Міст «дружби народів»: як Україні відстояти свої інтереси у Керченській протоці

Як уже писав Mind, у Росії в липні було опубліковано наказ «Про встановлення забороненого для плавання району в районі будівництва об'єкта «Транспортний перехід через Керченську протоку» і правил для такого району». Наказ пов'язаний з роботами з будівництва моста через Керченську протоку, він вводить заборону на прохід суден через канал на певні дати в серпні–вересні. Однак на сьогодні роботи не вкладаються точно в дати, і відтоді терміни закриття розтягнулися ще на місяць – до 5 жовтня. Весь цей час судозаходи в українські порти Азовського моря – Маріупольський і Бердянський, що відділені від Чорного моря Керченською протокою, – були істотно обмежені. Гавані втрачали вантажі та зазнавали збитків.

При цьому проблеми українських портів, пов'язані з будівництвом Росією моста, тільки починаються. Після закінчення робіт та введення об'єкта в експлуатацію судозаходи будуть обмежені вже не тимчасово, а на постійній основі. Адже прохід суден з осадкою до 15 м, як зараз, буде вже неможливий, і осадка скоротиться до 8 м. Зменшиться і розмір судів, які зможуть заходити в наші гавані. Все це відбувається без будь-якого огляду на Україну, яка має на протоку як мінімум не менше прав, ніж РФ. На жаль, про жодні конкретні дії влади щодо захисту інтересів України в цьому конфлікті поки не відомо. У Мінінфраструктури лише відзначили, що займаються оцінкою ситуації, шкоди і правових перспектив. Про те, якими можуть бути наші аргументи в міжнародних судових інстанціях, а також про передісторію питання ми запитали у юриста – партнера Міжнародної юридичної служби Interlegal Артура Ніцевича.

Історичні передумови проблеми. Крим давно став розмінною монетою в геополітичній боротьбі держав. Стратегічне положення півострова не викликає сумнівів. Безсумнівно також і те, що саме собою напрошується полегшення і спрощення сполучення між Кримом і Кубанню через нешироку Керченську протоку. Природним відображенням цієї ідеї стала угода між урядом Російської Федерації та урядом України про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку, підписана в Москві 17.12.2013, яка набрала сили 11.02.2014. До речі, ця ідея не нова. Навіть більше – колись вона була реалізована.

Не дуже заглиблюючись в історію, можна згадати Індо-Європейський телеграф, що з'єднав Англію з Індією в ХІХ столітті. Англійці визначили, що найкоротший шлях до Індії лежить через Крим і Кавказ, і на початку минулого століття навіть планували будівництво залізниці, що мала проходити над Ла-Маншем і Керченською протокою. Перша і Друга світові війни втрутилися в ці плани, але неоднозначно. У період окупації Німеччиною Кримського півострова німці побудували над Керченською протокою канатну дорогу для перекидання військових вантажів. Уже після звільнення від окупації руками тих самих німців – військовополонених – у 1944 році був побудований залізничний міст, яким курсували потяги, проте в 1945 році він упав. При Хрущові особливої потреби в мосту через Керченську протоку не відчувалося, тим більше що через неї було налагоджено поромне сполучення.

Після оголошення незалежності України загострилося питання щодо статусу Криму в складі України. Голова парламенту кримської автономії Леонід Грач і губернатор Краснодарського краю Росії Олександр Ткачов за участю мера Москви Юрія Лужкова уклали меморандум «Про дружбу і співробітництво» в 2001 році, що і призвело до конфлікту навколо Тузли, оскільки в цьому меморандумі передбачалося будівництво Керченського переходу. Справа дійшла до приведення українських збройних сил в стан підвищеної боєготовності.

Прихід до влади Януковича ознаменував пожвавлення російсько-українських відносин, частиною чого і було підписання згаданої міжурядової угоди про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку. Основним змістом цієї угоди є спільна розробка техніко-економічного обґрунтування та визначення типу переходу: міст чи тунель. І ось відбулася окупація і анексія Криму Росією. Тепер Російська Федерація оголосила Крим своєю територією, що практично виключає «спільні дії». Тому 01.10.2014 Кабінет міністрів України припинив дію згаданої угоди.

Юридичний аспект. Де-юре Кримський півострів залишається територією України. Про це говорить Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року. Та й світова спільнота в особі Генеральної асамблеї ООН в переважній більшості солідарна з Україною (A/RES/68/262 – Резолюція, прийнята Генеральною асамблеєю ООН, від 27 березня 2014 «Територіальна цілісність України»). Не вдаючись у деталі, можна констатувати, що зберігають силу міжнародні договори, якими регулюється статус вод Керченської протоки: договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003, який набув сили 23.04.2004, та договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24.12.2003, який почав діяти також 23.04.2004.

Води Керченської протоки відповідно до статті 1 останнього договору є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Український вчений доктор юридичних наук Борис Бабин, нині представник Президента України в Криму, резонно зауважує, що цим актом Україна відмовилася від визнання вод Керченської протоки територіальним морем. Таким чином, Керченська протока належить до категорії проток, прохід у яких регулюється – у цілому або частково – міжнародними конвенціями, що давно існують та перебувають у силі, і які відносяться спеціально до таких проток. Щоправда, залишається відкритим питання: чи достатньо давно діють договори, що визначають води Керченської протоки як внутрішні води. Питання не пусте, але і не занадто принципове, оскільки по суті ставлення до вод Керченської протоки як внутрішніх морських вод навряд чи може бути кимось ефективно оскаржене. У будь-якому разі ясно, що з інститутом транзитного проходу до Керченської протоки багато питань.

Однак статус Керченської протоки як протоки, використовуваної для міжнародного судноплавства, не викликає сумнівів. Таким чином, не вдаючись у подробиці, можна визнати, що статус Керченської протоки можна охарактеризувати як статус простору зі спеціальним правовим режимом. Специфіка цього правового режиму, звичайно, значною мірою ускладнюється тим, що протока пролягає між територією Росії та тимчасово окупованою та анексованою територією. Ось Росія і вважає, що саме вона і є господинею положення. А що міжнародні протоки перегороджуються мостами, так це не проблема, мовляв, адже збудували міст через Босфор – і не один.

Як відстояти інтереси України? З 9 серпня 2017 року судноплавство в Керченській протоці призупинено російською владою. Це перекриває підхід до Маріуполя і Бердянська. Призупинення проходу міжнародною протокою – це, безсумнівно, правопорушення. Адже в Керченській протоці діє режим повної свободи судноплавства для цивільних судів і військових кораблів обох країн: України і Росії. Візит військових кораблів третіх країн передбачається тільки за запрошенням або дозволом однієї зі сторін, погодженим з другою стороною. 

За заявою Міністерства інфраструктури України, підраховуються збитки. Поки що озвучена сума збитків у 500 млн грн. Таким чином, і правомірність будівництва моста через Керченську протоку в конкретній правовій ситуації виглядає більш ніж сумнівною. Відомості про підготовку позову в зв'язку з цим вельми наполегливо оприлюднюються засобами масової інформації. Однак жодних деталей у ЗМІ немає. Лише стрічки новин анонсують яскраві заголовки. Куди буде поданий позов, на якій підставі, яка правова позиція нашої держави і чим обґрунтовуватимуться збитки – на всі ці питання, сподіваємося, ми отримаємо відповідь з часом. Зараз зрозуміло одне: справа буде нелегкою і майже безпрецедентною. Єдине, що нам вдалося відшукати, це згадування про справу щодо спору між Фінляндією і Данією про будівництво моста над протокою Великий Бельт.

Майбутня суперечка виглядає скоріше публічно-правовою, в якій розглядатимуться вимоги України проти Російської Федерації. Це не окремий випадок, тобто необхідна експертиза фахівців, що володіють вельми специфічними знаннями та досвідом. У політико-правовій ситуації дуже важко припустити, що між країнами можна досягти угоди про порядок розгляду і вирішення такого спору. Отже, перспектива арбітражного процесу не виглядає реальною.

Звернення до Міжнародного суду ООН – мабуть, найвірогідніший сценарій розвитку подій, оскільки цей суд має особливу позицію, що дозволяє йому розглядати і вирішувати міжнародні суперечки в дуже широкому спектрі відносин. Наприклад, згадана справа щодо спору між Фінляндією і Данією, яка, втім, завершилася миром. Звичайно, порівнювати рівень напруженості між державами в цих суперечках важко, але всі конфлікти, навіть військові, рано чи пізно закінчуються миром.