Від торгівлі рибою до картин: як у Норвегії створили приватний музей сучасного мистецтва

Норвезький Astrup Fearnley Museet – це приватний музей сучасного мистецтва, створений та підтримуваний Фондом Томаса Фернлі, Гедді і Нілса Аструпів, а також компанією Astrup Fearnley AS та Фондом Ганса Расмуса Аструпа. Сама по собі наявність приватного музею в контексті норвезької культурної політики є цікавою. Донедавна у цій країні держава фінансувала майже всі культурні інституції та медіа (радіо, телебачення тощо). Але в 1990-ті все почало змінюватися, оскільки постала потреба в музеї альтернативного формату, який би зміг познайомити глядачів із світовою арт-сценою, адже Національний музей концентрував увагу саме на норвезькому мистецтві. Про заснування і розвиток приватного музею Astrup Fearnley Mind розповідає його директор Гуннар Кваран, творчу співпрацю з яким і обмін досвідом було організовано українською галереєю сучасного мистецтва «Щербенко Арт Центр». 

Ганс Расмус є спадкоємцем великого капіталу сім’ї, яка побудувала свій бізнес спочатку на торгівлі рибою, а потім і на її транспортуванні, зокрема – кораблебудівництві. Його пращури на початку ХХ століття вирішили вкласти вагому частину свого капіталу саме у твори мистецтва. У їдальні цієї сім'ї на одній зі стін висіла відома картина Поля Гогена «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?», на іншій стіні – «Гравці в карти» Сезанна, тощо. На початку 1930-х років під час економічної кризи сім’я мала рятувати свій бізнес і була змушена продати того самого Гогена. В результаті шедевр врятував компанію, а картина тепер зберігається у колекції Бостонського музею.

Хто й навіщо заснував музей? Отже, сімейну традицію колекціонування продовжив останній на сьогодні Аструп – Ганс Расмус. Разом із братом-близнюком вони розпочали власне відгалуження колекції на початку 1970-х років. Брати мали змогу придбати роботи представників саме сучасного європейського мистецтва, зокрема Френсиса Бекона, Девіда Гокні, Люсьєна Фройда – перш за все, представників французької, англійської та німецької арт-сцен. А в 1980-ті Ганс вирішив відкрити приватний музей. Приводом послугувала купівля «Бібліотеки» видатного німця Ансельма Кіфера – однієї з найкращих у серії таких його робіт (всього їх приблизно 10), яка постала наріжним каменем музейної колекції. Перша будівля музею відкрилась в адміністративному центрі Осло в 1983 році.

Ганс Аструп вирішив музеїфікувати свою колекцію та вивести її на міжнародний рівень із думкою про те, що норвезька художня сцена може бути поліфонічною. Він почав закуповувати твори найяскравіших сучасних художників: Зігмар Польке, Ґергард Ріхтер, Ґілберт і Джоржд та інші. А наступним кроком була закупівля американського сучасного мистецтва.

Головна ідея полягала у тому, що приватний музей не має копіювати методи державного: збирати твори в строго хронологічному порядку, впорядковувати представників того чи іншого напряму, з думкою про, перш за все, вітчизняну школу та традицію. Музей мав відрізнятися і міг собі це дозволити. Сам Аструп підказав амбіційний метод: зібрати найбільш визначних американских художників (які, на думку співробітників музею, змінили хід історії мистецтва), та робити це «вглиб» – колекціонувати їхні найкращі, найважливіші твори.

Як музей перетворився на візитівку міста? Із 1993 до 2012 року музей був розташований у адміністративній будівлі в центрі міста. Але вікно в світ там було відносно маленьким. Тим часом міська влада разом із портовою компанією Осло вирішили відкрити конкурс на розробку урбаністичного плану довкола невеличкого острова біля узбережжя – «Острова злодіїв». У конкурсі перемогла фірма, що розробила план із будівлею, архітектором якої мав стати Ренцо П’яно, видатний сучасний архітектор. Музею запропонували перебратися саме до цієї новобудови, його запланована площа була 3000 кв. м.

Це було спокусливо, але музей одразу попросив 10000 кв. м – і отримав згоду. Отже, Ренцо П’яно прибув до Осло, оглянув та дослідив місцевість, узбережжя, порт… І через певний час надіслав проект споруди – це був шедевр, один з найкращих його творів, натхненний ландшафтом, морськими птахами та вітрилами. Чи то крило птаха, чи то вітрило нагадує неймовірний дах музею – точно не скажеш. Цей дах розташований під нахилом і тим самим надає музейним залам динаміки та різноманіття. Через це встановити першу експозицію було для нас викликом, але тепер ми до цього звикли. І сьогодні будівля музею стала однією з візитівок Осло.

Чи може приватний музей бути рентабельним? Отже, то як же воно – керувати приватним музеєм у «царстві норвезького соціалізму»? Музей майже не отримує ані державної, ані міської підтримки, адже вони, розуміло, піклуються про власні культурні інституції. Тут вибудували інакшу модель бізнесу, ядром якої постає його команда. Тоді як штат Національного музею складає 130 співробітників, в Astrup Fearnley працюють лише 30. Є адміністративний відділ, на якому – усі питання, пов’язані з будівлею, відділ арт-програми (кураторський та освітній підрозділи) та маркетинговий.

Бюджет приватного музею складає біля $5 млн: арт-програма коштує близько $1,5 млн, зарплатня команди та охорони – $1 млн, поточні витрати вимагають приблизно $2,5 млн. Варто зазначити, що музей винаймає охорону, яку надає приватна компанія, і це дуже дорого. Проте за рахунок квитків, музейної крамниці та оренди залів (як правило, в вечірній час) музей повертає близько $2,5 млн, тобто 50-60% власних витрат. Для порівняння, Національний музей відбиває лише 5% свого річного бюджету. Джерелом коштів є фонд компанії Ганса Расмуса Аструпа. Він не має дітей і свій спадок передає фонду, що піклується про музей.  

Але й твори в колекції неймовірно коштовні. Наприклад, роботи Річарда Прінца, Сінді Шерман, Чарльза Рея, Метью Барні (майже 60 його творів), Демієна Херста сьогодні коштують приблизно вдесятеро більше, аніж тоді, коли музей їх купував. До того ж більшість їхніх робіт розрахована на експонування саме в музейному просторі, а не у когось вдома. Також у колекції є масштабні архітектурні інсталяції (Jane Cardiff & Georges, Bures Miller, Olafur Eliasson, Rirkrit Tiravanija). Наприклад, інсталяція Clamor художників Allora & Calzadila представляє собою бункер, в якому кожного дня наживо грає справжній камерний оркестр – спробуйте уявити, скільки коштує виставляти цю роботу.

У музеї вирішили сформувати невелику китайську колекцію, фокусуючись на третьому поколінні китайських сучасних художників. А протягом останніх 10 років сконцентрувалися на молодих американських художниках, бо вони сьогодні поки що недорогі. Тому з початку 2000-х років директор музею подорожує галереями в американських містечках у пошуках талантів, ціни на яких ще не зросли (Mike Bouchet, Dan Colen, Nate Lowman, Paul Chan, Frank Benson та інші).

У чому – особливості роботи музею? Окремим та важливим напрямом роботи музею є відкриття та дослідження різних частин світової арт-сцени у форматі гео-культурних виставок. В них розглядаємо регіональні сцени, що розвиваються, в глобальному контексті, але із їхньою локальною специфікою. Це такі виставки, як Uncertain states of America, China power station, Indian highway, Imagine Brazil, Europe, Europe. Музей намагається відкрити таку виставку кожні 3-4 роки. Разом з тим регулярно робить ретроспективу одного визначного художника, чиї роботи є в колекції. І також тут завжди перебігають ще дві виставки: молодого закордонного художника та норвезького митця. Музей має невелику колекцію норвезьких художників, але лише в контексті міжнародного діалогу.

Взагалі діяльність установи реалізується у приблизно чотирьох виставках на рік, поряд із постійною експозицією колекційних робіт, що регулярно трансформується. Але поза суто виставковою програмою, очевидна серйозна потреба в інтеграції діяльності музею в життя норвежців. Що й робиться в межах освітніх програм на різних рівнях: для дітей, підлітків і дорослих.

Виставки завжди підкріплені різноманітними медіа: тексти, відео, мобільні додатки, аудіо-гіди тощо. Три роки тому було проведено опитування серед відвідувачів: хто вони та навіщо ходять до цього музею. Виявилось, що більша частина з них – представники середнього класу, люди з вищою освітою, хоча в Норвегії це більшість населення. Три чверті з опитуваних зазначили, що вони ходять до Astrup Fearnly, щоб дізнатись більше про сучасне мистецтво, адже норвезька освіта має слабку художню компоненту.

Варто сказати, що в останні 10-20 років Норвегія переживає бум зацікавленості у сучасному мистецтві. В Осло це особливо пов’язано з оновленим урбанізмом: ще недавно це було дуже інтровертне місто, майже без кав’ярень, гарних ресторанів та публічних місць, окрім простору для прогулянок до роботи й назад. Але новий план урбанізації вніс потужні зміни: уздовж берега моря, майже в центрі міста, було вибудовано ряд культурних інституцій. Довкола них з’явились кав’ярні, гастрономічна сцена міста загалом істотно розвинулась. Люди почали насолоджуватися своїм містом, виявляючи інтерес до сучасної культури та мистецтва. Адже зустріч із цією «шаленістю» творів сучасного мистецтва постала новим провокуючим досвідом, порівняно з масовими літературою та кіно. До того ж музей розраховує на сімейне дозвілля, і відповідно до цього розробляє освітні програми.

Але середньостатистичний відвідувач музею – молода людина (від 20 до 40). Це також впливає на те, як тут вибудовують комунікацію з публікою. Наприклад,  проводяться арт-вечірки, куди люди можуть прийти і насолодитися не лише мистецтвом, але й музикою та навіть коктейлем. Для команди співробітників це також абсолютно новий досвід, і його розглядають як захоплюючу пригоду.