mind
Хто купує нафтогазові ділянки на ProZorro

Хто купує нафтогазові ділянки на ProZorro

Як пройшли перші електронні аукціони з користування надрами. І чому не всі їм поки що довіряють

Цей матеріал також доступний російською
Хто купує нафтогазові ділянки на ProZorro
Фото: DR

Україна почала продаж через електронні аукціони нафтогазових ділянок для подальшої розробки. Щоб їх запровадити, знадобилося п’ять років. Перший пілотний аукціон відбувся 6 березня на майданчику ProZorro. Потенційним покупцям прав на надрокористування було запропоновано 10 ділянок, заявки надійшли на три з них.

При початковій вартості у 9,6 млн грн, 17,5 млн грн і 17,7 млн грн, ці ділянки в Харківській і Полтавській областях були продані за 85 млн грн, 25,1 млн грн і 30,95 млн грн відповідно. Загальна отримана сума більше ніж втричі перевищила стартову ціну. Переможцями стали ТОВ «Нафтогазсистеми» Ріната Ахметова, державне «Укргазвидобування» та ТОВ «Нафтогазопромислова геологія» Миколи Злочевського.

Наступний аукціон з продажу нафтогазових ділянок Державна служба геології і надр (Держгеонадра) оголосила на 18 червня. На нього виставлено дев'ять ділянок: чотири в Харківській і Дніпропетровській областях, і п’ять – у Івано-Франківській області. Їхня початкова вартість визначена у 100 млн грн.

Загалом у 2019 році Держгеонадра планують продати 30 нафтогазових ділянок з початковою вартістю 2 млрд грн та прогнозованими ресурсами у 130 млрд кубометрів газу. Оскільки Україна взяла курс на повне забезпечення себе газом власного видобутку, нові площі необхідно розробляти дуже швидко, адже старі родовища вже майже виснажені.

Як українські газовидобувники та експерти оцінюють нові методи роботи Держгеонадр, чи задоволені результатами першого аукціону, що стало на заваді продажу всіх ділянок, чого очікують у подальшому від цих аукціонів – спеціально для Mind розповів експерт галузі Дмитро Кащук, виконавчий директор ГО «Наука. Розвідка. Видобування».

Чому не продали всі ділянки на першому аукціоні? Запровадження електронних аукціонів із продажу прав на розробку надр, особливо нафтогазоносних ділянок, тенденційно – позитивний крок для України. Тут тепер важлива політика отримання спецдозволів. Отже, перший аукціон відбувся 6 березня 2019 року. Результат міг би бути кращим: з десяти виставлених на електронні торги ділянок було продано лише три, сім залишилися непоміченими, хоча вони теж доволі перспективні.

Зі спілкування з надрокористувачами стає зрозуміло, що поки є певна недовіра до нових правил торгів. Потенційні інвестори просто не повірили, що це буде дійсно відкритий аукціон, боялися, що знайдеться купа причин вивести ці ділянки з продажу й роздати «своїм».

Недовіру посилила інформація, яка напередодні з’явилася на сайті ДНВП «Геоінформ». Йшлося про те, що у 2018 році через процедуру апробації було продано 45 ділянок. Зверну вашу увагу, що продали ці ділянки після того, як в уряді заявили, що ця процедура припиняється (липень 2018 рік), і продаж спецдозволів здійснюватиметься лише на відкритих аукціонах. Це легко можна відстежити з допомогою дат.

Хто подався на перший аукціон? Це потужні українські компанії, які давно зарекомендували себе на українському енергоринку. Вони дійсно інвестують у газовидобуток і пов’язані з великими фінансово-промисловими групами.

Аукціон – найприйнятніша форма для компаній, які реально хочуть вкладати гроші й працювати. «Перекупам» відкриті аукціони не вигідні.

Вартість ліцензії, навіть на прозорому аукціоні, не перевищує 1% від загальних інвестицій, які потрібно вкласти в розробку родовища (а це сейсмічна розвідка, геологічне вивчення, буріння, створення різного роду інфраструктури тощо). Тому суми, які вразили медіапростір на цьому аукціоні, 25 млн грн, 30 млн грн і 85 млн грн, насправді, – копійки на загальному фоні.

Отже, ліцензія, придбана на аукціоні, – прямий шлях до хороших інвестицій, до можливості залучення коштів як на національному, так і на іноземному ринках. А ті, хто хоче взяти «папірець», щоб потім продати його чи залучити інвестора на якусь частку, використовують інші форми.

Чому на аукціон повинні прийти і невеликі фірми? Для нас важливим є залучення до електронних аукціонів менш потужних фірм, які мають для початку 20–30 млн грн. Наразі вони побачили, що можна чесно вигравати, і, сподіваюся, на наступних торгах вони теж стануть учасниками.

Чи до кожної ліцензії однакова увага? Порівняйте корпорацію, яка має 40 ліцензій, і невелику фірму, яка має одну ліцензію і досліджує її ідеально: цікавиться новими технологіями, залучає кошти, стежить за бурінням. Вона, вочевидь, відповідальніша. Маленькі компанії можуть залучати кошти з різних фондів або отримувати приватні інвестиції, що для економіки та галузі нині має неабияку вагу.  Наприклад, в аукціоні взяли участь великі корпорації, які видобувають 1–1,5 млрд кубів газу на рік. У такому разі ми спостерігатимемо конкуренцію між трьома фірмами. А треба, щоб ринок розширювався.

До того ж, «Укргазвидобування» своїми «фантастичними» темпами буріння і сейсмічного дослідження дуже підняла суміжний ринок. Сьогодні активно  відроджуються українські фірми, приїжджають компанії з-за кордону, багато хто купує свої бурильні установки, сейсмічне обладнання, йде розвиток геофізичних фірм. Галузь на підйомі, бо склалися сприятливі умови – легкий доступ, зрозуміле регулювання, дуже добре працює норма щодо зменшення ренти для нових свердловин – це все добре стимулює. Але якщо повернути ренту в 55%, то все за два місяці зникне.

Скільки потрібно часу, щоб ділянки стали промислами? Все залежить від території, рельєфу, власності на землю, можливостей фірми фінансувати сейсмічні, геофізичні дослідження й буріння.

Є думка, що Україна – найбільша у світі геологічно вивчена територія. За радянських часів, десь до 1980-х років, приблизно 70% коштів, які виділялися на геологічне вивчення, освоювалося саме на території України. У нас пошуковими свердловинами пробурений практично кожен квадратний кілометр. А на Західній Україні залишилися свердловини ще з австрійських часів, особливо в районі Борислава. І багато хто зараз відшукує ці австрійські свердловини й вивчає їх. Чи можна їх відновити і використовувати? Навряд чи. А от «радянські» подекуди можна.

Ті, хто отримує ліцензії, починають з питання: а чи є у нас старий фонд? Дивляться, де його розміщено, кому належить земля, чи є доступ до старої свердловини. Деколи її вже фізично важко знайти. Бо якщо вона була в полі, то селяни просто зрізали фонтанну арматуру зверху і переорали все. Утім, ще живі спеціалісти, які бурили ці свердловини. До них можна звернутися за консультацією і відшукати ці об’єкти

Якщо їх знайдуть, зроблять комплекс певних заходів щодо капітального ремонту й отримають звідти продукт, обсяг якого дозволить налагодити виробництво – це добре. Проте на цих ділянках все одно треба бурити нові свердловини та вкладати гроші в інфраструктуру.

Чи всі ділянки перспективні? Коли геологічне вивчення буде завершене й вийде так, що свердловина порожня, то це вже проблеми покупця. З такими ризиками добре знайомі надрокористувачі. Такі вже закони ринку. Подібних прикладів достатньо – коли ділянки, що вже були в користуванні, при повторній експлуатації не давали вуглеводневого продукту. У такому разі фірми або відмовлялися від них, або втрачали ліцензію. А потім її знову виставляють на продаж. Тож треба дізнаватися, що було раніше на цих ділянках, а потім вже ухвалювати якесь рішення. Наосліп гнатися за папірцями – смішно, це величезний пасив.

Як оцінити перспективність аукціонних ділянок? На наступний аукціон Держгеонадра виставили ділянки у Дніпропетровській та  Харківській областях, у Західній Україні. Вони близькі до нафтогазоносних районів або розміщені на них. Та все одно, їхню якість неможливо оцінити, кожен геолог озвучить свою суб’єктивну оцінку щодо потенціалу тієї чи іншої ділянки/родовища.

Спеціалісти Держгеонадр надали професійну публічну інформацію. Та задля того, щоб вирішити, йти на ділянку чи ні, треба все одно працювати у фондах, з первинною геологічною інформацією, а доступ до неї зазвичай є ускладненим. За три місяці перед аукціоном можна й не встигнути все проаналізувати. Представники фірм, що беруть участь, знають, як дістати первинну геологічну інформацію оперативно і якісно. Вони або працювали в державних структурах, або мають свої інформаційні канали.

Ті сім ділянок з першого аукціону (на які не було попиту) можна ще раз виставити на торги, наприклад, зробивши ціну дисконтною у зв’язку з тим, що не було претендентів. А можна залишити ту саму ціну, все залежить від керівництва Держгеонадр. Можливо, й на них знайдуться покупці.

Загалом нафтогазоносні райони України дуже тісно заліцензовані, і можна нарізати хоч тисячу ділянок. От зараз, на червневий аукціон, виставили Пержанський рудний вузол, виділили площу 1250 кв. км і зробили 10 ділянок, а могли б зробити ділянки по 100 кв. км – і тоді б було ще більше лотів для аукціону.

Чому не йдуть іноземні інвестори? Є надія, що на наступний аукціон вони таки прийдуть, бо нарешті закінчиться політичний сезон і стане зрозуміло, куди ми рухаємося. Перебуваючи нещодавно у Лондоні, довелося чути від геологічної спільноти: як можна інвестувати в країну, де повсюди висять плакати «зменшу ціну на газ в чотири рази, в два рази».  Що значить – зменшу? Вони не розуміють, що в Україні різна ціна для населення і промисловості. У них є просто газ, який продається за однаковою ціною для всіх: є ринкова ціна, і є механізми субсидування соціально незахищених верств населення.

Наразі дуже важливо тісніше працювати з іноземними інвесторами. Є спеціалізовані міжнародні журнали, газети, за допомогою яких можна інформувати про «життя» надроринку України.

Чи робиться це зараз на державному рівні? Такої інформації немає. Натомість видно активну діяльність Асоціації газовидобувних компаній. Вони публікують до кожного аукціону короткий огляд англійською мовою і пересилають усім охочим, щоб зацікавлювати й іноземних інвесторів. Усі, хто може прийти сюди з інвестиціями,  відомі нашій газовій спільноті, із усіма ними є контакт. Потенційні інвестори раз на три місяці приїжджають до України, зустрічаються зі спеціалістами, перевіряють ситуацію. Їм переслати вісник з оглядом дуже просто.

Наведу приклад для порівняння: у Канаді є величезні території, які потребують геологічного вивчення. Пошукові ліцензії на них видаються безоплатно або за символічну плату впродовж кількох годин. Якщо ти хочеш витратити гроші в районі полярних широт і розумієш можливі ризики – будь ласка.

В Україні ж сприятливі умови для інвестування: м’які кліматичні умови, розвинена інфраструктура, практично всюди є газопроводи малого, середнього та великого тиску, спеціалісти цієї галузі досвідчені. Порівняно з територіями Австралії чи Канади ми набагато привабливіші.

Зараз система ProZorro спростила шлях отримання ліцензій. До системи є довіра, тим більше, можна брати участь дистанційно. Поки інформації щодо вад електронних аукціонів не надходило. Тож сподіваюся, що ситуація із залученням іноземних інвесторів якісно зміниться.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті