Габріелюс Ландсбергіс: «Переговори зараз у цих умовах були б капітуляцією і зрадою України»

Колишній міністр закордонних справ Литви і великий друг України Габріелюс Ландсбергіс, який зараз пише книжку про війну росії проти України, в інтерв’ю італійському виданню Linkiesta розповів, чому він вважає поганою ідеєю схиляння України до переговорів із росією і як зробити так, щоб путін сам захотів піти на переговори про мир.

Головні тези з інтерв’ю.

Про політику «умиротворення» агресора, поширену серед країн Західної Європи

Цьому є декілька причин. Багато людей переконані, що, крім режиму путіна, існує російська культура й що нам потрібно підтримувати зв’язки з цією частиною країни. Також є економічні причини, скажімо так, прагматичні, аж до корумпованості деяких чиновників, що створює небезпеку. Ми переживаємо найбільшу геополітичну кризу на континенті з часів Другої світової війни, і ми знаємо, що росія не має наміру зупинятися на Україні. Але цей меседж, який здається очевидним для українців і для країн Балтії, стає все більш розмитим у міру просування на Захід і Південь.

Про те, як протистояти російській пропаганді на Заході

У Східній Європі існує інше відчуття небезпеки. Цьому нас навчила наша історія, а наша географія нагадує про це щодня. Ми, литовці, десятиліттями, після того як відновили нашу незалежність, жили під тиском росії. москва завжди втручалася в наші вибори. І, коли такі речі почали відбуватися у Франції та інших країнах, у нас вже є 20-річний досвід у цьому питанні: це означає, що наші інституції вже готові протистояти російській загрозі. Ось чому ми можемо пояснити Західній Європі, як це працює.

Про сценарій 1938 року для України

Останні три роки ми маємо відчуття, що живемо в одну з тих епох, у які пишуться сторінки історії та майже щодня відбувається щось значне. Все може скластися за найгіршим можливим сценарієм, тобто таким, у якому Україна втомилася, росія досягає успіхів на полі бою, а Захід може змусити Київ вести переговори всупереч його інтересам. Простіше кажучи, подивіться на Чехословаччину 1938 року, і ви побачите точно таку саму ситуацію.

Про можливість переговорів між Україною і росією найближчим часом

Якщо ситуація залишиться такою, як зараз, про це навіть мови немає: переговори зараз були б капітуляцією і зрадою України. Єдиний вихід із ситуації – це запитати себе, чи можемо ми створити такі умови, щоб росія сама захотіла піти на переговори після того, як усвідомить, що не може перемогти. Нам потрібно, щоб москва задумалася: «росії потрібні переговори, тому що наша економіка слабка, європейська підтримка України занадто сильна, і ми ось-ось програємо війну, тому краще вести переговори». Але, щоб змусити росію дійти до цього, нам потрібно надати величезну підтримку Україні, набагато більшу, ніж ми надавали досі.

Про припинення вогню

Нам потрібні дуже чіткі гарантії безпеки для України. Тут нам допомагає історія. Якщо ми зараз встановимо припинення вогню, путін просто не буде його поважати, як це було в минулому: вам не потрібен доктор історичних наук, щоб прочитати (Мінські) угоди 2014 року й те, як Україну змусили вести переговори. Але до чого призвів той мир? Ні до чого, просто нова війна. Чому цього разу варто очікувати інших результатів?

Про єдність Європи у протистоянні з росією

По-перше, все має починатися з України. Наша безпека невіддільна від безпеки України. Якщо Київ не в безпеці, то і Європа не в безпеці. Ми мусимо відновити той дух, який ми бачили у спільній боротьбі з пандемією. Тоді, у 2020 році, вся Європа об'єдналася, ми змінили економічні правила, нам вдалося виділити 750 млрд євро, щоб допомогти країнам подолати проблеми, які приніс COVІD. Ми це зробили, тому що була кризова ситуація. Зараз, коли війна на порозі, ми vf'vj спочатку погодитися, що ми всі перебуваємо в ще одній кризовій ситуації.

Про те, що зміниться з приходом Трампа для України і для Заходу

Ми повинні запитати себе, яка криза нам потрібна, щоб справді прокинутися. Чи потрібна ще більша війна, війна, яка перевірить цілісність НАТО? Обрання Трампа має свідчити про значні зміни на фронті оборони. Деякі країни, які вже готуються співпрацювати з новою адміністрацією США, думають про те, як знайти спільну мову та певну єдність цілей, де це можливо. Але я не зовсім впевнений, що це (прихід Трампа) буде тривожним дзвінком.

Про слабкість демократії перед автократією

Якось ми звикли до думки, що ми надто слабкі, щоб протистояти агресивнішому режиму. Але насправді це не так. Демократичний устрій – це держави, які мають гроші, здатність до інновацій, знання, міжнародні угоди про захист, правові системи, які здоровіші за інші, уряди, які ґрунтуються на довірі громадян. Однак за останні три роки ми дозволили переконати себе наративом путіна, що Україні судилося капітулювати, Захід розділений, а НАТО не існує. І це не тому, що путін такий сильний, а тому, що ми вважаємо себе слабкими. І якщо ми будемо собі це навіювати – то так, автократії можуть перемогти. Але я абсолютно впевнений, що ми можемо це змінити.

Про відносини Литви і України

Те співчуття, яке ми маємо до українців, рідко зустрічається в іншій частині світу. Можу сказати, що українське серце б’ється й у Литві: якщо українці сумують, литовці сумують, якщо українці радіють, литовці радіють. Я знаю, що це може здатися дивним, але це насправді так у нашій країні.

Про плани на майбутнє

Я працюю над книжкою – щоденник, який я вів із початку війни. І, як колишній міністр прифронтової країни, я думаю, що тут є кілька цікавих ідей. Я відчуваю потребу продовжувати говорити про те, що, на мою думку, є важливим, і хочу залишатися активним на міжнародному політичному фронті як незалежний голос. Бо в усьому цьому фоновому шумі тим, хто бореться за свободу та демократію, потрібна допомога. І, якщо я можу їм у цьому допомогти, я продовжу це робити.