«Сих дел мастера»: як формувалася київська тютюнова контрабанда

Mind продовжує публікувати історичні цікавинки під рубрикою «Екскурс». Цього разу пропонуємо увазі читачів історію становлення взаємовідносин українців з тютюном, які, що не дивно, іноді перетинали тонку межу законності.

З давніх-давен Україна була краєм, мешканці якого полюбляли міцний тютюн. Недаремно одним із найвпізнаваніших художніх образів вітчизняної культури є козак Мамай із люлькою. Поряд зі звичаєм «табакопиття», а саме так у XVII–XVIII столітті інколи називали паління люльки, у ранньомодерну добу поширилася практика нюхання тютюну. Історик М. Яременко на архівних матеріалах прослідкував наявність коштовно оздоблених табакерок навіть у майнових описах представників еліти духовенства XVIII століття.

Невідомий художник. Козак Мамай. Поч. XIX ст. Полотно, олія. Національний художній музей України

Високий попит на тютюн обумовив великий обсяг його виробництва на українських землях Російської імперії. Більше того – підприємливі київські міщани зайнялися скупівлею надлишків так званого «папушного табака» (сухого тютюну в пучках) у провінційних містечках та продавали його до Європи. Інколи вони укладали довготривалі контракти з іноземними купцями, що свідчило про їхню впевненість у майбутньому свого «бізнесу».

Утім, ця прибуткова справа не пройшла повз увагу можновладців, які були близькими до монаршого трону. Історик О. Лазаревський відзначав, що 16 травня 1757 року (260 років тому), згідно з указом петербурзького Сенату, «отпускъ за море и за границу папушного черкасского табаку» (тобто – українського) було віддано на відкуп терміном на 20 років впливовому російському сенаторові – графу Петру Івановичу Шувалову. У свою чергу, він передав права на торгові операції своїм комісіонерам –  московським купцям Петру Каблукову та Максиму Алісову. Російські резиденти українського тютюнового ринку вже «потирали руки» у передчутті  надприбутків, але сталося не так, як гадалося…

У травні 1759 року Петро Каблуков доповів у Київську губернську канцелярію (місцевий орган виконавчої влади), що останнім часом до Києва привозять з усіх куточків України табаку «против прошлых лет весьма с умножением, так что и никогда его столь еще не бывало». Проте товар дивовижним чином безслідно зникав з міста. «По ярлыкам пропуску из Киева оному табаку за границу не значится и каким способом тот табак из Киева отвозится, в том состоит не без сумнительства», – лютував московський купець, розуміючи обсяг втраченого фінансового зиску.

Київська губернська канцелярія доручила Магістрату (міський орган представницької влади) надати звіт про кількість киян, що займаються торгівлею тютюном, та про обсяг цього сегменту київського ринку в цілому. Відповідь Магістрата шокувала – у Києві торгівлею тютюном займається лише сім осіб, з яких «за границу ни еден в продажу не отпускает». У московських резидентів закралася підозра, що київський Магістрат «кришує» контрабанду тютюну за кордон.  

Того ж року Петро Каблуков порушив у київському суді декілька справ, у яких звинувачував київських містян у таємному провезенні табаку до Польщі повз митні пости. Але для того, аби довести свої підозри, йому потрібно було спіймати живого контрабандиста, а це було непросто…

Архівні документи «мовчать» про те, яким чином московським резидентам вдалося дізнатися про таємний схрон контрабандистів у с. Троєщина під Києвом на лівому березі Дніпра. Тим не менше 14 червня 1759 року Петро Каблуков, якому виділили озброєний загін у складі капрала та семи солдат київського гарнізону, напав на контрабандистів, які саме грузили тютюн на човни. Щоправда, заарештувати вдалося лише 6 осіб з 20, а очільнику групи, київському міщанину Олексію Бушиченку, взагалі вдалося втекти.

Цього хлопця у Києві називали «сих дел мастером», оскільки він був одним з тих, хто поставив переправлення табаку з Києва за кордон на професійний рівень. Так, до його послуг зверталися представники еліти по обидва боки державного кордону Російської імперії – як козацькі сотники, так і польські шляхтичі. Після втечі Олексій Бушиченко переховувався на Подолі, але згодом мусив здатися владі – не в останню чергу через те, що одним із затриманих раніше був його рідний дядько. 

Василь Штернберг (1818–1845). Переправа через Дніпро під Києвом. 1837 р. Полотно, олія. Національний музей Т. Г. Шевченка, Київ

Матеріали суду над «сих дел мастером» дозволяють схематично відтворити беніфіціарів контрабандної торгівлі українським тютюном у середині XVIII століття. Зазвичай Бушиченко скуповував табак у м. Лохвиця (сучасна Полтавська обл.). У Києві він формував групу контрабандистів, які «на дубах» (човнах) Дніпром таємно переправляли товар до м. Ржищів (на той час – територія Речі Посполитої). Там контрабандний табак купував шляхтич Понятовський. Ціна 100 «папуш» (пучків) табаку коливалася від 70 коп. до 1 руб. Для порівняння: 1 кг осетрини в цей час коштував 9 коп., 1 кг цукру – 49 коп., «лікоть» (приблизно 0,5 м) гарного сукна – 60–68 коп.

Під час свого останнього «рейду» Олексій Бушиченко мав виконати замовлення шляхтича Новицького. Він повинен був таємно перевезти Дніпром 50 000 «папуш» (пучків) табаку з с. Троєщина до Польщі. За виконання цього завдання контрабандист мав отримати астрономічну суму – 70 руб. Для порівняння: річне жалування полкового канцеляриста у середині XVIII століття складало 20 руб., писаря полкового суду – 30 руб., а домашню служницю у тогочасній Гетьманщині взагалі можна було винайняти за 5 руб. на рік. Висока винагорода, що її мав отримати «сих дел мастер», опосередковано засвідчує обсяги контрабандної торгівлі тютюном та суми, які циркулювали у цьому сегменті тіньового ринку в середині XVIII століття.

Виникає логічне запитання: чому київський Магістрат покривав контрабандистів та надав на запит Петра Каблукова неправдиві дані про торговців тютюном у Києві? Не можна виключати, що контрабандисти корумпували членів Магістрату. У свою чергу, історик Олександр Лазаревський припускав, що у Магістраті переважав погляд на тютюновий відкуп, який отримав граф Петро Шувалов, як на порушення прав та привілеїв міста Києва. Відповідно, контрабандисти, що підривали цей відкуп, у членів Магістрату викликали скоріше співчуття, а не бажання переслідувати їх задля встановлення законності в інтересах новоявлених московських бенефіціарів тютюнової торгівлі.