Культурне перемир'я: як вирішити конфлікт кінематографістів і музикантів через роялті

Український кінематографічний і музичний ринок йшли різними шляхами в питаннях здійснення збору роялті та захисту своїх об'єктів авторського права, але обидва активно страждали від порушень. «Особливою прикметою» організацій колективного управління у сфері музики була не тільки їх недостатня ефективність, а й особлива розрізненість і конкуренція. Тому ідеї про централізацію зборів роялті та визначення єдиних акредитованих організацій для кожної сфери діяльності витали давно саме на музичному ринку. Кінематографічна індустрія схаменулася тоді, коли реалізація процесу зі збору роялті для музичної індустрії почала втілюватися і втілилася в прийнятті Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».

Згадані події оголили конфлікт між кінематографічною і музичною індустрією України. Однією з його ключових причин є такий складний об'єкт, як аудіовізуальний твір (зокрема, фільм). Дуже часто у фільми включені музичні твори. З одного боку, аудіовізуальний твір хоча і складний, але цілісний об'єкт авторського права. З іншого – музичні твори, які є частиною фільму, цілком можуть жити своїм самостійним життям (наприклад, виконуватися на радіо). До чого це призводить і як можна поліпшити ситуацію, спеціально для Mind пояснює Сергій Хлєбніков, керуючий партнер адвокатського об'єднання Intelkrafts.

Чому виник конфлікт? Розберемо ситуацію на прикладі використання об'єктів майнових прав при телевізійній трансляції. Такий спосіб використання називається публічним повідомленням. Так ось, згідно з новим законом, передбачена діяльність єдиної акредитованої організації колективного управління при зборі роялті за використання музичних творів, а також діяльність іншої єдиної акредитованої організації колективного управління при зборі роялті за використання фонограм та зафіксованих у них виконань. Обидві ці організації, як не складно здогадатися, контролюватимуться представниками музичної індустрії.

І відповідно кінематограф немов позбавляється контролю за потоком роялті, що стосується використання телеканалами музичних творів як частини аудіовізуального твору (частини фільму). Це якщо говорити про поневіряння, але є і амбіції.

Кінематографічна індустрія і сама була б не проти створити єдину акредитовану організацію, припустимо, для зборів роялті за весь аудіовізуальний контент телеканалів. У баченні кінематографістів, система, мабуть, повинна була б виглядати наступним чином. Єдина кінематографічна організація збирає роялті за використання всього аудіовізуального контенту на телебаченні, а вже потім ділиться його частиною з правовласниками у сфері музики. Але в силу рішення законодавця система склалася інакше. Змінити її в найближчому майбутньому буде складно.

Як тепер діяти? У вже наявній реальності, звичайно, можна вести нескінченну боротьбу за справедливість в інтересах різних категорій правовласників, але єдиним її результатом буде зменшення загальних зборів і спрощення життя «піратам» або недобросовісним користувачам.

Однак, як відомо, поганий мир кращий за добру сварку. Варто згадати, що ніхто не забирав у кінематографістів права управляти своїми аудіовізуальними творами на добровільних засадах (без додаткових повноважень, дарованих державою).

Це говорить про те, що побудова єдиного механізму взаємодії між музичними і кінематографічними організаціями колективного управління можлива. Фактично потрібно вибрати шановного і успішного медіатора (підприємство) з досвідом збору винагороди за використання авторських і суміжних прав. Тобто організацію, яка б згладжувала недовіру між договірними сторонами, діяла за встановленими і узгодженими між ними правилами, розподіляла б роялті у встановлених ними пропорціях і, нарешті, виступала від їхнього імені контрагентом телевізійних каналів.

Юридичний механізм реалізації такого проекту автору статті видається цілком здійсненним. Ключова необхідність – прояв волі та відхід від конфлікту.