facebook.com
mind
Сергій Лавренюк: «Гроші в кіно завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів»

Сергій Лавренюк: «Гроші в кіно завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів»

Продюсер фільмів SelfieParty і «Dzidzio Контрабас» – про те, як зняти успішну комедію і чому важливо отримати в глядачі дітей

Цей матеріал також доступний російською
Сергій Лавренюк: «Гроші в кіно завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів»
Сергій Лавренюк
Фото: Олександр Заднепряний для mind.ua

Друга половина цього року – для нового українського кіно чи не найкращий період за весь час незалежності: у прокат вийшло вже більше 10 вітчизняних картин. Однією з найгучніших прем'єр стала кримінальна комедія «Dzidzio Контрабас».

Фільм стартував 31 серпня на 218 екранах і за перший вік-енд зібрав майже $300 000. Коли бокс-офіс склав 18 млн грн, продюсер стрічки Сергій Лавренюк повідомив, що «Dzidzio Контрабас» окупився. І хоча бюджет він так і не озвучив, розрахувати вкладення нескладно. Формула розподілу прибутку від прокату фільму відома: 50% – кінотеатрам, ще близько 25% – дистриб'юторам і на промо, інше отримує виробник. Таким чином, бюджет кримінальної комедії становить близько 4,5 млн грн. «Цифри, які називають експерти, досить близькі до істини, – коментує сам Лавренюк. – Але я не оголошував бюджет і SelfieParty теж. Коли ми робитимемо некомерційні проекти за підтримки Держкіно і грошей з бюджету, ми, звичайно, за законом відзвітуємо за кожну витрачену гривню. Тут же я скажу так: «Dzidzio Контрабас» був знятий за ті гроші, за які можна було зробити нормальний продукт, який був би оцінений глядачами».

Після семи тижнів прокату «Dzidzio Контрабас» зібрав з українського глядача понад 21,5 млн грн, його подивилося 302 500 глядачів. За дев'ять тижнів прокату каса стрічки склала майже $813 000.

Ім'я Сергія Лавренюка у вітчизняному кіно пролунало кілька років тому, спочатку як засновника «телеканалу позитиву» «Сонце», а потім і кінопродюсера. «Все почалося ще у шкільні роки, – згадує Лавренюк. – У вісімдесяті була така штука, як фестиваль фестивалів, у цій програмі показували фільми, які до радянського прокату зазвичай не доходили. Їх показували в найнезручніший для перегляду час. І в той момент, коли я відкрив для себе це кіно, школа втратила мене як відмінника, а кінематограф придбав як ударника». Правда, успішним продюсером Лавренюк став після 25 років досвіду в бізнесі, не пов'язаному з кіно. Змінити рід діяльності він зміг лише у 2012-му – і заснував ТОВ «Солар-Медіа». Про те, як і чому підприємець вирішив стати продюсером, а також про специфіку вітчизняного ринку кінопрокату Сергій Лавренюк розповів Mind.

Сергій Лавренюк: «Гроші в кіно завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів»
Фото: Олександр Заднепряний для mind.ua

– Ви прийшли у кіно після 25-річного досвіду в бізнесі. Чи складно було перебудуватися?

– Бізнес дав мені неоціненний досвід з точки зору підходів у будь-якій справі. Це така школа, що дає принципи систематизації, управління – все те, чого, як мені здається, сьогодні не вистачає багатьом митцям у кіно. Погляд на кіно як на бізнес і виробничий процес – як на заводі, на фабриці, в банку. Якщо правильно керувати грошима, людьми і потоками, то відмінностей немає. Зрозуміло, тут є величезна творча складова, яка іноді навіть шкодить (сміється). У нашому кіно завжди превалювала саме вона.

– А де отримували знання саме про кіно?

– У мене дві вищі освіти – педагогічна й економічна. Що стосується кіно, то знання і вміння я отримував на практиці. Менеджмент та управління якраз і полягає в тому, щоб зібрати людей, які знають – як. Кожен повинен робити свою роботу. Я не беруся за творчу складову. Хоча іноді мене тягне, звичайно, на майданчику порежисерувати (сміється), і я це як генеральний продюсер іноді собі дозволяю, чим викликаю шалений гнів творчої групи. Хоча мені здається, що мої зауваження точні та доречні. Але не всі так думають. Ну нічого, я ще їм усім покажу!

– «Dzidzio Контрабас» – це вже другий фільм, який ви продюсували...

– Коли стало зрозуміло, що у рамках телеканалу «Сонце» нам тісно, і ми хочемо робити кіно, ми почали девелопмент спільного з Любомиром Левицьким проекту «Егрегор». Але це масштабний і тривалий у підготовці фільм, тому в перерві цього процесу нам вдалося ще й зняти молодіжну комедію SelfieРarty. Фільм увійшов до двадцятки лідерів за зборами в Україні, так що результатами ми залишилися задоволені. 75 000 осіб подивилися нашу картину.

– І другою «перервою» став «Dzidzio Контрабас»?

– Любомир Левицький привів до мене Мишу Хому (DZIDZIO). Вони тоді працювали над черговим кліпом і обговорювали короткометражку. Миша знімає їх уже кілька років для інтернету. І тоді виникло питання: а чому б не зняти повний метр?

– Як вам здається, якийсь відсоток успіху вашого фільму – це персональний успіх самого DZIDZIO як бренду?

– Без Дзідзьо, природно, цей проект не відбувся б. Хоча я з великим натхненням завжди кажу про те, що у нас хороша історія. Жоден з тих, хто лає наш фільм, не дорікав нам за недоробки за сценарієм. Ніхто не вимовив слова «нудно, провали і провіси в історії». При різних оцінках продукту всі відзначають, що історія є, арки героїв є. Але зараз комедію з нерозкрученим обличчям, без іншого бекграунду (необов'язково співак – просто медійне обличчя, опініон-мейкер), складно робити. Звичайно, роль зірки у фільмі важко переоцінити, але оцінити заслуги в процентному співвідношенні мені складно.

– Успіх вимірюється, серед іншого, і грошима. Бюджет ви не розголошуєте, але йдеться, очевидно, про порівняно невеликі вкладення і при цьому успішну прокатну історію. Ви вже вивели формулу успіху?

– Скажу крамольну думку, яка давно стала «секретом Полішинеля»: формули не існує. Є якісь обов'язкові складові, умови успіху, але ніколи не можна на 100% прорахувати всі ті аспекти, що вплинуть на прокат. Навіть коли ви бачите свій продукт, і він вам щиро подобається, є чинники, які ви просто не врахуєте, а вони завадять глядачеві прийти в кінотеатр. Навіть погода. Неправильна дата. Не дай бог, у цей момент якась в суспільстві трагедія. Все це від вас не залежить. Безумовно, є вартість, нижче якої неможливо зробити якісне кіно в певному жанрі. Але не завжди якість гарантує успіх проекту.

Сергій Лавренюк: «Гроші в кіно завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів»
Фото: Олександр Заднепряний для mind.ua

– Ви відстежуєте українські фільми, які виходять у прокат?

– Намагаюся.

– Як вам здається, потенційна окупність українського кіно підвищується?

– Хто б з творців будь-якого фільму не говорив: «Гроші в моєму випадку ні до чого, це чиста творчість», це неправда. Не вірте. Гроші завжди «при чому». Гроші – це голоси глядачів. І я сподіваюся, все більше виробників розумітимуть, що відсутність комерційної складової в кіно значно звужує коло споживачів. Тут навіть не завжди мова про окупність, бо це дуже складно. А в кількості людей, до яких ви зможете достукатися.

– Достукатися – це переважно про промо. Ви використовували якісь нестандартні для України стратегії?

– Стратегія базувалася на глядацькому очікуванні. Все, що на нього працює, це потенційно відкладений попит, який вистрілює, якщо все зробити вчасно. Це робота на перший-другий вікенд. Третій-четвертий вікенди працюють по-іншому. Тут включається «сарафан». Це ті люди, які прийдуть за рекомендацією друзів-знайомих.

Ми розділили роботу на декілька складових. Перший блок, який працював практично сам по собі, це фанати Дзідзьо та промо на його концертах. З ними ми формували думку, що це не музичний кліп, не фільм-концерт, а саме кіно. У фільмі використані його треки, але вони так аранжовані, що часто взагалі невпізнанні.

Другий напрямок – це створення у кіноманів (є така категорія, яка завжди ходить в кіно і завжди дивиться, що виходить нового на екрани) правильного враження від майбутнього продукту. Вам може не подобатися творчість Дзідзьо, його сценічний образ, проте у фільмі у нього зовсім інший персонаж, в якого також своя аудиторія та шанувальники.

І третє – ми дуже чітко уявили собі свого глядача. Спочатку ми хотіли робити таке хуліганське кіно, але в підсумку вирішили, що краще робити проект на більш широку аудиторію. Перш за все через те, що основний фанатський пул Дзідзьо – це діти. Ми балансували на дуже тонкій грані: між пісним фільмом і картиною «не для дитячих вух». А діти приводять батьків. Діти люблять дивитися й по два рази. І ми зрозуміли, що їх не можна не враховувати.

І до речі, ось тут ми підійшли до одного з тих «секретів», знову ж таки очевидних, але які часто ігнорують продюсери. Фільм у прокаті може себе добре поводити тільки в тому випадку, якщо він розрахований на дуже широку аудиторію. Це і діти, і основна ударна сила – молодь 14–25 років. З SelfieРarty у нас якраз такий прорахунок і був: ми зробили ставку лише на «ударну» силу. Але цього недостатньо. Немає стільки цієї молоді, яка принесла б достатньо грошей, щоб окупити фільм.

Друга частина роботи – кінотеатри. Постійний контакт. Вкидання гегів, бек-стейджів, трейлерінг. Ми випустили три трейлера. Перший – за рік до прокату і за півроку до зйомок. На Зимовий кіноринок ми привели самого Дзідзьо, який відчайдушно запалював, перефотографувався-переобнімався з усіма, створив навколо себе справжню лояльну аудиторію в кіношній профі-тусовці.

– Ви у всіх мережах прокатувалися?

– Так, по-моєму, з усіх DCP-шних кінотеатрів України тільки два не взяли нас у прокат. Ми їх запам'ятали (сміється). Що неймовірного сталося з нашим фільмом – це те, що після першого вікенду стали додаватися зали. Ми стартували з 203 залами, а до кінця вікенду їх вже було 219. У Західній Україні на четвертому тижні прокату був тотальний sold-out.

– Чому головний жіночий персонаж у фільмі розмовляє російською мовою? Питання не про те, чому не державною мовою, а про те, чим це виправдано в самій історії.

– Насправді це саме я наполіг. У нас на майданчику були з цього приводу дебати. Актриса у нас з літературною українською мовою, носій мови (актриса Олена Лавренюк – дружина Сергія Лавренюка. – Mind). Розмовляє вона досить театрально-літературно для нашої стилістики. І на тлі Дзідзьо одразу було чуто, що суржик не є природним для Олени. Тому ми зробили її такою столичною фіфою, яка тягне на себе негатив, зокрема й завдяки мові. Так ми посилили конфлікт і недовіру до неї. А в цілому ми розраховуємо у наступному фільмі розповісти передісторію, з якої все стане про неї зрозуміліше.

– Тобто можна чекати приквелу?

– Сподіваюся.