Міністр культури України: «Держава більше не виділятиме грошей лише за патріотичну назву фільму»

У новому складі уряду крісло міністра культури, молоді та спорту дісталося Володимиру Бородянському. Він відомий тим, що, публічно позиціонуючи себе політичним радикалом, вміло знаходить компроміси в питаннях, що стосуються бізнесу.

Топові позиції в медійній сфері Бородянський займає понад 20 років. З 1998-го – комерційний директор газети «Московський комсомолець» в Україні», з 2000-го – керівник відділу з управління медіаактивами Альфа-банку (відповідав за реалізацію бізнес-проектів: «Новий канал», «Наше радіо», «Московський комсомолець в Україні»). З 2004 по грудень 2018 року – керівник телеканалу СТБ. А з 2012 по грудень 2018-го – директор медіагрупи StarLightMedia, що володіє телеканалами СТБ, ICTV, «Новий», M1, M2 і ОЦЕ.

Будучи очільником StarLightMedia, «відзначився» неоднозначною політикою щодо заборони російського телевізійного контенту за «законом Миколи Княжицького» від 2015 року. Публічно Бородянський підтримував закон, але чомусь на ввірених йому каналах регулярно транслювалися російські серіали, які не відповідають вимогам цього закону: «Винищувачі 2. Останній бій», «Син батька народів», «Диверсант 2» тощо. Оскільки за «копродукцію» з Росією видавалося все що завгодно, вироблене у сусідів, це вилилося в підписання Бородянським у 2018 році разом з керівниками інших каналів Меморандуму про російсько-українську копродукцію, основною умовою якого була обов'язкова участь України (25% бюджету стрічок).

Між іншим, тема заборони медіаконтенту за законом Княжицького для нинішнього президента країни – продюсера й актора Володимира Зеленського – стала доленосною: коли прокатного посвідчення були позбавлені шість сезонів серіалу «Свати» (через російських акторів, які потрапили до «чорного списку»), це стало поштовхом зареєструвати партію «Слуга народу».

Уже як президент Зеленський пообіцяв переглянути закон про державну мову. При цьому Бородянський, що належить до команди Зеленського, після цього висловився на підтримку цього закону, заявивши, що його «все влаштовує».

29 липня цього року президент Володимир Зеленський призначив Володимира Бородянського своїм радником з гуманітарних питань (поза штатом). А рівно за місяць – 29 серпня – Бородянський став міністром.

Учора, 26 вересня, україно-німецькому кінорежисерові Сергію Лозниці вручали Державну премію імені Олександра Довженка – за фільм «Донбас». На заході був присутній і новий міністр культури та спорту. Після вручення, на імпровізованому брифінгу Володимир Бородянський відповів на запитання Mind.

– Ви анонсували великі зміни щодо державного фінансування кіно. У чому вони полягають?

– Держкіно чимало зробило для розвитку національного кінематографа. Але потрібно подивитися уважніше, що ж тут відбувалося? Тому що безліч фільмів, профінансованих державою, зняті, а потім навіть не були показані, вони просто лежать на поличках. Питання: чому в нас виділяються гроші на стрічки, які ніхто не бачить?

Ми введемо такий показник, як рейтингова успішність режисерів і продюсерів, проаналізувавши їхню кінопродукцію.

Тут два критерії. Перший – скільки глядачів в Україні, які касові збори картини. І другий – наскільки успішно стрічка представляла нашу країну за кордоном: скільки отримала нагород і призів. Яка у фільму була преса і критика? Ті продюсери і режисери, у яких буде високий рейтинг, – отримуватимуть гроші. А ті, у яких будуть низькі показники – вибачте, фінансування не отримають, бо вони не виконують своїх обіцянок, які дають на пітчингу.

Нам сьогодні необхідно визначитися з пріоритетами. Так, важлива історичність, осмислення подій минулого і сьогодення, тому фінансування кіно є одним із пріоритетів держави.

– Що робити з картинами патріотичного змісту, які при дуже пристойному фінансуванні вийшли найнижчої якості та зібрали копійки в прокаті?

– Та й сценарії слабкі, і режисерське втілення залишає бажати кращого. Я бачив такі обговорення: ось гучне історичне ім'я, ось сценарій – все, гроші виділяємо. Я не дивився, на жаль, «Щоденник Петлюри» і «Заборонений» про Василя Стуса, але можу сказати, що фільм зобов'язаний збирати зали.

Держава за патріотичну назву фільму більше не виділятиме гроші! Для чого ми знімаємо кіно? Для того щоб його побачили глядачі. Правильно? І по цифрі – скільки глядачів подивилися картину в кінотеатрах, по телевізору, на YouTube – можна зробити об'єктивний висновок: наскільки цей фільм вийшов затребуваним у принципі. І від кількості глядачів ми будемо надавати кваліфікацію авторам. Від цього загалом залежить якість нашої роботи.

Я розумію, якщо робиться дебютне кіно, але коли приходять вже «дорослі» майстри знімати серйозні картини, а на виході – або геть нічого, або мінімум глядачів – це час припиняти. Якщо людина бере мільйон доларів на зйомки, потрібно дивитися на її попередні досягнення. Звичайно, не кожного разу кіно може виявитися успішним – це завжди акт творчості, але у нього теж є свої закони і правила, яких слід дотримуватися.

– В Україні прибуток принесли лише три картини і плюс кінопродукція «Кварталу». Інші автори просто не пройдуть вашу атестацію. Як бути з ними?

– Не давати їм гроші. Нехай шукають недержавне фінансування. У банку, якщо ви берете кошти, ви повинні їх повернути? Є, скажімо, авторське кіно, але беруть гроші-то на масове, у якого і бюджет немаленький. Якщо взяли у держави 50 млн грн, а на виході 1–3 млн грн «каси» – виникають питання.

Між державою і режисером укладається контракт. Якщо він виконується лише однієї зі сторін, то, зрозуміло, такі відносини слід переривати. Значить, кваліфікація цих творців недостатня.

Виникають питання і щодо освіти. Чи якісно готує сценаристів, режисерів і продюсерів Інститут імені Карпенка-Карого? Можливо, в освіті потрібно теж змінювати підходи. Я розмовлятиму з ректорами творчих вишів, щоб впроваджувати нову програму розвитку.

Потрібно залучати інвестиції. Я думаю, цьому посприяє новий закон про кіно. Зараз держава фінансує на 100% дитяче, дебютне й авторське кіно, ігрове – на 80%, серіали – до 50%.

На все це з бюджету виділено 800 млн грн: у розпорядженні Держкіно – 500 млн грн, і 300 млн грн – в УКФ (Український культурний фонд. – Mind). Це величезна сума навіть на тлі загальних касових зборів в українських кінотеатрах, які складають сьогодні 2,5 млрд грн.

Практика рибейту (повернення), напевно, для України, як країни з не дуже розвиненою економікою, не надто актуальна. Але нам потрібно підвищувати відповідальність кіномитців за свій продукт.

Пікантна деталь: на зустрічі з Сергієм Лозницею міністр не особливо дотримувався офіційного дрес-коду: був у картатому піджаку, джинсах і білих кедах, над якими виднілися екзотичні зелені шкарпетки. Чи стало це випадковістю або «маркером» приналежності до провладної політсили – для присутніх залишилося загадкою...