Бути чи не бути? Як і коли запрацює закон про електронні комунікації

Верховна Рада 30 вересня 2020 року прийняла в цілому довгоочікуваний законопроєкт «Про електронні комунікації» №3014, який встановлює повноваження держави в управлінні діяльністю у сфері електронних комунікацій. Пізніше, 29 жовтня, президент ветував закон та надав свої пропозиції до його тексту.

Чим цей закон буде корисний користувачам і гравцям ринку та на що вплинуть пропозиції президента, якщо будуть проголосовані народними депутатами, розповів Mind юрист LCF Law Group Михайло Процайло.

Важливість цього законопроєкту обумовлена значною кількістю нововведень, що стосуватимуться як операторів зв’язку, так і пересічних громадян. Розповімо, на які зміни очікувати та як вони можуть позначитися на бізнесі та користувачах послуг.

З чого все починалось

Під електронними комунікаціями варто розуміти особисте спілкування (мобільний телефонний зв’язок), доступ до інтернету й передачу сигналів. Чинне законодавство України із цих питань було прийняте на початку 2000-х років і зараз значно відстає від сучасного рівня технологій та нормативно-правового регулювання ЄС.

Угода про Асоціацію з ЄС передбачає зобов’язання погоджувати законодавство України з нормами ЄС, зокрема, щодо ринку електронних комунікацій. Попередні спроби здійснити це не були вдалими. Українські законопроєкти не завжди встигали за змінами регулювання в ЄС. Наприклад, попередній законопроєкт «Про електронні комунікації» (№3549-1) був відкликаний, оскільки орієнтувався на застарілі норми, які були змінені з підписанням Європейського кодексу електронних комунікацій 11 грудня 2018 року.

Законопроєкт №3014 орієнтувався вже на актуальне законодавство ЄС, на чому неодноразово наголошувалося розробниками та депутатами. Втім, і цей проєкт закону не уник спорів та складнощів на своєму шляху, останнім з яких стало ветування тексту президентом.

Що затвердила Верховна Рада

Крім термінологічної єдності та відповідності законодавству ЄС, проєкт закону №3014 «Про електронні комунікації» вирішує значну кількість наявних проблем галузі, а також вдосконалює вже чинні механізми.

Одним із найголовніших нововведень є створення Електронної регуляторної платформи – сервісу, метою якого є відкритий та автоматизований процес взаємодії між операторами та провайдерами з одного боку та держави з іншого. Зокрема, щодо подачі заяви для отримання ліцензії на користування радіочастотним спектром. Крім цього, платформа має містити реєстри постачальників послуг, ліцензій, присвоєнь радіочастот, геоінформаційної системи для географічних оглядів доступності на території України тощо. Доступ має бути відкритим (за винятком персональних даних) та безкоштовним.

Іншим важливим нововведенням є детальна процедура врегулювання спорів за посередництвом регуляторного органу: як між декількома постачальниками послуг, так і між користувачами та постачальниками. Втім, досвід впровадження подібних механізмів у інших галузях свідчить про те, що сторони спору надаватимуть перевагу судовому розгляду. Навіть у раз звернення до регулятора незадоволена сторона оскаржуватиме таке рішення в суді. Отже, норма працюватиме, лише якщо всі сторони спору будуть задоволеними результатами. Або ж суть спору буде незначна, а отже, звернення до суду не матиме сенсу з огляду на більші витрати організаційних та фінансових ресурсів компанії.

Серед іншого, текстом законопроєкту передбачається технологічна нейтральність, тобто можливість оператора на власний розсуд обирати технологію (наприклад, 3G або LTE) для застосування на його частотах.

Окремо варто зупинитися на тому, чого немає в законопроєкті, але не завадило б додати. По-перше, законопроєкт передбачає майже ідентичні старому законодавству повноваження Генерального штабу ЗСУ. Проблемою, на яку неодноразово скаржилися оператори, є занадто безкомпромісна позиція військових щодо вивільнення окремих спектрів частот для використання цивільними: Генштаб просто не погоджує план розподілу і користування радіочастотним спектром, у якому пропонується надати їхні окремі частоти для користування операторами зв’язку. При тому, що ці ж частоти вільно використовуються в країнах НАТО.

По-друге, залишається нерозв'язаною проблема ефективного доступу до будинків для встановлення на них обладнання, оскільки текст законопроєкт відсилає до вже чинного Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». Логічним кроком після прийняття цього законопроєкту було б полегшення доступу до будівель.

Що змінять пропозиції президента?

Більшість пропозицій президента переважно стосуються недоліків законодавчої техніки. Їхнє виправлення не призведе до ґрунтовної зміни змісту, а лише до уточнення або більш коректного викладу.

Істотним недоліком проєкту закону є те, що ним не передбачені вимоги до структури власності юридичних осіб, які можуть надавати електронні комунікаційні послуги.

Законом України «Про телекомунікації» (який пропонується визнати таким, що втратив чинність із прийняттям законопроєкту №3014) передбачено, що в усіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами не має бути юридичних та фізичних осіб-підприємців з офшорних зон та/або країни-агресора. Якби законопроєкт № 3014 було прийнято у поточному вигляді, така вимога була б скасована, що поставило б під загрозу національну безпеку. Логічно було б припустити, що положення про структуру власності юридичної особи будут міститися в тексті законопроєкту.

Що отримає бізнес та користувачі?

Тенденції та сам текст законопроєкту свідчать про те, що держава зменшуватиме регулювання галузі та спрощуватиме вимоги до діяльності постачальників послуг. Це призведе до активізації операторів з освоєння нових радіочастот та, як наслідок, більшого та якіснішого покриття зв’язком території України. Це дозволить долучити до високошвидкісного зв’язку більшу кількість користувачів, що призведе до запуску інших процесів. Як приклад, e-commerce у віддалених населених пунктах тісно пов’язана з наявністю зв’язку. З приходом інтернету в такі точки місцеві жителі матимуть змогу як споживати, так і пропонувати свої товари.

Розширення мережі покриття вимагатиме від операторів значного обсягу інвестицій, які будуть залучені шляхом збільшення вартості тарифів для користувачів. Деякі оператори в очікуванні прийняття закону вже підняли свої тарифи.

Підняття тарифів у віддаленій перспективі може викликати увагу до України іноземних операторів. На початок осені цього року найнижчий середній дохід на клієнта серед українських мобільних операторів був на рівні $3. При цьому в Європі цей показник – на рівні €20. Допоки українські показники доходу на клієнта не піднімуться, іноземні оператори навряд чи будуть розглядати наш ринок як привабливий.

Втім, навіть викликана законопроєктом необхідність незначного підвищення тарифів призведе до боротьби за клієнта, адже оператори намагатимуться запропонувати користувачам привабливіші за інших тарифи. У цьому змаганні, певно, переможе найбільш терплячий з операторів. Що можна стверджувати напевно – із прийняттям законопроєкту № 3014 виграють всі: користувачі отримають ширше та якісніше покриття, а оператори підвищать свої доходи.