Преференції для обраних: чому осінні вибори до місцевих рад загрожують бути непрозорими

Цього тижня Верховна рада вкотре в історії змінила виборче законодавство: замість мажоритарної системи на місцевих виборах, матимемо пропорційну з преференціями (відкритими списками). Хоча влада презентує новий закон «Про місцеві вибори» як досягнення, у суспільстві його приймають далеко не всі. Дехто навіть вважає, що документ списано з російського законодавства, яке викликало шквал критики після виборів до Держдуми 2011 року.

Директор юридично-консалтингової компанії «Де-Юре» Григорій Трипульський пояснив Mind, за що критикують нову систему місцевих виборів в Україні.

Вибір з одного

За моїми спостереженнями, жодні вибори в Україні не проходили без миттєвої зміни виборчого законодавства. Але в нинішніх реаліях такі зміни – не просто гра, а вимога часу, зумовлена важкою політичною кризою в Україні – як зовнішньою, так і внутрішньою.

В обмін на фінансову й політичну підтримку західні партнери цілком виправдано очікують від офіційного Києва на реформи, що дадуть змогу ефективно управляти країною загалом і фінансовими ресурсами, які вони надають, зокрема. А це неможливо без збалансованої організації виборчого процесу, що й породило нову виборчу реформу.

Але складається враження, що меседжі, які надходять із Заходу, про те, що пора припиняти «ігри» і починати роботу над порятунком країни, український політикум не розуміє. Маючи на меті задовольнити Захід, ніхто не забув також про свої особисті інтереси, що позначилося і на новому законі «Про місцеві вибори».

У ньому декларують проведення виборів депутатів Верховної ради АР Крим, обласних, районних, міських, міських районних рад за пропорційною виборчою системою з преференціями. Проте запропонований механізм реалізації преференцій може неадекватно відображати волю виборців.

Фактично виборцеві в певному окрузі дають можливість виявити преференції щодо двох кандидатів. За такої організації виборчого процесу допускається створення умов, коли фактично не буде можливості вибору через внесення заздалегідь непрохідного кандидата, який не має шансів отримати голоси виборців як преференцію. У такому разі виборець проголосує тільки за його конкурента.

Крім того, закон дозволяє висувати в окрузі лише одного кандидата. Виборець, по суті, не матиме альтернативи, голосуючи за список партії, – його голос автоматично зарахується тому кандидатові, якого «прикріпила» партія на відповідній території. Запропонована система створює лише видимість «преференцій» на виборах за партійними списками, насправді ж вона не дає виборцям можливостей реально впливати на персональний склад місцевих рад.

Партія – наше все

На особливу увагу заслуговує порядок висування кандидатів у місцеві ради та градоначальники. Передбачено, що висуватися можуть лише місцеві організації партій. Отже, новий закон позбавляє громадян можливості самовисування, що прямо порушує їхні конституційні права. Це робить кандидатів залежними від «брендових» партій, залишає можливості для продажу ними місць на виборчих округах і зловживань.

Ще залежнішим від партії кандидата робить передбачене її право скасовувати реєстрацію свого висуванця не пізніше як за 25 днів до дня голосування. Раніше партія могла висунути на вибори місцевих рад кандидатів у кількості, що не перевищує чисельності цієї місцевої ради.

Їхнє проходження до місцевої ради за вказаним списком визначалося часткою голосів, які громадяни віддали за партію на території юрисдикції цієї місцевої ради, і тим, як високо кандидат перебував у цьому списку. Тепер, коли кожного висуванця від партії прикріплено до конкретного територіального виборчого округу, його проходження залежатиме від результату на ньому, а не від підсумків виборів у цілому.

При цьому кандидат, який переміг за територіальним виборчим округом, пройде в місцеву раду лише в тому разі, якщо його партія набере не менш як 5% голосів по всьому округу. Це дуже спірний підхід, адже за такої системи кількість депутатів від однієї партії в певній місцевій раді може спотворювати волевиявлення територіальної громади.

Уявіть, наприклад, що в одному районі своїх кандидатів висунули дві партії, і на всіх територіальних виборчих округах перемогли представники однієї з них з однаковим результатом – 51% голосів. Отже, загальна підтримка цієї партії становитиме 51%, але вона дістане абсолютно всі місця в цій районній раді, що порушить пропорції репрезентативності. Це варто сприймати як легалізацію монополії «брендових» партій в органах місцевого самоврядування.

У початковій версії закону такої проблеми не було: документ передбачав можливість висування кандидатів блоком місцевих партійних організацій. Але під час обговорення блоки як суб'єкти виборчого процесу прибрали, і в кінцевій редакції закону їх немає.

Серед позитивних нововведень варто зазначити проведення виборів міського голови в два тури, що підвищує репрезентативність кандидатів. Утім, ця норма діє тільки для міст із кількістю виборців понад 90 000. Незрозуміло, чим керувалися депутати, позбавляючи такої можливості села і селища. Можливо, мотивом був фінансовий аспект питання.