Постдраматичний світ на сцені сучасного театру: найсміливіші вистави лютого
Навіщо споглядати чужі душевні рани і що в них можна знайти особисто для себе
У сучасних реаліях України та світу, коли ідеалів стає менше, а люди все більш відособлені один від одного, ми намагаємося подолати горезвісну екзистенціальну тугу, у полеміці з собою якомога частіше вдаючись до прийому «доведення до абсурду». Сучасні режисери виносять цей прийом за дужки конкретної особистості, дозволяючи тим самим глядачеві одночасно пережити свої протиріччя у концентрованій, перебільшеній формі та при цьому подивитися на себе ніби збоку. Це стає своєрідною шоковою терапією, яка допомагає зібрати пазл усередині себе на контрасті з тим, що відбувається на сцені. Або, досягнувши драматичної кульмінації разом з акторами, поступово зцілитися.
16 лютого у київському театрі «Золоті Ворота» відбулася прем’єра «майже комедії про хлопців, які розмовляють про дівчат та свої хвороби» − «Каліки». У її основу покладено текст німецького драматурга Сергія Гьоснера, режисером виступив худрук «Золотих Воріт» Стас Жирков.
Сюжет. Ікар та Френсіс знайомляться у лікарняній кімнаті очікування. У обидвох паралізовані нижні кінцівки. Знайшовши спільну мову, згодом вони стають найкращими друзями. І разом «гортають щоденник» свого минулого – як добре їм було, коли вони могли насолодитися теплим асфальтом влітку, біжучи проти вітру, і коли майка від нього надувається, наче парус. Одразу не спадає на думку, що хлопцям всього по 15 років, адже їхні роздуми досить глибокі та філософські («Не можна думати про когось лише наполовину»), а їхні проблеми – набагато більші, ніж у звичайних підлітків («Людей формують їхні обмеження»).
У житті героїв залишаються можливості для пригод та типові для юнаків виклики – від алкоголю до вируючих гормонів і дівчат. Але хвороба змусила хлопців рано подорослішати, усвідомити певні закони суспільства. І хоча їх дратують заплакані обличчя родичів, відчуття жалю і безпорадності, вони не припиняють жартувати та сперечатися.
Бекґраунд. Стас Жирков побачив постановку за п’єсою Сергія Гьоснера у Німеччині (яка за кілька років встигла здобути там популярність) у період презентації власних проектів, зацікавився нею і вирішив поставити у «Золотих Воротах». Вистава продовжує театральний сезон #безвіз у цьому театрі. Переклад тексту п’єси зроблений за сприяння Goethe-Institut в Україні. Головні ролі виконують Богдан Буйлук та Владислав Онищенко.
Жирков підкреслює, що вистава не є викликом: «Ми нікому нічого не доводимо. Там дуже багато питань, які замовчуються у суспільстві, про які соромно говорити, тому цю виставу мають побачити учні 10–11 класів».
Головні герої перебувають у так званому граничному стані, коли то на певний час забувають про свою хворобу, то знову згадують. «І саме хвороба стає фактором, на який можна «перекинути» будь-яку теперішню проблему. Так само ми часто вважаємо причиною невдач наші комплекси і вади», – аргументує режисер.
Автори наголошують: «Зрештою, завжди варто пам’ятати: безглуздо марнувати життя, намагаючись змінити те, що змінити не можемо. Краще витратити ці зусилля, аби зробити когось щасливим. Бодай на мить». Герої у виставі і відкриватимуть для себе цю просту істину.
«Каліки» варто порівняти з іншим спектаклем Стаса Жиркова – «Наташина мрія», яку можна буде побачити 11 березня у «Золотих Воротах». І якщо в першому головні персонажі – хлопці, то у другому йдеться про дівчат. А об’єднує ці дві вистави гостра соціальна проблематика на тлі питань дорослішання, людяності та толерантності.
Вам сподобається, якщо: ви небайдужі до гостросоціальних тем і розумієте, що навіть коли йдеться про найбільш уразливі групи населення, то в першу чергу говориться про їхнє право на особисте щастя, за яке вони повинні боротись не лише через власні фізичні чи розумові особливості, а часто ще й через недоброзичливе ставлення у суспільстві, коли штамп людини з інвалідністю заганяє її саму в певні рамки і створює додаткові комплекси.
Вам не сподобається, якщо: ви – прихильник класичного «причесаного» театру або життєрадісних антреприз, в яких перевага віддається позитиву, а не балансу веселого і сумного.
Головна причина подивитися: переконатися у тому, що на повагу і почуття власної гідності заслуговують усі люди, навіть якщо вони з іншим кольором шкіри, іншої сексуальної орієнтації, релігійної приналежності чи мають певні особливості зовнішності та фізичного чи психічного здоров’я.
Наступна вистава: 1 березня
У тому ж дусі
Якщо ви відчули, що цей жанр близький, але не готові чекати до наступного місяця, пропонуємо вашій увазі ще три постдрами на лютий.
«Королева краси, або Перед смертю не надихаєшся», театр «Золоті Ворота»
Режисер: Максим Голенко
Найближча вистава: 21 лютого
Твір сучасного ірландського драматурга і режисера Мартіна МакДона, який написав «Королеву краси із Лінана» за вісім днів.
Головні персонажі вистави − жінка похилого віку та донька, що стала «заручницею» матері. Мати маніпулює дочкою, видаючи себе за немічну і безпорадну, проте коли дочки немає вдома, у неї вистачає сил на різні шкідницькі речі. Але ж дочка дуже прив’язана до матері, бо за нею треба доглядати. Водночас мати любить більше тих дочок, які «вилетіли з її гнізда» і дуже рідко навідуються, а нагадують про себе хіба що замовленням пісні на радіо, що дуже тішить жінку.
Нервові зриви, лайка, відчайдушні вульгарні жести, раптовий візит старого захоплення молодості і… сокира в руках Королеви краси в місці, яке краса, здається, давно покинула. Чи все ж надія ще є?
«Однорукий», Київський академічний Молодий театр
Режисер: Андрій Білоус
Найближча вистава: 25 лютого
Комедія за п’єсою «Руковтинання у Спокані» Мартіна МакДона, відомого також за чорною комедією «Залягти на дно в Брюгге». Головний герой, однорукий Кармайкл поставив собі за мету будь-що повернути свою відрізану кінцівку та починає її пошуки. Дії розгортаються в готельному номері, де головний персонаж приймає підозрілих гостей, дівчину та хлопця, які обіцяють допомогти Кармайклу. Саме тут він прикує аферистів-невдах наручниками, а вже за мить розчулено нитиме матусі у слухавку про свої невдачі. Бо яким би циніком, а іноді й расистом не був Кармайкл, деякі моменти демонструють, що він людина, і ніщо людське йому не чуже. Сповнена яскравими діалогами, вистава має подекуди детективні повороти сюжету і доводить, що саме абсурд іноді здатний очистити розум.
«Як двоє бідних румунів польською розмовляли», театр «Золоті Ворота»
Режисер: Тамара Трунова
Найближча вистава: 28 лютого
Авангардний театр-атракціон за п’єсою польської письменниці Дороти Масловської, в якому міцне слівце поєднується з напівциганськими костюмами у стилі Desigual, а веселощі поступово переходять в екзистенціальний відчай. За сюжетом, двоє дивних молодих людей сідають на бензозаправці до чужої автівки, змушуючи шокованого водія відвести їх до порому, щоб повернутися додому. Брудні «подорожні» з гнилими зубами, в одязі, схожому на ганчір’я, представляються румунами, хоча згодом виявляється, що це просто квест-продовження наркоманської костюмованої вечірки із несподіваним для всіх результатом.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
