Поразка чи перемога: чим став наказ Високого суду Лондона для колишніх власників ПриватБанку

Минув лише рік після націоналізації ПриватБанку, а імена його колишніх власників знову опинилися у топ-новинах українських ЗМІ. Високий суд Лондона 19 грудня видав наказ про всесвітній арешт активів на суму понад $2,5 млрд, що належать колишнім співвласникам ПриватБанку Ігорю Коломойському, Геннадію Боголюбову і ще шести компаніям, які, ймовірно, є їхньою власністю або перебувають під їхнім контролем.

Як відзначає прес-служба банку, наказ про арешт активів був виданий на підставі наданих до суду доказів, з яких випливає, що Коломойський і Боголюбов шляхом проведення ряду незаконних операцій вивели з банку майже $2,5 млрд, в результаті чого кошти переводилися компаніям, які їм таємно належали або перебували під їхнім контролем. За допомогою цього судового розгляду ПриватБанк збирається повернути понад $2,5 млрд, з урахуванням відсотків.

Напевно, переважну більшість громадян цікавить питання, чому саме до Високого суду Лондона, а не до національних судів, був адресований позов ПриватБанку? Відповідаючи на дане питання, крім абсолютно зрозумілого припущення щодо того, що англійське правосуддя викликає значно більше довіри, ніж українське, варто згадати і низку інших важливих чинників. Про них Mind розповів Олександр Іванишин, партнер Адвокатського об’єднання «А.Д.ХОК».

Чому саме Високий суд Лондона? Юрисдикція англійських судів, тобто той спектр справ з міжнародним елементом, які англійські суди вважають себе повноважними вирішувати, надзвичайно широкий у порівнянні з іншими країнами. По суті, ця компетенція чи не безмежна і обмежена лише деякими процесуальними нюансами, пов’язаними з повідомленням відповідача, та певними категоріями справ (як приклад, спори засновані на зарубіжному публічному праві – податкове, кримінальне та ін.).

Окрім того, хоча англійські судові рішення можуть бути визнані не у всіх країнах світу і не за будь-яких обставин, але все ж спектр країн, де таке визнання практично гарантовано, досить широкий. Зокрема, на тепер він включає всі країни ЄС, США, Канаду й більшість офшорних зон. Останнє дуже важливо, оскільки значна частина вітчизняних комерційних активів традиційно оформлюється на офшорні компанії. Відповідно, у позивача у цьому випадку є реальна можливість добитися виконання рішення англійського суду шляхом звернення стягнення на активи чи корпоративні права таких офшорних компаній.

До чого призведе арешт активів? Що ж до самого наказу Високого суду Лондона про всесвітній арешт активів від 19 грудня, варто відзначити, що це лише проміжне, а не остаточне судове рішення по справі. За своєю правовою суттю арешт активів є лише забезпечувальною мірою за позовом до завершення його розгляду судом, направленою на забезпечення неможливості відчуження відповідачами арештованого майна третім особам, а тому про будь-яке позитивне рішення справи по суті та фізичне стягнення цих активів на користь банку на тепер мова не йде.

Слід також розуміти, що накладення судом арешту на активи в будь-якому випадку не позбавляє його власників права користуватися такими активами у майбутньому та отримувати з них відповідні дивіденди, а тому вплив даного судового рішення на ведення бізнесу колишніми власниками ПриватБанку буде мінімальним.

Окрім того, ніхто не відбирав у відповідачів належного їм права на оскарження відповідного наказу, і це може бути зроблене вже найближчим часом. Цілком ймовірно, що результатом такого перегляду буде скасування судом відповідного арешту активів.
В той же час не потрібно й применшувати значення отриманого банком проміжного судового рішення, з огляду на наступне.

Якою була мета даного судового рішення? Так, для накладення судом всесвітнього арешту на активи відповідача позивачеві необхідно продемонструвати, що його позов є досить обґрунтованим, що у відповідача є активи, при цьому ці активи в Англії недостатні для задоволення позовних вимог, а за кордоном такі активи у відповідача ймовірно є, що існує реальний ризик їх приховування і що накладення даного забезпечувального заходу буде справедливим.

Видача Високим судом Лондона відповідного наказу свідчить про те, що представниками ПриватБанку було виконано усі перелічені вище вимоги, в тому числі надано докази достатньої обґрунтованості відповідного позову. Ця обставина може говорити про наявність на теперішній час деякої переваги позиції по судовій справі саме у ПриватБанку.

Окрім цього, всесвітній арешт активів відповідача є надзвичайно потужним знаряддям англійського правосуддя у міжнародних справах, адже він адресований самому відповідачеві і, що надзвичайно важливо, зазвичай супроводжується наказом відповідачу про розкриття інформації щодо його активів по всьому світу. За ігнорування такого наказу та ненадання суду інформації про свої активи може послідувати сувора кара у вигляді штрафу, конфіскації таких активів, задоволення позову або навіть тюремне ув’язнення відповідача за неповагу до суду.

Чи були вже подібні рішення? Приклад застосування Високим судом Лондона заходів примусу до відповідача за невиконання наказу про всесвітній арешт активів по схожій справі, зокрема не розкриття ним інформації щодо своїх активів по всьому світу, може слугувати справа одного з найбільших банків Казахстану – БТА Банк – проти свого колишнього власника Мухтара Аблязова.

Схожість даної справи із нинішньою полягає в тому, що через фінансові труднощі у 2009 році БТА Банк було фактично націоналізовано, а у подальшому банк звинуватив свого колишнього керівника в незаконному привласненні активів на мільярди доларів США і пред’явив йому позов у Високий суд Лондона.

Як і в нашій ситуації, процес почався з того, що банк отримав від англійського суду наказ про всесвітній арешт активів свого колишнього керівника, а також ряду офшорних компаній, бенефіціарним власником яких він, на думку банку, був. Крім того, суд наказав відповідачеві надати інформацію про всі свої активи, який був залишений відповідачем без належного виконання.

Як результат, за неповагу до суду відповідача засудили до тюремного ув’язнення строком на 22 місяці, а також суд автоматично задовольнив позовні вимоги банку на суму близько $2 млн, хоча формально привласнення активів відповідачем так і не було доведено.

Таким чином, для запобігання повторенню аналогічного сценарію колишнім власникам ПриватБанку варто все-таки бути максимально чесними перед Високим судом Лондона.

У будь-якому випадку наразі можна говорити, що ми є свідками лише початку цікавого багаторічного судового процесу з абсолютно непередбаченим на тепер результатом, хоча з огляду на видачу Високим судом Лондона наказу про всесвітній арешт активів відповідачів зараз «м’яч перебуває на боці ПриватБанку».