«Віслюк має бути худим» і «Валентинів день»: варіанти на театральний вечір перед вік-ендом

Цього тижня Mind пропонує огляд двох театральних вистав – це історії за повістю Сергія Довлатова і п’єсою Івана Вирипаєва, які об’єднують камерні сцени і тема стосунків між людьми.

«Віслюк має бути худим»

Театральна майстерня Миколи Рушковського
вул. Велика Житомирська, 4
Найближча вистава: 25 травня о 19:00

Сюжет. Джон Сміт, американський шпигун, отримав завдання, виконати яке має в СРСР. Там, одразу ж по приземленні, зустрічає Тамбовського Вовка, який розповідає про місцеві звичаї, звички і стає єдиним другом, а то й спільником Сміта. Вовк – образ символічний, він то кусає новоприбулого товариша, то охороняє речі Джона-хазяїна.

Плани американця різко змінюються, коли герой зустрічає у хімчистці Надю – адже він вже майже втратив надію на особисте щастя: «Не знаю, як виглядає щастя. Мені сорок років, і я не впевнений, що відчую, якщо хоча б частка його зустрінеться на моєму шляху». Ця жінка змусила Сміта замислитись над пріоритетами: перш за все служити Вітчизні чи залишатись вірним своєму серцю? Шпигунові ніщо людське не чуже, він усвідомлює, що серцю не накажеш.

Бекґраунд. Повість «Віслюк має бути худим» була видана 1980 року в Нью-Йорку у щотижневій газеті «Новий американець», коли Довлатов вже перебував у еміграції і працював редактором цього видання. Ролі виконують Олександр Сугак, Костянтин Темляк та Анна Михайличенко. У музичному оформленні можна вгадати пісні італійця Паоло Конте і класичні джазові композиції.

Режисер постановки Валерія Федотова коментує виставу так: «Сергій Довлатов нам потрібен. Бо він говорить про те, що ми часто забуваємо − про доброту і людинолюбство. Що немає географічних кордонів, є тільки кордони духовні. І добре там, де наші. А наші можуть бути де завгодно. Спектакль про це. Про пошук будинку, своїх, однодумців, про те саме людинолюбство». «Не треба ховатися від щастя. Життя коротке. Позаду – океан народження, попереду – океан смерті, а наше життя – вузька смужка суші між ними», – говорить Джон Сміт.

Вам сподобається, якщо: ви усвідомлюєте, що поділ на країни і національності доволі умовний, бо людина може зустріти однодумця де завгодно – і ні мова, ні менталітет не стануть на заваді; справжнє кохання руйнує стереотипи і кордони – хоча б фігурально.

Вам не сподобається, якщо: ви любите класичний театр із дорогими декораціями і пафосом – у Театральній майстерні Рушковського ви не знайдете цього: тільки живу енергію й водночас інтелігентну вимову і професійну гру молодих акторів, із мінімумом декорацій.

Головна причина подивитися: порівняти власне прочитання Довлатова і постановку за його твором; або навпаки – зацікавитися творчістю письменника. І, звісно, поринути у шпигунський світ із фірмовою іронічно-романтичною атмосферою, незмінно присутньою у творчості Сергія Довлатова.

---

«Валентинів день»

Український малий драматичний театр
вул. Олеся Гончара, 33
Найближча вистава: 25 травня о 19:00

Сюжет. У центрі сюжету − любовний трикутник, але не у зовсім звичному вигляді. Дійові особи: Катерина, Валентина і Валентин. Хоча останнього вже немає із жінками, його дух і досі присутній − у спогадах, розмовах колишніх супутниць чоловіка, у зустрічах, що не відбулися.

Каті та Валі по 60 років. Вони живуть в одній квартирі, яка раніше належала Валентину – житлоплощу вони ділять так само, як і колись покійного. Сваряться, миряться, вітають одна одну із днем народження, печуть пироги й іноді навіть дістають Валентинову рушницю. За класикою жанру, рушниця стрілятиме. Вік – не перешкода для жінок, коли їхні серця все ще прагнуть пристрастей. Але змагання за «рівність» перед Валентином породило ревнощі і суперництво між героїнями ще замолоду.

Бекґраунд. Постановка за однойменною п’єсою Івана Вирипаєва, яку драматург написав у 2001 році. Вона була перекладена німецькою мовою. Вирипаєв також адаптував свою п’єсу для сценарію фільму «Найкраща пора року».

Ролі у театральній версії «Валентинового дня» у Малому театрі виконують Марина Кошкіна, Кирило Прокопчук і Лариса Шелоумова. Режисер – Марія Лук'янова.

Актор Кирило Прокопчук так прокоментував внутрішній конфлікт свого героя: «Мій персонаж слабкий духом. Він не може визнати того, що зробив фатальну помилку і тепер став заручником ситуації. Виплутатися з неї – означає сказати «стоп, досить»! І повернутися до Валентини. Він намагається виправити ситуацію, зізнаючись Каті, що не любить її, а любить іншу, але ми відповідаємо за тих, кого приручили… Одна любов на трьох. Але не любити неможливо».

Вам сподобається, якщо: ви налаштовані спостерігати флешбеки персонажів про теплі моменти закоханості, що контрастують із гірким сьогоденням головних героїнь, які намагаються відпустити минуле, але не можуть.

Вам не сподобається, якщо: ви віддаєте перевагу награній акторській манері – актори у виставі «Валентинів день» з легкістю передають безтурботність юних закоханих і «витриману роками» розчарованість від несправджених мрій.

Головна причина подивитися: побачити історію про те, як іноді все-таки слід зробити вибір, як би важко і боляче це не було.