Досвід по-іранськи: по кому справді вдарять санкції

Європейська комісія планує сьогодні, 18 травня, ініціювати заходи, які забороняють компаніям з ЄС дотримуватися санкцій США проти Ірану. Комісія припускає, що цей крок сприятиме збереженню чинної ядерної угоди з Тегераном і надасть можливість захистити інтереси європейських корпорацій.

Нагадаємо, тиждень тому США ввели санкції проти шести осіб і трьох компаній, які, за даними Вашингтона, пов'язані з іранським Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). Міністр фінансів США Стівен Мнучін заявив, що заходи спрямовані проти тих, хто надавав цій організації мільйони доларів, фінансуючи її «шкідливу діяльність». 

Президент США Дональд Трамп напередодні пригрозив санкціями тим європейським компаніям, які ведуть свої справи на території цієї країни. Mind вже публікував думку юриста Володимира Богатиря щодо того, яким чином усе це може позначитися на ділових стосунках між Іраном та Україною. Тепер пропонуємо оглянути згадані події дещо з іншого боку.

Навіть не вдаючись до глибокого аналізу геополітичних та релігійних протистоянь і союзів у регіоні й утримуючись від характеристик сторін, можна провести певні паралелі між ситуацією, що склалася навколо Ірану, і тією, в якій опинилася сучасна Україна, вважає інвестиційний аналітик Іван Угляниця.

Після підписання в 2015 році угоди, яка обмежувала дії Ірану в подальшому розвитку власної ядерної програми, в обмін на зняття міжнародних санкцій, дуже швидко стало зрозуміло, що це «потепління» тимчасове і протримається недовго. Адже фактичних змін ані в риториці, ані в діях іранського режиму не відбувалось як усередині країни, так і в зовнішньополітичній сфері.

Прихід до влади у США команди президента Дональда Трампа – більш різкої в плані міжнародних відносин і, серед іншого, дій щодо ситуації на Близькому Сході – прискорив зміну риторики відносно поведінки Ірану в регіоні. А також сприйняття цієї поведінки союзниками Сполучених Штатів – Ізраїлем та сунітськими арабськими країнами, зокрема, Саудівською Аравією.

Кого вирішили «притиснути» Сполучені Штати? У результаті обміну політичними пікіруваннями та військовими ударами між різними сторонами, задіяними в конфліктах на Близькому Сході, США вирішили вийти в односторонньому порядку з ядерної угоди 2015 року, відновити обмеження, які діяли до угоди, та додати нових. Зокрема, вводяться персональні санкції проти голови Центрального банку Ірану Валіоли Саїфа, одного із керівників міжнародного департаменту центрального банку Алі Тарзалі та деяких інших осіб і компаній. Зокрема, до керівника іракського банку аль-Білад Ісламік Банк Араса Хабіба, який нещодавно отримав місце у парламентській коаліції Іраку, яку очолює прем’єр-міністр Хайдер аль-Абаді.

Навіщо це робиться? Ці дії спрямовані на руйнування зв’язків і мережі, яка забезпечує конвертацію та доправлення коштів Корпусу вартових ісламської революції (одного із основних центрів прийняття рішень в країні) та його зовнішнім агентам і різним проксі-групам, які пов’язані із КВІР, зокрема, Ліванському угрупованню та політичному руху Хізбалла. США узгодили спільні дії із Об’єднаними Арабськими Еміратами – країною, через банки якої також ішов активний рух іранських грошей під час дії санкцій 2010-2015 років. Центральний банк та Державне Казначейство, зокрема, стали об’єктами нових санкцій через активну участь в організації та функціонуванні цієї мережі. Тобто, мета у цих додаткових санкцій більше технічна. 

Попередні ж економічні санкції проти іранського фінансового сектору в повному обсязі повертаються із 7 серпня цього року. Хоча, слід зазначити, що вони майже і не знімалися.

Чи було «покращення» після 2015-го? Попри певну ейфорію в риториці зразка 2015 року в Іран реально повернулися лише окремі великі компанії, які могли одразу отримати цікаві для них контракти в нафтогазовій або, наприклад, в авіаційній галузі. Фінансові ж інститути – навпаки, продовжували скорочувати свою присутність в країні або співпрацю з нею. Так вчиняли навіть ті банки, які співпрацювали з Іраном, його компаніями або громадянами під час дії попередніх санкцій в 2010-2015 роках – турецькі, оманські фінустанови, банки Об’єднаних Арабських Еміратів, інших країн перської затоки та Південно-Східної Азії.

Натомість серед тих, хто відновив свої зв’язки з іранським фінсектором, були впливові особи, які забезпечують обхід різних обмежень і поки що уникають серйозних покарань за це. Зокрема, йдеться про іноземні дочірні банки російських ВТБ, Газпромбанку, Зовнішекономбанку, а також Raiffeisen Bank International та деякі оманські і катарські банки.

Які паралелі проглядаються? Подібну картину із згортанням кореспондентських зв’язків останні роки можна спостерігати у багатьох юрисдикціях, особливо, якщо мова йде про рахунки в доларах США. Не оминула ця доля й Україну з Росією, Білоруссю, Латвією, Азербайджаном та іншими країнами колишнього СРСР. Зокрема, значна частина українських банків – не лише малих і середніх, але й великих, включаючи державні – також була вимушена закрити доларові коррахунки у великих американських і європейських банках. А тримає їх і досі лише в російських державних закордонних банках або деяких середніх китайських банках чи інших подібних установах із сумнівною діловою та політичною репутацією і високим ризиком.

Наприклад, нікого вже не здивують такі чинники, як:

• надзвичайний рівень корупції, тісне переплетіння особистих, державних, політичних та економічних мотивів, а простіше кажучи – кредитування власних компаній і проектів із банківських депозитів громадян;
• низький рівень або повна відсутність системи фінансово-банківського нагляду та регулювання, непрозорість діяльності фінансової системи;
• найбільші кредитні інститути контролюються різними гілками влади – релігійною гілкою, армією, поліцією, – вихідці із яких є доларовими мультимільйонерами. Ті ж органи контролюють і неліцензовані фінансові компанії, які в свою чергу зібрали близько 20% депозитів у країні;
• збільшення витрат на державний апарат та проксі-війни і підтримку режимів та угруповань у сусідніх країнах, друк грошей для «затикання» постійних дірок в банківській сфері;
• інфляція та високий рівень безробіття;
• високий рівень NPL (непрацюючих кредитів) у банківській системі через надмірно ризиковані вкладення та розкрадання коштів шляхом кредитування пов’язаних осіб, політиків, державних діячів та їхніх сімей. Хоча за даними Центрального банку Ірану рівень NPL знизився за останні роки з 15% до 10%, однак реальний рівень непрацюючих кредитів у системі сягає чи навіть перевищує 30-40%.

Велика кількість банківських та небанківських дефолтів знищує заощадження громадян та примушує державу друкувати гроші на погашення депозитів. Деякі банки просто не повертають депозити, перебуваючи в такому «сплячому дефолті» – це теж не нова для нас ситуація.

Чим це загрожує? Зростання цін і висока інфляція, збільшення тарифів і високе безробіття разом із дефолтами періодично штовхають громадян на виступи, які цього року переросли не тільки в протести із економічними вимогами, але й були активно забарвлені політичними – невдоволення режимом. На цьому тлі населення ще більше дратується новинами про високі виплати керівникам держкомпаній, які в сотні разів перевищують заробітну плату звичайного робітника, та статки політиків – вихідців із держапарату та силових і релігійних органів.

На тлі такого неухильного руху економіки та фінансового сектору під укіс іноземним банкам немає жодного економічного, бізнесового сенсу заходити та працювати в країні, влада якої сама все робить для того, щоб позбутися конкуренції, максимально все контролювати і зберігати монополію, незважаючи на зростання проблем та громадянського невдоволення.

Це і є санкції, які країна – а точніше, держава – накладає сама на себе.