Земля на продаж: чи залишив новий закон місце для зловживань
І що належить доопрацювати парламентарям
Президент України підписав Закон №2194, який передає громадам землі за межами населених пунктів. Верховна Рада схвалила його 28 квітня. На практиці це означає, що 1400 місцевих громад отримають право управляти 10 млн гектарів землі, тобто майже 1/6 території країни. Це рішення, власне як і попередні кроки в земельній реформі, привітали посли G7, Європейська комісія та тимчасово повірена у справах США. Втім, незважаючи на численні заяви щодо важливості самої реформи, багато хто має не менше сумнівів щодо її якісної реалізації. Наприклад, посол ЄС в Україні Матті Маасікас назвав п’ять умов для успішного запуску земельного ринку. Втім, наразі Україна навряд чи готова виконати більшість із них.
Прибічники реформи вже рахують прибутки від реалізації землі – на думку радника голови Офісу президента Тимофія Милованова, вона додасть у бюджети різних рівнів близько $2 млрд або близько 1,5% ВВП. Але наскільки виправдані такі прогнози? Про це спеціально для Mind розмірковує Василь Фаринник, керуючий партнер Адвокатського об’єднання CREDENCE.
Дискусії навколо земельних питань наразі точаться не лише в медійному просторі, а й у судових інстанціях. Третього червня КСУ планувало розпочати розгляд справи за конституційними поданнями народних депутатів щодо конституційності Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (так званого закону про земельну реформу), який був прийнятий наприкінці березня. Але засідання так і не відбулося, тож судові баталії на цьому не завершаться.
Що маємо на старті?
Отже, 1 липня 2021 року в Україні відкривається ринок землі – ділянки сільськогосподарського призначення власники зможуть продати поки що лише фізичним особам, а максимальний розмір ділянки складатиме 100 га на людину. З 1 січня 2024 року землю можна буде продати також юридичним особам, максимальний розмір ділянки може становити 10 000 га.
Водночас буде заборонений продаж землі іноземцям без рішення референдуму, продаж державної та комунальної землі або продаж землі росіянам чи компаніям-офшорам.
Звісно, це свого роду запобіжники. Але варто згадати, що в нині ухвалених законах питання процедури купівлі-продажу землі прямо не регулюється, хоча й містить певні нововведення. Наприклад, положення щодо оплати у безготівковій формі та необхідності підтвердження джерел походження коштів для купівлі земельної ділянки.
Чого не вистачає?
Взагалі, якщо говорити про законодавчу базу, що регулює земельні питання, то вона наразі потребує не просто аналізу, а якісної трансформації в комплексі з роз’яснювальною роботою серед населення. Це також стосується майбутніх законодавчих ініціатив.
Як приклад – дискусія навколо законопроєкту про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань консолідації земель. Його наприкінці квітня затвердив КМУ. Теоретично правове регулювання відносин щодо консолідації земель, передусім сільськогосподарського призначення, шляхом визначення організаційно-правових засад, підстав, способів та порядку проведення консолідації напередодні відкриття ринку землі вкрай важливе.
Але на практиці сумнівні та місцями не визначені положення цього документу призвели до тотального несприйняття суспільством потрібної ініціативи та дали новий привід для дискусій про «грандіозну земельну аферу».
Не менш важливо наразі врегулювати роботу структур, які безпосередньо братимуть участь у розв'язанні питань, пов’язаних із відкриттям ринку землі. Адже наразі Міністерство агрополітики, яке має впроваджувати реформу, саме перебуває на стадії організації, а окремі територіальні підрозділи Держгеокадастру – структури, що керують геопросторовими даними щодо меж та приналежності ділянок, взагалі були ліквідовані.
Також актуальним є питання щодо впровадження фінансування малих фермерів. Багато в чому можливість придбання ними землі залежатиме від Фонду часткового гарантування кредитів. І хоча певні кроки в цьому напряму вже зроблено, імовірно, фонд не запрацює до 1 липня.
Це вочевидь не сприятиме створенню рівних фінансових умов для учасників ринку. Власне, думаю, це ключова причина того, що малі фермери переважно виступають проти земельної реформи.
Як протидіяти можливим зловживанням?
Що стосується земельних схем – тут все ще складніше. Щоб їх побороти, потрібно для початку створити прозорі та дієві правила. Принаймні забезпечити правомірну зміну землевласників, землекористувачів та і взагалі цільового призначення землі. Дати ефективні інструменти для відновлення неправомірно порушеного права власності. Знову ж таки, надати рівні умови як дрібним аграріям, так і агрохолдингам і нерезидентам. І всі ці моменти мають бути урегульовані не лише законодавчо, а й організаційно.
Тож, можливо, варто було б якщо не відтермінувати відкриття ринку землі, то принаймні як пілотний проєкт відкрити його в кількох областях – щоб відпрацювати алгоритми та проблемні питання, а лише потім поширити його дію на решту регіонів?
Наразі ж, ігноруючи всі ці аспекти, влада ризикує не просто отримати шквал критики, а взагалі втратити довіру населення та міжнародних партнерів, нівелювавши саму ідею реформи. Тому прибічникам відкриття ринку землі й особливо владі варто зосередитися не на заявах про успіх реформи, а на практичних деталях її подальшої реалізації.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
