Microsoft проти «Житомиргазу»: чому вчить цей кейс

У середині червня Верховний суд України поставив крапку в історії протистояння між корпорацією Microsoft та публічним акціонерним товариством з газопостачання та газифікації «Житомиргаз».

Раніше Microsoft звернулася до господарського суду Житомирської області за захистом своїх прав на комп'ютерні програми, які незаконно використовувалися ПАТ «Житомиргаз». Позивач заявляв, що відповідач без дозволу (ліцензії) правовласника відтворював (записував у пам'ять комп'ютера) екземпляри програм Microsoft і використовував таке програмне забезпечення. Доказами служили протокол обшуку і протоколи допиту свідків у кримінальній справі, яку було закрито ще у 2015 році. На підтвердження правомірності своїх дій відповідач надав суду довідку від головного бухгалтера та видаткові накладні щодо придбання у третіх осіб комп'ютерних програм та іншої комп'ютерної техніки, рахунки-фактури.

11 червня 2019 року Верховний суд залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції, яким після численних баталій, зокрема відправлення справи на повторний розгляд, позов корпорації Microsoft нарешті був задоволений. При тому що це рішення навряд чи можна назвати таким собі прецедентом, воно «висвітило» безліч проблем судової практики у сфері захисту прав на програмне забезпечення. Сергій Хлєбніков, керуючий партнер адвокатського об'єднання Intelkrafts, спеціально для Mind пояснює, які саме, і чому для виправлення ситуації необхідні вольові зусилля в тому числі й самих правовласників, права яких порушені.

Що підтвердив Верховний суд?

Надмірно заглиблюватися в юридичні деталі сенсу немає – вони залишилися незмінними. Верховний суд погодився з такими ключовими висновками у цій справі:

• вся тяжкість доведення правомірного використання комп'ютерних програм як об'єктів авторського права лежить на користувачеві таких програм (принцип презумпції вини заподіювача шкоди);
• докази, які отримані в процесі кримінального провадження (протоколи обшуку, протоколи допиту свідків і т. д.) є допустимими в господарському процесі навіть у тому випадку, якщо кримінальний процес, в якому вони були отримані, вже завершено, а вирок не винесено;
• легальне придбання комп'ютерів саме собою ніяк не підтверджує легальність статусу вже розміщеного на них програмного забезпечення (авторське право і матеріальний об'єкт, в якому воно втілене, не залежать одне від одного).

У результаті боротьби із захисту своїх прав на комп'ютерні програми корпорації Microsoft не вдалося притягнути керівництво порушника його прав до кримінальної відповідальності, однак виявлена ​​ініціатива з кримінального переслідування допомогла правовласнику врешті-решт виграти господарський процес. Іншими словами, слід визнати, що іноді, на жаль, ентузіазму в рамках одного лише господарського процесу може і не вистачити для досягнення бажаної мети.

Як захистити програмний продукт?

Однак головне тут зовсім в іншому. Незначна кількість господарських і цивільних процесів щодо захисту прав на комп'ютерні програми – ось головна небезпека. У тому сенсі, що проблем, що мають вирішуватися в судовому порядку в цій сфері, тисячі, а фактичних судових справ – одиниці. Мовою медицини це можна було б назвати наполегливим бажанням вдаватися до методів самолікування.

А тягне такий підхід за собою наступне. Взяти хоча б цей спір між корпорацією Microsoft та ПАТ «Житомиргаз». Законне рішення в ньому було прийнято тільки на етапі апеляції та при повторному розгляді справи. Немає достатньої судової практики, і, як наслідок, у багатьох суддів немає необхідного рівня компетенції в питаннях захисту прав на комп'ютерні програми. Схоже на замкнуте коло. Фактично вчергове саме Верховний суд повертає ситуацію в правове поле. З одного боку, це радує, з іншого – насторожує.

Уникаючи звернення до суду в критичних або значущих ситуаціях, сфера програмного забезпечення «йде в себе» у правових питаннях. І фактично створює вакуум судової практики в Україні в цьому напрямку. Норми є – практики майже немає: покладатися доводиться на інтуїцію своїх внутрішніх юристів.

Чого не вистачає судовій системі?

Заспокоює поки лише наступне. Кваліфікація Верховного суду щодо інтелектуальної власності сумнівів не викликає, якого б направлення справи не стосувалися. При цьому нижчі суди в цілому (зараз не йдеться про конкретних суддів) регулярно в таких процесах губляться. Складається враження, що судді господарських судів просто завмерли в очікуванні старту діяльності нового спеціалізованого суду в цій сфері – Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який візьме всі ці процеси на себе.

І дійсно, вкрай складно бути універсальним фахівцем. Саме зі створенням Вищого суду з питань інтелектуальної власності й пов'язані надії адвокатів на формування єдиної, чіткої та передбачуваної судової практики у сфері інтелектуальної власності на всіх рівнях судочинства. Володарям прав на комп'ютерні програми, чиї права вже порушені, можливо, для звернення до суду варто почекати старту діяльності цього суду, однак уникати судових розглядів у подальшому вже точно не варто.