Хлопчики МВА: як одним дописом можна підставити всю атомну галузь України

Хлопчики МВА: як одним дописом можна підставити всю атомну галузь України

Без вузькогалузевих спеціалістів ПЕК України може розвалитися

Цей матеріал також доступний російською
Хлопчики МВА: як одним дописом можна підставити всю атомну галузь України
Хмельницька АЕС
Фото: hromadske.ua

Mind продовжує публікувати авторські думки в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більше емоційне забарвлення і допускає трохи більше суб'єктивізму, що, втім, компенсується глибиною експертизи автора в цьому питанні.

Сьогодні Інна Коваль, редактор відділу «Промисловість» Mind, розмірковує про складну долю вітчизняної атомної енергетики. 

Андрій Герус, представник президента в Кабінеті міністрів, 15 серпня заявив, що міністр ПЕК Ігор Насалик хоче «вкрасти» у України 2-й блок Хмельницької АЕС шляхом переведення його в енергосистему Польщі через приватну структуру. Для цього 9 серпня Насалик підписав наказ на реалізацію проекту «Енергетичний міст Україна – ЄС», який передбачає відновлення радянської магістральної ЛЕП «Хмельницька АЕС – Жешув», по якій напряму буде йти дешева електроенергія хмельницького атомного блоку споживачам Польщі.

«Оскільки приватизація атомних блоків заборонена, то все оформлено в проект державно-приватного партнерства з красивою назвою «Енергетичний міст Україна – ЄС». Тому я закликаю міністра Насалика скасувати свій наказ і не обманювати уряд та українців, і не ставити вузькі комерційні інтереси вище за державні інтереси», – написав Герус на сторінці у Facebook.

Андрій Герус має диплом МВА Гренобльської школи бізнесу, Лондон. У 2007–2014 роках був директором з інвестиційної діяльності у компанії Concorde Capital. Та в галузі реальної енергетики дуже часто йдеться не про математичні розрахунки, а про геополітичні, тим більше якщо залучені міжнародні структури.

Я не знаю, що робитиме міністр Ігор Насалик. Чи стане він на захист вітчизняної атомної галузі? На 2 вересня, тобто за два тижні, заплановано почати переговори із переможцем конкурсу на будівництво цього енергомосту – компанією Ukraine Power Bridge Company Limited (UPBCL). Та через один допис людини без відповідної кваліфікації може бути зруйновано роботу сотень професіоналів-енергетиків впродовж майже 15 років.

Навіщо Україні енергоміст? Головною метою проекту енергомосту є  залучення грошей для добудови 3-го та 4-го блоків на Хмельницькій АЕС: продаємо енергію на Захід, за отримані кошти будуємо нові блоки і не вимагаємо жодних кредитів і жодних надбавок «на цільове будівництво» у тарифі «Енергоатому». Отже, немає навантажень на загальний енерготариф на ринку.

Українські спеціалісти шукали такі можливості з 2004 року: розробляли проект, погоджували його, вели переговори з партнерами у Європі, а потім за допомогою дипломатів презентували усім європейським інституціям та зацікавленим компаніям. Обраний консорціум у складі компаній Westinghouse Electric Sweden AB, Polenergia International S.àr.l. (Люксембург) та EDF Trading Limited (Великобританія) формувався кілька років.

Все марно, бо за останні п’ять років ситуація «недовіри» повторюється вже з другим атомним проектом: у 2015 році міністр ПЕК Володимир Демчишин своєю некомпетентністю ледве не звів нанівець 10 років роботи  з будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) у Чорнобильській зоні.

Проблема сучасної української влади – чиновники, у яких з професійних досягнень лише дипломи МВА з перекладання інвестиційних папірців. Реальна економіка набагато складніша, тут не можна працювати без галузевого досвіду та інституціональної пам’яті.

Як працюють професіонали. У червні 2003 року я отримала нагороду «Відмінник атомної енергетики України» – найвищу відзнаку атомної галузі для людей, які не мають профільної освіти. За підтримку та висвітлення добудови 2-го блоку Хмельницької АЕС та 4-го блоку Рівненської АЕС. Їх запустили у 2004-му.

Хлопчики МВА: як одним дописом можна підставити всю атомну галузь України

Сергій Борисович Тулуб не вчився в західних бізнес-школах, обійшовся Донецьким та Харківським інститутами. А паралельно працював на шахті – від такелажника до начальника зміни. Наприкінці 1990-х став міністром вугільної промисловості, у 2002-му – президентом НАЕК «Енергоатом». Добре розуміючи стан вугільної галузі та теплових електростанцій, «з робочою прямотою» він нахилив усю виконавчу вертикаль і за два роки добудував обидва блоки АЕС. За бюджетні кошти.

Завдяки цим блокам Україна вистояла шаленої зими 2014–2015 років. Здавалося, атомна галузь України отримає друге дихання: нарешті згадали, що на існуючих чотирьох АЕС залишаються «запертими» понад 3000 МВт потужностей, фактично додаткові три атомні блоки. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк наприкінці 2014 року обіцяв підтримку усім проектам з розбудови необхідних ЛЕП, писав доручення в НЕК «Укренерго». Не зроблено майже нічого.

Про який дефіцит електроенергії в країні ми говоримо? Всі АЕС України і досі «заперті», працюють на знижених потужностях – 80–90%, що впливає на підвищення терміну їх спрацювання. На Хмельницькій та Рівненській АЕС блоки  потужністю 1000 МВт продовжують працювати почергово! Бо якщо обидва – то немає куди видавати енергію. Останній, хто намагався вирішити цю проблему і направити «заперті» потужності в дефіцитну центральну Україну і Київський регіон – міністр ПЕК Іван Плачков (2005–2006 роки), професійний енергетик. Не встиг.

Тож сьогодні кому стане гірше, якщо Рівненська АЕС працюватиме постійно на Україну, а один блок Хмельницької – на експорт, і зароблятиме гроші? Чи хтось збирається валізами носити електроенергію з Хмельницької АЕС в Київ?

Як вирішити проблеми із дефіцитом потужностей у східній та південній Україні? Саме на цій промисловій території є проблеми з енергопостачанням. Проте на Запорізькій АЕС залишаються «запертими»  понад 700 МВт, на Южно-Українській – біля 1000 МВт. У НЕК «Укренерго» знаходять гроші, щоб будувати сотні кілометрів ЛЕП для підключення малопотрібних об’єктів дорогої відновлювальної енергетики на півдні до об’єднаної енергосистеми України, а добудувати ЛЕП з Запорізької АЕС – грошей немає.

Попри обіцянки Яценюка про підтримку, у 2015 році в НКРЕКП (коли там працював пан Герус) не знайшлося ЖОДНОЇ людини, яка б схвалила  розбудову інфраструктури Южно-Української АЕС та пролобіювала включення до тарифу необхідної інвестиційної складової. Всі обговорювали формулу «Роттердам+».  

Якби тоді підтримали атомників – зараз би всі дружно святкували підвищення потужності АЕС в Южноукраїнську. Натомість майже половина України й досі напряму залежить від вугільних ТЕС приватних компаній.

Гроші на добудову 3-го та 4-го блоків Хмельницької АЕС шукають з 2004 року. Єдиний, хто настирливо нав’язує свої послуги – «Росатом». Та навіть «злочинний режим Януковича» намагався знайти альтернативу і всіляко відмовляв росіянам. Шкода, що Герус цього не знає і методично йде слідами пана Демчишина – ще одного власника диплому МВА, цього разу бізнес-школи Канзаського університету (США).

Як збільшити вартість будь-якого проекту – майстер-клас від України. У 2015 році, після 10 років удосконалень, погоджень, прийняття нових законів, Україна впритул підійшла до початку будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива з трьох своїх АЕС. Бо щороку ми змушені платити Росії $200 млн за його вивезення та зберігання.

Контракт на будівництво ЦСВЯП з компанією Holtec International (США) був підписаний у грудні 2005 року. Запустити збудоване сховище планували наприкінці 2007 року. Отже у 2015-му Україна вже встигла переплатити Росії майже $2 млрд. І продовжувала платити.

Та у пана Демчишина раптом виникло питання: чому у 2005 році проект побудови ЦСВЯП коштував $120 млн, а у 2015-му – $300 млн. Це питання він протягом кількох місяців озвучував на різних прес-конференціях. Те, що за 10 років Україна могла побудувати аж сім таких сховищ, навіть за $300 млн, чомусь не обговорювалося. У мене ще тоді виникло багато питань до бізнес-школи в Канзасі: може, вона знаходиться в країні Оз?

Навіщо треба вчити міжнародний етикет? На одній із робочих зустрічей з президентом Holtec International Крисом Сінгхом у Кабінеті міністрів Володимир Демчишин у присутності Арсенія Яценюка і низки чиновників з «Енергоатома» ледве не звинуватив американця у завищенні кошторису на власну користь. Сінгх понад годину розповідав пану Демчишину, чому вартість ЦСВЯП зросла більше ніж удвічі.

Почав зі світової фінансової кризи 2008–2009 років; потім – як Україна захотіла мати дві захисні оболонки на контейнерах зберігання замість однієї, що використовує увесь світ, – а за це треба платити; і як Україна методично 10 років робила жорсткішими законодавчі вимоги до атомних об’єктів, а виконання цих вимог теж коштує грошей. Про зміни кон’юнктури на світових ринках металу, фрахту, палива, фінансів.

Для Демчишина це було відкриттям. Уже в коридорі він схопив Сінгха за ґудзик і попросив – ну зменш кошторис хоч на $1–2 млн. Від сорому згоріли всі, включаючи працівників секретаріату прем’єра.

Усі ці «мишачі перегони» у 2015 році я ретельно виписувала на сайті Forbes.ua. І навіть отримала відповідь – бандероль від помічника народного депутата Андрія Деркача. Там на 50(!) сторінках було зібрано інформацію про те, як цей «дєятєль», що у 2006–2007 роках був президентом НАЕК «Енергоатом», «вимагав» від американців «підвищення безпеки їх продукції», що і призвело до збільшення кошторису. Може, ці папери і досі зберігаються в архівах старого Forbes.

От якби ж вони зустрілися, Демчишин і Деркач, може, не було б такої ганьби України. А всього і треба було міністру – подивитися на перелік керівників «Енергоатому» та зустрітися напряму бодай з кимось із них.

У листопаді 2017 року за присутності усіх профільних чиновників та представників посольства США таки було розпочато будівництво ЦСВЯП. У 2020-му має бути запущена перша черга. У 2005-му це б коштувало $120 млн, сьогодні – $300 млн плюс $3 млрд, які Україна сплатила за останні 15 років Росії за зберігання свого ядерного палива.

Хлопчики МВА: як одним дописом можна підставити всю атомну галузь України
Початок будівництва ЦСВЯП, 2017 рік

Чому треба цікавитися світом навколо? У пана Геруса є перелік звинувачень на адресу злощасного енергомосту, які він виклав у Facebook. Дозволю просто зробити експрес-відповіді.

  1. Собівартість атомної енергії у всіх країнах, що мають АЕС, – НАЙНИЖЧА за всі інші види енергії, за рахунок того, що станції можуть дуже довгий час постачати енергію у стабільному режимі за прогнозованою ціною. Роздрібна ж вартість атомної енергії для споживачів залежить від податків та соціальних зобов’язань компаній-власників та країни.
  2. У світі є кілька видів власності на об’єкти атомної енергетики. У розвинених економіках блоки АЕС – зазвичай власність великих приватних компаній (США, Франція, Японія, Південна Корея). У країнах постсоціалістичного табору – суто державні підприємства.
  3. Енергетика Польщі на 90% залежить від вугілля. За 10 років Польща, як член Євросоюзу, має збільшити долю «зеленої» енергетики в загальному балансі до 15%, та повністю модернізувати всі вугільні блоки. На час модернізації їм необхідна «підстраховка» – для балансування енергосистеми. Для цього й просять 2-й блок Хмельницької АЕС. І готові вкласти майже 50 млн євро для відновлення магістральної лінії «Хмельницька – Жешув».
  4. Чи є вірогідність, що електроенергію з української АЕС продаватимуть по всій Європі? Є! І це нормально. На тлі красивих звітів про зростання потужностей «зеленої» енергії УСІ країни Європи продовжують використовувати атомну енергію – як базову. Франція тримає в енергобалансі 75% атомної енергії. Нещодавно Бельгія подовжила термін використання двох своїх реакторів ще на 20 років. Угорщина вирішила добудувати на АЕС «Пакш» ще два реактори за участі росіян. Та ж Польща розглядає можливість будівництва власної атомної станції до 2030 року.
  5. Наразі будується нова АЕС в Білорусі – «Острівець», перший етап – два блоки по 1200 МВт. Запуск першого – у 2020-му; другого – у 2021 році. Якщо перераховувати проблеми будівництва цієї станції, вийде окрема стаття (їх і так методично висвітлюють міжнародні ЗМІ). Між тим вже стоїть черга з «зелених європейських країн», які хочуть отримувати цю АТОМНУ електроенергію: та ж Естонія, взірець використання smart-greed-технологій у «зеленій» енергетиці.  Герус просто віддає ринок росіянам.
  6. У нас на внутрішньому ринку електроенергії виникають дефіцити: на добу наперед – 5–30%; на внутрішньодобовому – взагалі немає пропозиції. А це тому, що «зелені» бізнесмени не хочуть вкладатися у прогнозування виробітку, похибка «вітряків» сягає 75% на добу. Приватні ТЕС не хочуть маневрувати, бо це – підвищене спалювання вугілля та підвищене спрацювання енергоблоків. А УСІ блоки на УСІХ ТЕС «дихають на ладан» – їх ремонтують і модернізують, але, по факту, їм по 50–70 років, їх треба просто демонтувати. Жоден блок АЕС не допоможе у покритті внутрішньодобового балансу – бо це не маневрові потужності!
  7. Сьогодні НЕК «Укренерго» під керівництвом Всеволода Ковальчука (має диплом МВА  Києво-Могилянської академії, але базова освіта – електротехніка в київському «Політеху») «нагибає» водників – «Укргідроенерго», щоб вони тримали внутрішньодобовий баланс. Керівник УГЕ Ігор Сирота (не має західної освіти), стиснувши зуби, спускає воду з водосховищ по Дніпру, щоб тримати цей баланс. На деяких водосховищах рівень води вже нижче за критичний. Дуже скоро Сирота згадає, що за першою освітою він – медик, а головне завдання «Укргідроенерго» – забезпечувати мешканців України питною водою, тим більше, що басейн Дніпра забезпечує 70% населення України. І відмовиться виконувати «прохання» Ковальчука, який не зміг вибудувати нормальний ринок маневрових та допоміжних потужностей.
  8. Може, тоді пан Ковальчук згадає, як добре мати відкритий ринок електроенергії, де можна вільно проводити операції імпорту-експорту. Принаймні, саме про це він говорив у вересні 2017 року у Верховній Раді (блок №6). Чому ж він зараз виступає проти енергомосту?
  9. За п’ять років влада не знайшла жодної копійки для НАЕК «Енергоатом» на програми підвищення ефективності АЕС та нарощування потужностей блоків. НАЕК роками просить грошей у міжнародних атомних інституцій. Це принизливо як для компанії, так і для країни. Експорт електроенергії у Польщу передбачає, що перші гроші будуть направлені на збільшення потужностей блоків всіх інших українських АЕС – це майже $200 млн. Їх, нарешті, відкриють! Без жодних навантажень для споживачів України. Це все прописано в проекті з «красивою назвою» «Енергетичний міст Україна – ЄС». Та чи читав його взагалі пан Герус…

P.S. Наприкінці 1990-х, у період розквіту банківської системи та аудиторських фірм, був такий анекдот. До діда-вівчаря на карпатській полонині приїздить джип, з нього виходять два молодики в костюмах, щось рахують на калькуляторі та кажуть: «Дід, у тебе в кошарі 100 овець і 20 ягнят – 60 білих і 60 чорних, а ось цю одну ми візьмемо за роботу». Дід відповідає: «А ви, хлопці, з аудиторської фірми **** (відома назва)». «А ти звідки знаєш?» – «По-перше, ви прийшли, хоч я вас не звав; по-друге, дали мені інформацію, яку я й так знаю; по-третє, ви нічого не тямите в тому, чим займаєтеся, – тож поставте на місце собаку».

За 20 років аудиторів змінили хлопчики з дипломами МВА… Та найстрашніше, що ці «хлопчики» приглядаються до крісла міністра палива та енергетики України…

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті