Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го

Особисті враження на тлі історичних подій

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото: УНІАН

Mind продовжує публікувати матеріали в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більше емоційне забарвлення, що, втім, компенсується глибиною експертизи автора в досліджуваному питанні. Сьогодні Інна Коваль, редактор відділу «Промисловість», згадує події семирічної давнини, які стали поворотними в житті України та всіх її громадян. Йдеться про криваве протистояння на Майдані Незалежності – «пікову точку» Революції гідності.

Я їхала на Майдан близько 10 ранку в маршрутці, не пам’ятаю в якій саме, бо два маршрути – №16 і №18 ходили туди всі три місяці протистояння. Везла чергову партію пляшок рідини для вогнища; пакунок текстилю, щоб люди могли витерти обличчя, руки, підстелити під їжу, замотати некритичні рани; та мішок залишків ДСП, з яких можна було зробити піддони, аби ставити їжу та ліки не на спалену землю.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

У вухах звучав нічний стрім з Майдану в ніч на 19 лютого… благальний крик до киян нести на Майдан усе, що горить, бо тільки вогняна стіна могла захистити знекровлені залишки захисників Майдану. Після знищення людей на Конституційній ході 18 лютого, це був психологічно критичний момент підтримки – прийдуть люди на допомогу, чи  – ні.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

У маршрутці переглядала стрім, як бійці «Беркуту» вбивають хлопців із дерев’яними та жерстяними щитами. Люди поруч теж дивилися в мій смартфон, всі інші – слухали, тиша в салоні стояла неймовірна. Періодично доводилося шукати нову трансляцію, бо ситуація стрімко змінювалася. В одній з них йшов прямий репортаж якогось російського агентства, журналіст знаходився з боку Жовтневого палацу і кричав: «Они в них стреляют, реально стреляют, боевыми патронами, их убивают, мы видим реальные трупы…»

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

На самому Майдані, біля Лядських воріт, вже лежало сім чи вісім вбитих захисників. Лікарі швидких заповнювали документи й вивозили тіла. Ми фізично не могли бачити, як на Інститутській вбивали хлопців, доступу до готелю «Україна» вже практично не було. Та на самому Майдані відчувалася дивовижна атмосфера. Здавалося, що люди перейшли в інший вимір: мовчки й методично намагалися повернути територію в стан до пожежі 18 лютого. Згрібали сміття, виносили залишки каміння, заліза та наметів. Натомість відшукували та встановлювали барикади зі сміттєвих баків, шин, урн, ящиків.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

Від Європейської площі до Майдану бруківка за три місяці вогневого протистояння встигла вкритися м’яким чорним шаром оксамиту, йти по якому було справжнім дивом. 18 лютого 2014 року, під час нічного  наступу внутрішніх військ на Майдан, саме там був підпалений перший бронетранспортер, що фактично вирішило результат протистояння влади Януковича й майданівців.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

Цей «привіт» надіслали «афганці». Тієї ж ночі вони підпалили бронетранспортер й на Інститутській. Тоді стало зрозумілим, що люди на Майдані готові згоріти зі всіма речами й машинами тут і зараз, і забрати із собою всіх беркутівців та військових, що увійдуть в «майданне коло». Наступу не відбулося.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

Цікаве питання для історії: хто вночі на 19 лютого дав команду «Беркуту» та ВВ відступити? Хто зрозумів, що подальший наступ призведе до найбільшої в сучасній світовій історії пожежі, де загинуть усі сторони протистояння, бо напруження на Майдані сягнуло критичного рівня.

І зустрічне питання – хто вже за кілька годин, 20 лютого, дав команду снайперським підрозділам «Беркуту» стріляти по майданівцях? Здається, це різні люди. Зранку на Майдані ніхто не встиг навіть поснідати нормально. Стрілянина по людях почалася зненацька. Хлопці пішли для перевірки на зруйновані барикади біля метро «Хрещатик» на Інститутській… Царство небесне кожному загиблому…

Близько опівдня на Майдан почали приносити загиблих з Інститутської і з готелю «Україна». Їх були десятки, і це був справжній шок навіть для тих, хто довго був у центрі цих драматичних подій…А зі сцени починає лунати: «Жінки й дівчата, прохання покинути Майдан. Неповнолітні – покиньте Майдан». Люди продовжують розчищати територію, а зі сцени періодично звучить «..жінки й дівчата… неповнолітні…»…. В один момент я раптом відчула запах хлору… Ні, його не було, це спрацювало підсвідоме. Втім, хлор збиралися застосувати для повного знищення Майдану, але не ризикнули.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

До 12 години майданівці вже частково відновили барикади на Грушевського і Європейській площі, жалюгідні, відверто кажучи, та – що могли. І тут відбулася найцікавіша політична «покерна партія», у якій проросійські сили програли вщент.

На сайті газети «Комсомольська правда» з’являється «репортаж» Максима Каца, як «оголтєлиє майдановці» захоплюють Кабінет Міністрів та Верховну Раду, доводять до сліз працівників цих відомств, знищують усі документи й залишають повний безлад. А вже за три години цей фейк зникає із сайту колись поважного видання. Але сам Кац і досі продовжує «крапати» подібні «матеріали».

Утім, саме 20 лютого 2014 року в Україні було оголошено «надзвичайну ситуацію» – убогу й огидну – яка передбачала, що всіх держслужбовців з 14.00 відпускають з роботи. І тисячі людей в Україні серед дня вирушили додому, заблокувавши всі маршрути в себе в містах.

Nota bene: що не варто забувати про 20 лютого 2014-го
Фото автора

У Києві люди змушені були йти пішки зимними вулицями, бо метро теж заздалегідь перекрили. Мушу висловити подяку водіям маршрутних таксі, що курсували за маршрутами тролейбусів №16 та №18. Вони 20 лютого на зупинці «Майдан Незалежності» забивали свої маршрутки вщент пасажирами й вивозили подалі від Майдану. Втім, близько 17.00 у Києві запустили метро. Це було дійсно революційне рішення, бо інакше подолати транспортний колапс було неможливо. І ухвалив його Володимир Макеєнко, який на той момент був т.в.о. мера Києва.

Й досі хочеться запитати його: як він наважився запустити метро і громадський транспорт ввечері 20 лютого 2014 року, що його спонукало? Чи знав він, що Янукович вже залишив територію України та не повернеться?

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті