Останнє китайське попередження: як Україні формувати свою екологічну політику

Розглядаючи варіанти майбутнього розвитку енергетики України, експерти виявили цікавий момент: у багатьох основоположних аспектах вона схожа з енергетикою Китаю. Спочатку в обох країнах сама концепція існування галузі формувалася на досить близькій ідеологічній базі. Хоча між ними – десятиліття.

Українська енергетика проходила етап свого становлення на початку ХХ століття, у період «революційних викликів», і виконувала роль «сировинної бази» для військової промисловості СРСР, яка, в свою чергу, була двигуном економічного зростання радянської імперії. Китай же наприкінці ХХ століття свідомо пішов на безконтрольне нарощування енергетичної могутності, щоб стати «майстернею всього світу».

У гонитві за глобальними цілями такі аспекти, як енергоефективність та екологія, залишалися осторонь. Нинішній технологічний розрив між Україною і розвиненими країнами свідчить про помилкові пріоритети в моделі економічного розвитку, а отже, вона вимагає кардинального перегляду.

При проведенні майбутніх реформ нашій країні важливо не винаходити велосипед, а брати на озброєння досвід інших країн, які вже пройшли аналогічний шлях або знаходяться в процесі вирішення. І уроки Китаю, який за останні декілька років перетворився з аутсайдера на лідера екологічних кампаній, можуть стати в пригоді.

Викиди для розкоші і для виживання. За даними міжнародного екологічного моніторингу, в 2006 році обсяги і динаміка приросту викидів шкідливих речовин на китайських ТЕС досягли такого масштабу, що до 2030 року, при таких самих темпах, Китай міг би перевершити показники всіх держав – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) разом узятих – а це 35 країн. Тому за будь-якого зручного випадку ділові партнери піддавали азійську країну нищівній критиці з приводу її бездіяльності в питаннях екології.

На що Китай наводив контраргументи. По-перше, викиди шкідливих речовин на душу населення в Китаї в рази менші, ніж у США і ЄС. Аргумент дійсно вбивчий: у Китаї близько 1,5 млрд осіб, жодна країна світу не зрівняється.

По-друге, Китай – країна, що розвивається, і зараз вона проходить етап економічного перетворення, через який країни Європи, а також США і Японія, пройшли кілька десятиліть тому. Китайські чиновники підкреслювали, що викиди в розвинених країнах – це «викиди для розкоші», а викиди країн, що розвиваються, – «викиди для виживання».

По-третє, зростання споживання електроенергії в КНР, а відповідно і викидів, викликане частково перенесенням енергоємного виробництва країн Європи до Китаю, оскільки самі вони тепер орієнтуються на ринок послуг.

Однак постійний світовий тиск все ж змусив владу Китаю переглянути свою позицію. У 2006 році було проведено «Національну оцінку зміни клімату», а потім підготовлено ​​першу «Національну стратегію щодо зміни клімату».

Документ передбачав перегляд паливного балансу країни, захист екосистеми, відновлення лісів і  розробку енергетичних технологій світового рівня. Таким чином, щоб уникнути в першу чергу зовнішніх ризиків, Китай задекларував зміну державних пріоритетів на користь енергоефективності та захисту навколишнього середовища, яких дотримується і до сьогодні.

Українські реалії та виклики. Для України, як і для Китаю, довгий час питання навколишнього середовища замикали список державних інтересів. Та з подачі міжнародних партнерів вони вийшли на передній план.

Вступивши до Енергетичного співтовариства ЄС у 2010 році, Україна автоматично підписалася під необхідністю виконання відповідних вимог: Директиви №2001/80/ЄС (Large Combustion Plant Directive) та Директиви №2010/75/EU (Industrial Emissions Directive), що передбачають встановлення нормативів по викидах шкідливих речовин в атмосферу для всіх генеруючих установок потужністю понад 50 МВт.

8 листопада 2017 року уряд затвердив Національний план скорочення викидів великих спалювальних установок (постанова КМУ №796-р), в якому вимоги європейських директив перетворені на конкретний «екшен-план». Документ передбачає, що нормативи ЄС щодо викидів сірки та золи повинні бути виконані до 2028 року, щодо азоту – до 2033 року. Також передбачено переобладнання газоочистками 90 установок, обмеження кількості годин роботи – для 133 установок.

Нацплан – це фактично перший документ, який передбачає системне вирішення екологічних проблем в енергетиці. А також розглядає їх як питання державного рівня, що вимагає консолідації зусиль усіх зацікавлених сторін.

Глобальна проблема – фінансування. Щоб теплові установки України могли відповідати європейським екологічним нормативам, необхідно інвестувати близько 2,6 млрд євро. В першу чергу гроші повинні піти на установку додаткового газоочисного устаткування на енергоблоках ТЕС. Але де взяти ці кошти?

Китай свого часу також зіткнувся з проблемою фінансування екологічних програм. Країна до останнього уникала включення цих витрат у тарифи для споживачів, побоюючись можливих протестів як серед міських, так і серед сільських жителів. Але динаміка цін на електроенергію в Китаї у період 2008–2016 років свідчить про те, що непросте, але неминуче рішення було прийнято. Вартість одного кіловата для споживачів зросла на 84% – до рівня 2,6 грн/кВт*год у перерахунку на гривні.

Як викручувалася Україна? В Україні до 2014 року фінансування екологічних проектів здійснювалося за рахунок інвестиційної надбавки в рамках тарифу для теплової генерації. На сьогодні цю програму заморожено, рішення про її пролонгацію не виноситься на розгляд регулятором – НКРЕКУ. Позиція профільних міністерств з питання фінансування також невідома, вони мовчать.

Чи можливі альтернативні рішення? Щоб уникнути зростання майбутньої фінансового навантаження на українського споживача, слід вивчити можливість фінансування цього Нацплану за рахунок цільового використання коштів від екологічного податку на «підвищення екологічності генерації». А саме, перенаправлення податкових відрахувань на заміну і установку очисного обладнання на теплових станціях.

У період 2013–2017 років тільки підприємствами теплової генерації було перераховано на адресу державних і місцевих бюджетів понад 7 млрд грн. Зазначені кошти з обласних екологічних фондів (одержувачі 80% від екоподатку) могли б компенсувати до 30% витрат на екологічну модернізацію підприємств теплогенерації.

У Швеції, наприклад, податок на викиди оксиду азоту становить $3000 за тонну, і автоматично перенаправляється на адресу генеруючих підприємств пропорційно обсягу виробництва електроенергії – для модернізації газоочисних установок. У Франції податок на викиди – $30–50/т – використовується як субсидії для газоочистки і може покрити до 75% витрат при модернізації або заміни. У Чехії регулятор розглядає зниження платежів на викиди в разі впровадження компанією екологічних проектів.

Новаторські підходи світової генерації. Фінансування екологічних проектів у галузі теплогенерації, особливо в умовах нової моделі ринку електроенергії в Україні, можна було б передбачити як надання споживачам нової послуги – «суспільний інтерес». Тобто послуги зі скорочення викидів шкідливих речовин на ТЕС, відповідно до вимог Національного плану. Подібна екологічна кампанія декілька років проводилася в Німеччині.

Проекти з екологічним ухилом сьогодні можна спостерігати в цілій низці розвинених країн. Вони свідчать про те, що для громадян питання захисту навколишнього середовища є пріоритетними. Серед прикладів: відмова Норвегії та Німеччини від будівництва вже запроектованих АЕС; заборона на прокладку ЛЕП на великі відстані у зв’язку з підвищенням ризиків експлуатації в Нідерландах; перегляд енергобалансу Японії після аварії на АЕС «Фукусіма» у 2011 році.

Якщо Україна публічно заявила про прихильність до європейського вектора розвитку, отже, повинна розділяти й європейські екологічні цінності. Неможна, приєднавшись до Енергетичного співтовариства і підписавши Угоду про Асоціацію з ЄС, не вживати жодних реальних кроків у внутрішній політиці, аби втілити заявлені екологічні зобов'язання.

Виконання Україною Національного плану скорочення викидів має продемонструвати країнам ЄС єдність національних інтересів і спільного бачення розвитку країни, що стане запорукою для подальшої кооперації з ЄС.