Карантин суворого режиму: що «світить» за порушення умов роботи та пересування

Відсьогодні, 17 березня, влада Києва закриває заклади торгівлі за виключенням продуктових та господарських магазинів, аптек та АЗС. Таким чином столиця продовжує убезпечувати і упереджувати ситуацію з можливим розповсюдженням коронавірусу. 

Крім того, напередодні президент Володимир Зеленський закликав уряд заборонити міжміське та міжобласне транспортне сполучення, а також закрити метрополітен з 12 години дня 18 березня.

Про відповідальність за порушення режиму карантину, а також про те, чи можливо контролювати всіх і як це практично можна здійснити, розповів Mind керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Овчаров і Партнери» Денис Овчаров.

Перш за все варто пам’ятати, що за порушення режиму карантину як громадяни, так і посадові особи можуть нести відповідальність:

• цивільно-правову,
• дисциплінарну,
• адміністративну,
• кримінальну.

Наразі найбільш актуальним для громадськості є розуміння підстав та порядку притягнення саме до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність

Ст. 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) передбачає притягнення до адмінвідповідальності у вигляді штрафу за порушення санітарних правил і норм (СанПіН).

Його розмір залежить від особи, яку притягають до відповідальності:

• для громадян передбачений штраф від 17 до 204 грн,
• для посадових осіб –  від 102 до 425 грн.

На що варто звернути увагу:

1. Орган, який має право притягати до відповідальності

Відповідно до ст. 236 КУАП, розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням санітарних норм, уповноважені органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Зокрема, розглядати справи про такі правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

• головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об’єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, Служби безпеки України, з’єднань, частин та підрозділів і їх заступники;
• лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів державної санітарно-епідеміологічної служби.

А тепер найцікавіше. Держсанепідслужба, яка має право притягати до відповідальності, була ліквідована у березні 2017 року. Тоді уряд вказав, що подальше функціонування служби є недоцільним, оскільки виконання її функцій забезпечують МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба.

Після того як світова спільнота перейшла до безпрецедентних заходів захисту населення, Україна вирішила відреагувати відновленням діяльності Санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС). Очевидно, що МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба все ж не можуть забезпечити належне виконання всього спектру функціональних обов’язків ліквідованої служби.

Першим кроком стало призначення головного державного санітарного лікаря України, яким став Віктор Ляшко, лікар за освітою. Надалі мова йде про відновлення всієї служби, а це означає, що ст. 42 КУАП потроху почне оживати.

Що цікаво, призначення Ляшка на посаду без відновлення самого органу, є порушенням норм Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Відповідно до ст. 32 цього закону, Держсанепідслужбу (яка ліквідована) очолює керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, який за посадою є головним державним санітарним лікарем України.

2. Ст. 42 КУАП є бланкетною нормою, тобто відсилає до профільного законодавства

Порушення санітарних норм є дуже широким поняттям, яке включає в себе цілу низку законодавчих норм, державних санітарних правил, у тому числі й обмеження, що встановлюються під час режиму карантину.

Виходячи із вказаного, можна очікувати притягнення до відповідальності за пряме невиконання вимог постанови КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»:

• невиконання вимог щодо зупинення освітнього процесу;
• проведення масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб (для Києва – понад 60 осіб).

Крім того, можуть бути розцінені як порушення санітарних правил непокора медикам чи прикордонникам, що працюють на контрольно-пропускних пунктах, відмова від медичного огляду.

Кримінальна відповідальність

Законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за порушення СанПіН щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням.

Так, порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань:

• карається штрафом до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (н.м.д.г) або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки:

• караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Така відповідальність передбачена ст. 325 Кримінального кодексу України (КК).

Якщо розглядати можливість притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які порушують санітарні правила та норми щодо запобігання такому інфекційному захворюванню, як коронавірусна інфекція COVID-19, для аналізу слід враховувати наступне.

Правила та норми щодо запобігання інфекційним захворюванням та отруєнням і боротьби з ними містить низка законів, постанов Кабінету Міністрів України, наказів та інструкцій МОЗ України, а також міжнародні угоди.

Наприклад, ідеться про державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти – обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, які встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів.

Порушенням вимог, встановлених відповідними правилами, нормами, нормативами і регламентами, можуть бути:

• неусунення від роботи чи іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, а також ігнорування карантинних заходів;
• недотриманні особливих умов і режимів праці, навчання, пересування територією України;
• порушенні встановлених тимчасових обмежень щодо транспортного сполучення з іншими країнами, в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предметів, що можуть бути факторами передачі інфекції, тощо.

Інфекційними хворобами за законом «Про захист населення від інфекційних хвороб», вважають розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), які передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

• Предметом цього злочину є фактори передання збудників інфекційних хвороб, об’єкти середовища життєдіяльності людини, якими можуть бути – повітря, харчові продукти, предмети побуту та інші.
• Порушення правил, які встановлені з метою запобігання епідемічних та інших захворювань та боротьби з ними, якщо ці дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, є об’єктивною стороною цього злочину.
• Серед інших, діяння, за які передбачена відповідальність за ст. 325 КК України, можуть бути у формі невжиття карантинних заходів та обсервації осіб, що перебували у контакті з хворими; незакриття ввозу та вивозу пасажирів в окрему місцевість, непідкорення розпорядженню про госпіталізацію тощо.

Важливим у цій ситуації є те, що поширенням епідемічного захворювання є збільшення кількості випадків захворювання на одну і ту саму інфекційну хворобу.

Суб’єкт даного злочину – спеціальний. Це особи, до службових та професійних обов'язків яких входить виконання передбачених законодавством норм та правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням і боротьби з ними.

До таких осіб відносяться працівники санітарно-епідеміологічної служби, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, службові особи підприємств, установ та організацій, фізичні особи – підприємці тощо.

Умисне поширення епідемії з метою ослаблення держави (диверсія) кваліфікується за ст. 113 КК.

Загибель людей чи інші тяжкі наслідки утворюють кваліфіковані види цього злочину. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї особи.

До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені велика екологічна чи матеріальна шкода, виникнення масових заворушень тощо.

Про слідчі дії в умовах карантину

Після запровадження карантину на території всієї України виникає питання, чи може особа не з'явитися на слідчу дію, аргументуючи тим, що зараз у країні епідемія і вона не хоче наражати своє життя та здоров’я на небезпеку?

Відповідно до ст. 135 Кримінально процесуального кодексу України (КПК), особа викликається до слідчого, прокурора шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою.

Згідно ж зі ст. 138 КПК України поважною причиною неприбуття особи на виклик є обставини непереборної сили, до яких саме і належить епідемія та тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням.

Тобто, після отримання повістки про виклик на слідчу дію потрібно повідомити слідчого, що ви не можете з’явитися у зв’язку епідемією в країні, або вказати про те, що ви перебуваєте в закладі охорони здоров’я на карантині.

Про недосконалість обмежень кількості осіб під час проведення масових заходів

Як уже повідомлялося, Кабінет Міністрів України 11 березня прийняв постанову, якою заборонив проведення всіх масових заходів, де бере участь понад 200 осіб. Київська міська державна адміністрація також ввела обмеження щодо проведення масових заходів на більш ніж 60 осіб.

І тепер постає проблема: фіксацію кількості осіб під час масових заходів жодним чином не регламентовано. Також не вказано, в який спосіб передбачено фіксувати цю кількість осіб. Рахувати по одному або посилатися на кількість присутніх, які, наприклад, зазначені в реєстраційному списку?

Але навіть реєстраційні списки під час заходу не можуть точно вказати правильну кількість присутніх. 

Отже, з цього виникають питання, як фіксувати присутніх осіб та як перевірити їх справжню кількість. Також доцільно створити певні норми в законодавстві, які визначали би критерії того, що є масовим заходом, а що ні.

Чи можливо притягнути до відповідальності на практиці

Можемо сказати, що в Україні дійсно передбачена відповідальність за порушення санітарних правил та норм. Але відсутність правового механізму унеможливлює притягнення більшості осіб до адміністративної, а тим більше – до кримінальної відповідальності.