«Рука дружби»: яку зброю Україна продає до США
Виявляється, військові поставки давно мають двосторонній характер
Експортні поставки озброєння незалежної України вже довгий час є досить непростою і болючою темою. І перш за все тому, що всі вони відбувалися за досить заплутаними схемами. З одного боку, це нормально для більшості експортерів зброї. З іншого – накладається на реалії типової пострадянської країни, якій «раптом» дісталася просто величезна кількість непотрібних для її армії зброї та боєприпасів.
Як уже писав Mind, уряд спробував унормувати торгівлю товарами подвійного використання. Отже, українським підприємцям ще належить призвичаїтися до нових правил експорту та імпорту продукції, що може бути використана у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки, ракетної та іншої зброї, та привчити до них своїх бізнес-партнерів.
Довгі роки у вітчизняної «оборонки» незмінним залишався один торговий партнер – Сполучені Штати Америки. Саме Вашингтон постійно закуповував досить значні партії зброї, причому, що цікаво, як вітчизняного, так і радянського виробництва. Про тонкощі та обсяги цього процесу розповідає військовий експерт Михайло Жирохов.
Відразу після закінчення Другої світової війни почалася так звана холодна війна, в якій противником всього західного світу (і США зокрема) став Радянський Союз і його сателіти. А важливим елементом протистояння виявилася боротьба технологій. Перш за все військових. І саме тому зразки зброї «ймовірного противника» добувалися різними способами.
Усіх переплюнули американці, які створили цілі підрозділи, які під час навчань зображували сухопутні війська країн Варшавського договору. Для сухопутних військ це була програма OPFOR (Opposing force – «Протидіюча сила»), для ВВС – ескадрильї «Агресор». Для додання більшого реалізму військовослужбовці підрозділів OPFOR носили форму, зовні схожу з радянською, і діяли за бойовими статутами Радянської Армії, а на літаки і вертольоти наносили радянські розпізнавальні знаки.
Техніка збиралася по всьому світу, але до 1991 року це були переважно трофеї з Близького Сходу. Їх регулярно постачав Ізраїль, який практично безперервно вів війну з арабами, що мали на озброєнні новітню радянську техніку. Деяку зброю американці отримали після возз'єднання Німеччини в 1989 році.
Після 1992 року ситуація на ринку озброєнь кардинально змінилася – пострадянські республіки, що з'явилися після розпаду Союзу, цілком легально змогли продавати зброю радянського виробництва. Навіть більше, спочатку цілком собі офіційно продавала зброю на Захід і сама Росія. Так, в 1992 році через російську організацію «Спецвнєштехніка» Великобританія за $10,7 млн закупила один Т-80У і один ЗРПК «Тунгуска» з боєприпасами і набором витратних матеріалів. Того ж року британці передали ці машини США.
Оскільки в Україні через різні обставини були одні з найсучасніших зразків озброєння, то немає нічого дивного, що наша країна стала одним з основних постачальників зброї і боєприпасів для США. Причому американці задешево купували все – від літаків до танків і БМП.
БМП «Шакал»
Літаки. Так, у 2008 році американська приватна авіаційна компанія, що спеціалізується на підготовці військових льотчиків, офіційно купила в Україні два навчально-бойові винищувачі Су-27УБ. Цей контракт викликав політичну кризу в стосунках з Москвою. Після чого фактично повністю були припинені поставки запасних частин для всього парку Су-27, що призвело до різкого зниження рівня боєготовності наших ВПС.
А ще раніше – у 2005 році два літаки-заправники Іл-78 придбала інша приватна компанія, North American Tactical Aviation, створена відставними льотчиками морської авіації США. Причому підтримку льотної придатності одного літака протягом декількох років після продажу здійснювали фахівці ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП», та й літали на них українські екіпажі. Другий літак так і не залишив Україну і за станом на 2013 рік його доля невідома. Варто зазначити, що продаж був украй невигідним для держави – так, ціна, зафіксована українською митницею за проданий літак, склала лише $600 000 (при тому, що новий коштує не менше за $20 млн).
Також в приватні руки пішли ще як мінімум один МіГ-29УБ і два навчальних L-39 «Альбатрос» (всі формально демілітаризовані).
Ракетні комплекси. У 2009 році Держдеп США офіційно купив п'ять армійських оперативно-тактичних ракетних комплексів 9К72 «Ельбрус» з ракетою 8К-14 (Р-17), які знімалися з озброєння ЗСУ (причому на американські ж гроші). На Заході він більш відомий як «СКАД». Хоча бойової цінності на той момент комплекс не мав – був громіздким. Проте він досі перебуває на озброєнні деяких країн і міг цікавити американських військових у плані відпрацювання можливостей для протидії. Крім того, є відомості, що низка американських протиракетних систем тестувалися на «імітаторах» ракет Р-17.
Ракетний комплекс «Ельбрус»
Бронетехніка. Набагато масштабнішими були поставки бронетехніки. Особливий інтерес для американців являли собою танки Т-80БВ, зокрема досить сучасні українські зразки Т-84У «Оплот». Тому офіційно у 2003 році були куплені відразу чотири таких танки (з партії в 10 машин, вироблених у країні). Цікаво, що за документами вони проходили як Т-80УД. Крім того, у 2010 році був придбаний один Т-80БВ. Танки були відразу відправлені на вивчення, і, за деякими даними, два були розстріляні на полігоні для випробувань нових зразків протитанкової зброї. Напевно, така практика продовжується і понині – не так давно в ЗМІ просочилася інформація про те, що США купить для випробувань і один «Оплот» (який поставлявся тільки в Таїланд).
І якщо танки штучний товар, то БМП і БТР американці купували десятками. Так, за 1993–2014 роки було продано 13 БМП-2К і навіть два БМП-3, яких нам дісталося лише шість.
Радіолокаційні станції. Окремо варто відзначити експорт в США одного з найбільш високотехнологічних продуктів української «оборонки» – радіолокаційних станцій. 10 років тому американці закупили одну РЛС 36Д6М-1, яку використовували для розробки заходів протидії російським зенітно-ракетним комплексам С-300ПМУ-2. Крім того, цей радар використовувався під час випробувань нових крилатих ракет і новітнього винищувача F-35, а також авіаційних навчань на авіабазі Нелліс.
І ось уже цього року Міністерство оборони США купило чергову новинку – трикоординатну радіолокаційну станцію бойового режиму 36Д6М1-1 виробництва запорізької «Іскри». За своїми технічними характеристиками вона перевершує аналогічні російські зразки і є найкращою в своєму класі. Так як подібні станції знову-таки використовуються в комплексі з ЗРК С-300, то, очевидно, американців будуть цікавити можливості нового комплексу. Особливо це актуально з огляду на використання російських засобів ППО в ході війни у Сирії.
Технології на виробництво стрілецької зброї. Є ще один аспект співпраці наших країн в оборонній сфері. Йдеться про передачу ряду технологій на виробництво «радянських» зразків стрілецької зброї. Справа в тому, що з середини «нульових» американці стали активно підтримувати різноманітні повстанські рухи по всьому світу. Для чого була налагоджена система закупівлі стрілецької зброї та боєприпасів радянського зразка в Східній Європі – переважно в Сербії, Болгарії, Чехії, Словаччині, а також у Казахстані (є відомості, що невеликі партії купувалися і в Україні). Причому на це виділялися і виділяються чималі гроші – так, у 2017 році американський підрядник UDC USA закупив на $4 млн автоматів АК-47, а інша компанія, Purple Shovel, на стільки ж купила кулеметів ДШК.
Однак американці були б не американцями, якби просто сиділи і дивилися, як них заробляють країни Східної Європи і СНД. Тому в 2017 році основний споживач такої зброї – Головне управління військ спеціального призначення Міноборони США (SOCOM) висунуло умову щодо закупівлі «радянських» зразків, вироблених тільки в США, причому повністю – включаючи матеріали. При цьому Пентагон не буде допомагати в процесі їх створення і вимагає, щоб компанії також представили налагоджений механізм постачання запчастинами.
Так як ані Росія, ані тим паче Польща і Болгарія, де переважно за ліцензією чи ні випускають подібні зразки – перш за все автомати Калашникова, ручні кулемети і РПГ-7, не продаватимуть свої технології, американські приватні компанії намагаються налагодити співпрацю з Україною.
І перша ластівка вже є: у базі даних міжнародного сайту митних декларацій Importgenius є акт відвантаження від грудня 2017 року, згідно з яким держкомпанія «Укрінмаш» продала американській Purple Shovel комплект робочої конструкторської документації для виробництва кулеметів КТ-7,62 за 7 млн грн ($267 000).
Зауважимо, що фактично КТ-7,62 – це локальний варіант модернізованого кулемета Калашникова, який виробляють на київському заводі «Маяк». Вся модернізація полягає в установці нового стовбура зі збільшеним ресурсом, прицільної планки Вивера і м'якою коробки для патронів.
Цікаво, що ця ж компанія вже отримала ексклюзивні права на продаж автоматів АК-47, які має намір випускати у Флориді Inter Ordnance. Як повідомляє американське видання Tampa Bay Times, у виробництво вже інвестували $5 млн.
Таким чином, підбиваючи підсумок, можна говорити про те, що експорт української (і радянської) зброї в США є, однак він не має масового характеру. Американці купують головним чином штучні зразки для досліджень і випробувань. Втім, за нинішнього стану військово-промислового комплексу країни та американської політики складно було б очікувати якихось масових закупівель. Швидше вже Київ зацікавлений у покупці американської зброї та технологій.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
