Захворіло у світі
11,279,465
Померло у світі
531,056
Вилікувалось у світі
6,069,717
Захворіло в Україні
48,500
Померло в Україні
1,249
Вилікувалось в Україні
21,376
Реквієм по «Морському старту»: чи втримає Україна статус провідної космічної держави

Реквієм по «Морському старту»: чи втримає Україна статус провідної космічної держави

Як вітчизняна космонавтика однією з перших увійшла в ХХІ століття та чому втратила свої позиції

Цей матеріал також доступний російською
Реквієм по «Морському старту»: чи втримає Україна статус провідної космічної держави
Старт ракети-носія «Зеніт» з платформи Odyssey у Тихому океані
Фото: nevskii-bastion

Mind продовжує публікувати матеріали в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більше емоційне забарвлення, що, втім, компенсується глибиною експертизи автора в досліджуваному питанні. Сьогодні Інна Коваль, редактор відділу «Промисловість» Mind, розмірковує над реаліями та перспективами української космічної галузі на тлі успіхів Ілона Маска та змін геополітичних розкладів у всьому світі.

Американська приватна аерокосмічна компанія SpaceX збирається будувати плавучі космодроми для польотів на Марс та Місяць, а також для переміщень навколо Землі на гіперзвуковій швидкості. Про це днями повідомив її засновник та генеральний директор Ілон Маск у своєму дописі у Twitter.

Наразі SpaceX почала шукати інженерів для проєктування та будівництва плавучих космодромів. Раніше компанія вже продемонструвала концепцію свого майбутнього надважкого ракетного прискорювача Super Heavy разом з космічним кораблем Starship, які спочатку будуть використані для польотів над Землею. Таким чином, подорож між віддаленими точками забиратиме 25–45 хвилин, а оберт навколо самої Землі триватиме менше години.

На тлі цих заяв й чергової перемоги Маска і його компанії SpaceX, яка 30 травня відправила на Міжнародну космічну станцію (МКС) перший пілотований космічний корабель приватної компанії – Crew Dragon з двома астронавтами на борту, ніхто не помітив одну сумну новину, що стосується України. А саме – фактичне закриття програми Sea Launch («Морський старт»), що й була першим в історії проєктом запуску ракет з морської платформи – плавучого космодрому. Одним з учасників була і наша країна.

Це історія про те, що космос – «справа президентів». Без найвищої державної підтримки такі галузі не можуть захищати себе на всю силу і втрачають цілі проєкти, які вже стають бізнесом майбутнього. На жаль, космічну галузь України останні 20 років президенти підтримували лише на свята. І змін щодо цієї тенденції не видно.

Як міжнародний проєкт став суто російським?

На початку червня 2020 року російська авіаційна компанія S7 заявила, що веде переговори з однією з держкорпорацій РФ про продаж проєкту «Морський старт», бо сама не має ресурсів на його розвиток. У березні 2020-го вся інфраструктура «Морського старту» – командне судно, пускова платформа Odyssey, демонтоване обладнання наземної інфраструктури з майданчика в Каліфорнії прибули на Слов’янський судноремонтний завод у Примор’ї. А вже у квітні S7 заявила, що призупиняє проєкт на невизначений термін. 

«Морський старт» від початку був міжнародним проєктом. У 1995 році чотири країни створили консорціум Sea Launch: аерокосмічна корпорація Boeing (США) мала 40% і забезпечувала загальне керівництво і фінансування, РКК «Енергія» (РФ) – 25% і космічний модуль та двигуни, КБ «Південне» та ВО «Південьмаш» (Україна) – 15% і ракети-носії «Зеніт», а також суднобудівна компанія «Акер Квернер» (Норвегія) – 20% і пускову платформу. Перший пуск відбувся в березні 1999 року, останній – у лютому 2013-го, і закінчився аварією. Загалом було здійснено 36 пусків, під час яких сталося лише дві аварії. 

У 2005 році міжнародна корпорація почала відчувати фінансові проблеми, що відбилися на виробництві й вартості запусків. Представники України і Росії намагалися врятувати проєкт. Було проведено цілу низку змін корпоративних прав, завдяки яким у 2016 році проєкт викупила російська авіакомпанія S7. Варіанти подальшого  функціонування розглядалися до середини 2019 року.

Рівно рік тому, під час престуру на КБ «Південне», генерального директора КБ Олександра Дегтярьова запитали щодо подальшої долі «Морського старту». Його слова виявилися пророчими: «Росіяни взяли тайм-аут, щоб визначитися, що робити далі. Сьогодні, хоча я офіційних документів не бачив, російське Космічне агентство ухвалило рішення перевезти все обладнання на Далекий Схід. А це означає, що воно все вийде з території США вже без американської комплектації, і це буде просто металобрухт».

Хто і як рятував «Морський старт»?

Тоді ж, у червні 2019-го, Олександр Дегтярьов розповів, як дніпровські інженери та ракетники відстоювали проєкт останні п’ять років. І яким чином той повністю опинився в руках у росіян.

Рішення про закриття «Морського старту» було ухвалене вже у 2014 році, його збиралися порізати на метал і продати. Українська сторона на раді директорів умовила учасників дати можливість викупити проєкт, пообіцявши знайти інвесторів, які вкладуть необхідні кошти, а Україна візьме на себе відповідальність за організацію експлуатації.

Російська ракетно-космічна корпорація «Енергія» – ще один акціонер проєкту – підтримала ініціативу. У січні – лютому 2015 року було погоджено всі базові та принципові умови як самої угоди, так і подальшого співробітництва. А в березні їх офіційно закріпили на території США. Вже в червні того ж року в Пекіні погоджували умови роботи з китайським інвестором. Передбачалося, що він стане власником проєкту, а українці та росіяни повністю забезпечать експлуатацію.

Далі виникла пауза, бо росіяни мали отримати погодження на найвищому рівні. І раптом з’явилася достатньо серйозна американська компанія, яка навіть погасила борг за стоянку в порту всієї інфраструктури «Морського старту». Стало зрозуміло, що без участі українських спеціалістів утримувати та експлуатувати платформу неможливо. На КБ «Південне» тоді сказали: не має значення, хто інвестор – головне, щоб усю матеріальну частину, передовсім ракети-носії, замовляли у самого КБ та заводу «Південьмаш».

«Та раптом, напередодні заяви про принципову домовленість з американцями, з’явився новий покупець – доволі успішна російська авіаційна компанія S7, яка пообіцяла підтримувати. Ми, зі свого боку, закладали серйозні юридичні гарантії дотримання матеріальної частини, бо нам було необхідно ще 5–6 років для створення ракети нового покоління – «Маяк 3-9». Увесь цей час фінансування замовлень у українських підприємств мали забезпечуватися гарантіями російського уряду», – розповідав Олександр Дегтярьов.

За його словами, власники компанії S7 – сімейна пара Владислав і Наталія Фільови – пообіцяли, що вирішать питання «по-іншому». Але цього так і не сталося. «Зрештою, ми знайшли вихід – комплектування українських ракет російськими двигунами та системами керування, як і складання, мало відбуватися на території США, і ми вже закінчували випуск необхідних матеріалів. Але сталася трагедія: у квітні 2019 року в авіакатастрофі загинула Наталія Фільова», – додав Дегтярьов.

Втім, ця обставина лише посилила непорозуміння, що почалися раніше. S7 врешті відмовилася від контракту з «Південьмашем». Для цього була низка причин – політичні, економічні та технічні. «Проте, ми сподівалися владнати хоча б частину. А потім усе обладнання «Морського старту» вирішили перевезти на Далекий Схід. Ми намагаємося відстояти проєкт, ми не кинули. Це правильно з усіх точок зору – і ділових, і статусних. Адже це дійсно проєкт ХХІ століття», – ділився гендиректора КБ «Південне».

Чому для кожної країни «свої ракети» означає «свої інтереси»?

«Морський старт», як перший в історії подібний проєкт, ще на етапі підготовки зіткнувся з низкою технічних проблем, які потягнули за собою фінансові. Спочатку було перевищено бюджет на створення плавучої пускової платформи Odyssey. Потім компанія Boeing не вельми успішно впоралася із своїми маркетинговими функціями: щоб проєкт вийшов на прибуток, він мав здійснювати як мінімум сім пусків на рік. Лише у 2006-му та 2008-му вдалося організувати по п’ять пусків. В інші роки їх було менше – навіть по одному. Тобто прибутковим проєкт так і не став.

Крім того, і американці, і росіяни воліли б бачити на подібних проєктах власні ракети-носії. А у світі на той час існувала лише одна така – українська ракета-носій «Зеніт» та її модифікації. У 2006 році Boeing отримав альтернативний доступ до ринку комерційних пускових послуг через компанію Unated Launch Alliance. Тож «Морський старт» його вже не цікавив, адже з’явилася можливість створити американську важку ракету. До того ж «Морський старт» передбачав виведення ракет лише на навколоземні орбіти, а американці вже тоді почали створення програм польотів на Місяць та Марс.

У 2009 році Boeing передав усі свої повноваження щодо цього проєкту до РКК «Енергія». Пуски поновилися у 2011-му, але прибутку все одно не принесли. Російська космонавтика вже теж активно «поглядала» на Місяць і Марс. Тому тамтешні спеціалісти хотіли завести в проєкт свою важку ракету «Ангара», і на реалізацію цього плану скеровували шалені кошти. Але великих успіхів не досягли: з шести пробних запусків з наземного космодрому лише один, у 2016 році, виявився вдалим. Наступний запуск запланований на кінець 2021 року – чергову «Ангару» зараз лише збирають. Чи дійде вона взагалі до випробувань на морській платформі – поки залишається під питанням.

Перші перемовини щодо продажу «Морського старту» компанія S7 провела з держкорпорацією «Росатом». Та, за підсумками вивчення стану платформи і командного судна (після демонтажу обладнання американською стороною), і з огляду на необхідність побудувати з «нуля» всю берегову інфраструктуру, «Росатом» визнав участь у проєкті недоцільною.

З ким іще S7 веде перемовини, вона не розголошує. Проте деякі джерела повідомляють, що йдеться про одну з китайських держкорпорацій. Не виключено, що це та сама китайська корпорація, з якою КБ «Південне» і РКК «Енергія» домовлялися ще у 2015 році. І наразі абсолютно не відомо, чи вдасться Україні поновити свої позиції в новому проєкті.

Угоду про відновлення експлуатації «Морського старту» S7 укладала саме з РКК «Енергія», яка до створення «Ангари» збиралася використовувати в проєкті свої ракети-носії «Союз». Але Китай на сьогодні вже став другою за потужністю космічною країною світу – має свій космічний модуль і своїх тайконавтів на орбіті. Та й дослідження Місяця китайці проводять самостійно, маючи свої ракети та власну космічну програму розвитку, яку підтримує уряд.

А Україні сьогодні залишається тільки згадувати, як колись наші спеціалісти були першими в створенні проєкту запуску ракет з морських космодромів. Як і ще у багатьох промислових, технологічних та військових проєктах.

Реквієм по «Морському старту»: чи втримає Україна статус провідної космічної держави
Легенда КБ «Південне» та «Південьмашу» – ракета СС-18 (більш відома як «Сатана»), виставлена на території КБ у Дніпрі
Фото автора

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті