композитний матеріал, пресовану шкіру або навіть гуму.

Деталі. Якщо велика кількість дрібних деталей – це не дизайнерський хід, то це хитрість виробника. Чим дешевше пара, тим більше деталей, оскільки дрібна деталізація верху взуття дозволяє використовувати всю шкіру до останнього шматочка, а значить – економити.

Підкладка. Внутрішнє оздоблення взуття не повинне створювати ефект парової лазні для ніг. Перевірити це досить просто: капніть водою на підкладку і подивіться, як швидко вода вбереться. Якщо шкіра залита, то вода залишиться на поверхні. Що означає: зайвій волозі не буде куди випаровуватися, і кожен день до вечора у вас буде «хамам» для ніг. Той самий ефект буде й від тканинної підкладки. Звернути увагу потрібно і на устілку: якщо вона зі свинячої шкіри, то виглядатиме непогано, коштуватиме – недорого, але протреться через місяць активного носіння.

Колодка. У неякісної парі вона буде незграбною, з більш тупою носочною частиною, щоб і широкій нозі було місце. Не буде плавності та вивіреності ліній. Але чим краще колодка – тим дорожче пара. Ідеальний варіант – це взуття, зшите на замовлення за індивідуальною колодкою.

Збирання. Від того, наскільки якісно зібрана туфля, залежить її міцність. По-перше, відразу потрібно відокремити ручне збирання, коли майстер вивіряє кожну деталь, від машинного, в якому все орієнтоване на масовий потік. Але і тут є нюанси. Клейовий метод, коли верхня частина заготовки приклеюється до підошви – це найшвидший і найменш міцний метод, особливо якщо це фабричний варіант. Оскільки верстат лише за декілька секунд під пресом скріплює заздалегідь промазану клеєм підошву і верх, є ризик, що тиск на носочну частину буде недостатнім, тобто ніс через якийсь час почне клювати.

Більш повільний, але й більш надійний метод збирання – це прошивка. Вона буває різної складності: Blake, Norwegian, Hand/Goodyear Welted, Blogna тощо. Чим складніше – тим надійніше. Секрет у тому, що чим складніше – тим більше обладнання потрібно, і тим дорожче коштуватиме виробництво. Але якщо компанія може дозволити собі це додаткове обладнання і час, а клієнт компанії – гроші, то на виході будуть враховані всі деталі. Навіть пару міліметрів різниці у висоті підборів лівого та правого черевика – бо в ідеальній парі і це має значення.