Pandora Papers: чим цей скандал небезпечний для української влади
І до чого тут інфляційне таргетування
Панночка: Но ета же абман.
Шельменко: Та який там обман – обикновенна брехня («Шельменко-денщик», Г. Квітка-Основ'яненко)
Досьє Пандори запустило другу хвилю офшорних скандалів після Панамського досьє 2015 року. Цей виток в Україні може не лише вдарити по чинній команді президента Зеленського та йому особисто, а й відкрити іншу суто українську скриньку Пандору – таргетаційне досьє нерезидентів-офшорників. Що може бути спільного між праведною боротьбою НБУ з інфляцією та неправедними офшорами, розповів Mind фулбрайтівський професор Університету штату Іллінойс, США, Володимир Рябошлик.
Детальніше про те, що відбувається в Україні з цінами Mind розповідав у матеріалі «Інфляція по-українськи: чому все дорожчає».
Які наслідки зміни облікової ставки
І для тих і для інших важливу роль відіграє облікова ставка, яку директивно встановлює Національний банк. Для регулятора завищена облікова ставка є єдиним важелем подолання інфляції, яким він орудує. При цьому іншим наслідкам змін цієї ставки він приділяє набагато менше уваги.
Наприклад, завищеним доходам від державних облігацій, ОВДП і, що є менш відомим, від вкладання коштів у самий Нацбанк. А з іншого боку, маємо занижене кредитування виробництва й завищені видатки бюджету на платежі по облігаціях із відповідним заниженням зарплат вчителів, лікарів, військових та пенсій тощо.
При цьому найбільшу дохідність отримують «нерезиденти» завдяки гривневій наддоходності в доларах.
Виходить, в Україні Нацбанк під прикриттям інфляційного таргетування створює можливість для офшорів заробляти високу дохідність за держоблігаціями. Цікаво, яка частка цих резидентів є насправді резидентами, що сховалися за офшорами, або/та інсайдерами НБУ?
Про що мовчить НБУ?
Такі підозри ще більше підсилюються збігом у часі між запуском цієї схеми та звільненням Верховною Радою нерезидентів-інвесторів від оподаткування, і також з офіційним проголошенням Міністерством фінансів іноземних інвестицій саме в гривневі держоблігації стратегічно важливими для України.
До того ж після президентських виборів один із небагатьох органів, що не зазнав швидких змін і залишився, – це Національний банк. Що, по суті, було схваленням таргетування та попередньо запущених схем, що виникли навколо цього.
Повне розкриття цього ймовірного колективного злочину є не менш, і навіть більш важливим, ніж справи Пандори.
Якщо кінцевими бенефіціарами «нерезидентських» інвестицій у гривневі облігації з метою доларових доходів виявляться вітчизняні інсайдери грошово-фінансової системи, то на підставі рішення суду відкриється багато юридичних нюансів і можливостей щодо оскарження наявних боргів України.
А поки що маємо неоднозначні «успіхи» для проформи оголошеного приборкування інфляції, яка зараз перебуває далеко поза межами запропонованого їй коридору. Прогноз інфляції становить 9,6% на кінець року, а дефлятора ВВП взагалі 20,1%.
Як Нацбанк пояснює інфляцію
Активна кампанія Національного банку щодо своєї політики допомогла переконати частину суспільства, що таємниця перемоги над інфляцією ховається тільки й тільки в обліковій ставці. От і вийшло, що коли експерти затято ламають списи виключно над питанням, а якою ж має бути правильна й точна величина отієї облікової ставки, вони й гадки не мають, що є жертвами маніпуляції.
По-перше, головною функцією облікової ставки є охолодження або розігрів економіки, бо підняття цієї ставки збільшує вартість і зменшує доступність кредитування, а зниження ставки – навпаки. А щодо керування інфляцією, то ставка відіграє не головну, а лише допоміжну роль.
По-друге, більш важливим, а можливо, і найголовнішим чинником інфляції є емісія, бо інфляція 1990-х не через облікову ставку виникла й не обліковою ставкою долалася.
Національний банк усіляко уникає цих уточнень і навіть намагається їх заперечувати. У інфляційних звітах можна прочитати про все, але не про емісію (звідти можна дізнатися, що є безліч шоків і що в інфляції винним також сам народ, у якого неправильні інфляційні очікування, і ще багато про що).
І увесь цей неосяжний перелік чинників інфляції «скиртується» лише для того, щоб урочисто оголосити остаточний вирок – інфляція в Україні НЕ має монетарного характеру. У чому саме полягає немонетарність чи монетарність, взагалі ніколи ніяк не розтлумачується, мовляв, це елементарно й усім «і так» зрозуміло.
Давайте наважимося визнати, що нам «і так» не зрозуміло, і нарешті поглянемо й на ціни, і на грошову масу. Тільки не на місячні прирости-спади, які так миготять вверх-вниз, що під це можна підігнати будь-який висновок, а на їхні абсолютні рівні.
До чого тут грошова маса?
І, о диво! – ціни крокують у ногу з грішми з першого ж дня інфляційного таргетування, і навіть миготіння не в змозі цього приховати. У 2020 році відбулося стрімке випередження кількості грошей.
Як показує наш же досвід, такі значні повороти грошової маси неминуче спричиняють і повороти цін, тільки зі значними затримками. Тож присягання НБУ, що от наступного 2022 року інфляцію вже точно заженуть у коридор, напевне будуть зірвані міною сповільненої дії, самим НБУ і підкладеною.
Рівень грошової бази з немалою точністю задає рівень цін (грудень 2017 = 100)
Джерела: НБУ, Держкомстат
Отже, українська пародія на таргетування насправді таргетує підживлення інфляції, маніакальні повтори про немонетарність інфляції вже сприймаються як спроби НБУ завести «слідство» на хибний шлях.
Також не витримує критики спроба виправдати надмірне друкування грошей необхідністю забезпечувати банкомати, кількість яких зростає, а це, навпаки, скорочує потребу в готівці, бо одночасно зростають безготівкові розрахунки картками.
Не дуже доречним є і виправдання надохолодження економіки від надмірної ставки, шумпетерівським «руйнуванням, що творить». Там йдеться про надінтенсивне запровадження нових технологій, а не «творення» в українських реаліях.
Таких обставин, що додатково обтяжують, ще безліч, і нижче зупинимося лише на деяких з них.
Чому НБУ популяризує ОВДП?
Чого вартий хоча б ефект надвитіснення. Облікова ставка, окрім усього іншого, безпосередньо встановлює дохідність депозитів комерційних банків у НБУ (так звані депозитні сертифікати Нацбанку). І ця ставка виявилася настільки високою, що комерційним банкам вигідніше до 200 млрд грн із залучених вкладів населення тримати у НБУ, ніж інвестувати у виробництво. Це принесло їм найвищий прибуток за всю історію банківської системи, хоча його і «зароблено» з виниклої з повітря емісії.
Емісійні кредити на рефінансування (де сам префікс «ре» означає, що їх надають для подальшого кредитування виробництва) комерційні банки використовують на придбання держоблігацій. Тут начебто жодної різниці, чи НБУ сам купить облігації з тієї емісії, чи для цього передасть цю емісію комбанкам.
Проте така переміна місць доданків результат змінює. Бо держоблігації у НБУ майже нічого бюджету не коштують, оскільки свій прибуток Національний банк до бюджету ж і повертає. І так само кожна покупка НБУ на вторинному ринку облігацій фактично є звільненням бюджету від сплати відсотків.
Як це не дивно, на відміну від інших центральних банків, яким НБУ вважає себе рівнею, дарувати бюджетові такі звільнення, що полегшують, Нацбанк не поспішає.
Інформаційне прикриття такого собі таргетування теж заслуговує на увагу.
Якщо раніше можна було вільно говорити, що іноземні інвестори в економіку з Кіпру, Віргінських островів, Панами тощо – це все наші ж олігархи, то тепер про те, що й в іноземних інвестиціях у облігації ті самі українські олігархи – ніхто на офіційному рівні вже не скаже. Натомість представники влади та експерти всіляко розхвалюють, як це добре, що наші облігації є такими вигідними і закликають народ приєднуватися до цього наднадійного надзбагачення.
І все це не заважає НБУ запевняти нас, що пріоритетом інфляційного таргетування є стимулювання економічного зростання. Втім, як не крути, а з-під цього респектабельного фасаду, воістину наче зі скриньки Пандори, вистрибнула ціла купа пріоритетів геть іншого ґатунку.
Чому НБУ – молодець?
У чому ж тоді секрет одностайної міжнародної підтримки НБУ як «острівця стабільності», чиє місце «у топі найбільш успішних інституцій». Ця «інституція» зараз цілком поза критикою, хіба що на неї можуть по-батьківськи насваритися пальцем, що подвійне перевищення облікової ставки над інфляцією – це надто ревне й ортодоксальне дотримання в принципі правильних зовнішніх приписів.
Усі трафаретні вимоги МВФ, Світового банку та інших НБУ задовольняє, а тих чортів, що криються в деталях, експерти не дуже чіпляють. Можливо, тому, що через дорогу, через океан їх видно гірше, ніж тим, хто тут вдома.
Можна також спробувати пояснити цей парадокс «голого короля» цивілізаційним розривом.
Західний експерт, для кого дискутування емісії та інфляції є цілком звичайним, не може припуститися й думки, що бувають країни, де на це накладено табу. Або – що бувають країни, де маловідома технічна дрібничка, депозитний сертифікат, призначений лише для того, щоб комерційні банки могли інколи приробляти копійку в центральному банку, може обернутися макрозозулятком, яке перебирає на себе сотні мільярдів інвестицій у виробництво.
Або – що бувають країни, де Inflation Targeting може бути свідомо спотворено в ззовні невидиму пародію.
Якби там не було, а наразі достеменно відомо, кому це вигідно, і залишається з’ясувати, чи ті, кому вигідно, самі собі цю сумнівну вигоду й влаштували.
Безсумнівно, НБУ з Мінфіном нададуть незаперечні докази своєї невинуватості. Тож за такої впевненості, що все чисто, чому б не припинити зволікання з міжнародним слідством і остаточно розплутати й покінчити із цим вузлом проблем раз і назавжди.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
