Нематеріальні аспекти ESG: як репутація впливає на вартість компанії

Екологічне, соціальне і корпоративне управління (ESG) – явище, яке неможливо виміряти і дуже складно оцінити через відсутність даних. Проте наразі все більше спеціалістів схильні вважати, що ESG-фактори становлять свого роду нематеріальний актив (НМА), а це значить, що, як і будь-який актив, вони мають свою вартість і впливають на вартість компанії загалом (наприклад, відповідно до даних Комітету Міжнародних стандартів оцінки ESG-фактори можуть проявлятися в таких НМА:  бренд, людський капітал, база клієнтів та технологія).

Інвестори «голосують» за таку точку зору власним гаманцем. Ще 2006 року представники інвестфондів сформулювали «Принципи відповідального інвестування», які на сьогодні підписали понад 4000 інвесторів з 60 країн світу, у чиїх портфелях акумульовано більш ніж $120 трлн. Основний меседж цих інвесторів полягає в необхідності оцінювання ESG-факторів при аналізі діяльності компанії, оскільки вони можуть зменшувати ризики інвестицій та збільшувати прибутковість компанії в довгостроковій перспективі. Серед іншого, це підтверджується і результатами останнього дослідження Morningstar за 2009–2019 роки, які показують: 59% інвестиційних фондів, що здійснювали інвестиції, враховуючи ESG-фактори, випередили своїх прямих «традиційних» конкурентів, які не враховували такі фактори при ухваленні рішення про здійснення інвестицій. Ба більше: за даними опитування SustainAbility, кількість інвесторів, що враховують ESG-індекси при оцінці компанії, невпинно зростає і наразі становить 71%.

Відповідно до даних Міжнародного комітету стандартів оцінки (IVSC), для врахування ESG-факторів оцінювач повинен:

1. Визначити та оцінити релевантні для галузі та зіставних компаній ESG критерії:

1.1. Екологічні. Наприклад, якщо компанія займається виробництвом, яке продукує значні викиди в атмосферу, одним із критеріїв може бути наявність стратегії чи ініціатив зі зменшення викидів до 2025 року на 5%.

 

Чому це важливо? По-перше, така стратегія зменшує ризики для потенційного інвестора, який збирається вкладати кошти в бізнес. По-друге, це зменшує законодавчий ризик, оскільки в більшості країн існує регулювання викидів, і якщо компанія не впроваджує жодних змін по досягненню таких законодавчих вимог, то згодом це позначиться на її витратах і прибутках – а це вже червоне світло для інвестора. Кому потрібен бізнес, який за чотири роки платитиме величезні штрафи за невідповідність законодавству?

Яскравим прикладом є скандал з концерном Volkswagen AG, який сфальсифікував проходження випробувань на викиди для 11 млн дизельних автомобілів, що призвело до витрат у розмірі 27,4 млрд євро, а поплатилися за це інвестори, які втратили мільйони, коли обвалилися ціни на акції концерну.

1.2. Соціальні. Медичне страхування для працівників, освітні заходи, практика наймання осіб з інвалідністю, ремонт дороги до школи, яку «розбили» вантажівки компанії, доставляючи готову продукцію, – тут можна аналізувати багато факторів, але найпершим може бути аналіз плинності кадрів. Якщо він вищий від конкурентів, це видає очевидні проблеми всередині компанії, а тому жодні ремонти доріг чи побудови спортивних майданчиків не підвищать цінність компанії для інвестора. Адже компанія без одного з ключових активів – професійних кадрів – мало кому цікава. Зрештою, всі знають, що бізнес роблять люди та їхні ідеї. 

 

1.3. Управлінські. По-перше, мають бути розкритті принципи та підходи до корпоративного управління саме в цій компанії. Наскільки чітко й прозоро вони розписані, як здійснюється управління ризиками та їхня мінімізація. Чи корелюється цей підхід із галузевими практиками. Чи розкрито інформацію про топменеджмент, наглядову раду чи раду директорів, щоб мати можливість перевірити їхню діяльність і репутацію. Навіть якщо хтось з управління має відкриту справу про отримання хабара, це звісно, ще не вирок без рішення суду, але інвестор двічі подумає, чи давати кошти компанії.

 

Втрата персональних даних 87 млн користувачів Facebook на користь Cambridge Analytica коштувала компанії мільярди та викликала купу питань стосовно топменеджменту, без відома якого подібний інцидент був би неможливий.

2. Оцінити результати діяльності оцінюваної компанії відповідно до таких критеріїв.

3. Відкоригувати ринковий мультиплікатор (наприклад, EBITDA) чи грошовий потік на відповідність фактичних ESG-критеріїв ринковим.

Вплив ESG-факторів може бути виражений у більшій ціні товару чи в менших витратах на виробництво за рахунок впровадження модернізацій та економії ресурсів, у премії чи дисконті (за аналогією з оцінками пакетів акцій, які надаються на міноритарний чи контрольний пакет).

Наприклад, сильні екологічні ініціативи дозволяють поліпшити сприйняття бренду, встановити вищі ціни, отримувати більший прибуток і розширювати продажі, – тобто ми враховуємо дії, скеровані на зменшення шкоди довкіллю, що ведуть до збільшення прибутку. Крім того, сильний бренд приваблює кращих спеціалістів, які стають на чолі змін та інновацій в компанії, що так само дозволяє розширювати базу постачальників та клієнтів і також опосередковано веде до збільшення прибутку.

Тобто кінцевий результат роботи оцінювача в сфері ESG залежатиме від того, чи правильно  визначені ключові для компанії ESG-фактори, наскільки точно надано їм цифровий (економічний) вигляд та як він використовувався під час оцінювання.

Щоб виконати ці вимоги, слід мати достатньо інформації. Як це зробити в ситуації відсутності єдиних для всіх чітких стандартів?

Наразі існують кілька добровільних стандартів нефінансової звітності: GRI, Звіт про прогрес (COP) у межах Глобального договору ООН, ISO 26000, серед яких можна вибрати той, що допоможе якнайкраще висвітлити результати діяльності компанії у сфері ESG. Крім того, комітет МСФЗ випустив консультаційний документ щодо підготовки «звіту про сталість» і чітко зазначив, що це поняття стосується всіх екологічних, соціальних та управлінських питань (ESG). Інститут CFA також нещодавно почав працювати над розробкою добровільного світового галузевого стандарту, що забезпечує більшу прозорість і порівнянність для інвесторів, дозволяючи чітко повідомляти про особливості своїх інвестиційних продуктів, які пов'язані з ESG.

Ці процеси – краще свідчення того, що в Європі та США подібні звіти – явище вже поширене і продовжує набирати обертів. Наприклад, у ЄС від 2018 року компанії, у яких працюють понад 500 співробітників, а це – більше 6000 підприємств, мають вносити нефінансові розділи до річних звітів. А от в Україні нефінансові звіти в одному з означених форматів чи як частину інтегрованих публікують не більше трьох-чотирьох десятків підприємств, серед яких – кілька державних, а інші – великі приватні компанії, що працюють з іноземцями чи вийшли на IPO.

Між тим саме ці звіти наразі стають основою для інвестиційних фондів та агенцій, на якій вони вибудовують власні ESG-індекси для вимірювання привабливості тих чи тих компаній. Індекси можуть фіксуватися у вигляді рейтингу від 1 до 100 або у вигляді літер від ААА до DDD (де кожна з літер – оцінка одного з трьох факторів). Кожна агенція рахує його за власною моделлю, але зазвичай це аналіз ESG-факторів, які притаманні галузі, присвоєння ваги кожному з факторів і відповідність конкретної компанії цим критеріям. Існують навіть параметри ринкової капіталізації за кожним з ESG-факторів для «хороших» та «поганих» компаній. 

Шкода, що далеко не всі компанії розуміють переваги підготовки НФЗ (нефінансових звітів) і те, як вони впливають на вартість компанії, а тому зазвичай обмежуються фразами «ми прагнемо», «ми впроваджуємо», «ми піклуємося», «ми ремонтуємо» у двох-трьох абзацах про екологічні чи соціальні ініціативи на сайті чи в розділі про місії та цінності.

Натомість важливо усвідомити, що ESG-фактори мають бути кількісними та вимірюваними, щоб їх можна було оцінити. Звісно, що додаткове адміністративне навантаження з підготовкою таких звітів зросте, але результат того вартий. По-перше, ви будете на боці законодавчих вимог, які рано чи пізно дійдуть і до України, по-друге – компанія виглядатиме більш привабливою для нового покоління «свідомих інвесторів». А за цим неодмінно прийде визнання серед відповідальних споживачів і залучення кращої робочої сили. 

Як писав Сунь-дзи: «Стратегія без тактики – це найповільніший шлях до перемоги. Тактика без стратегії – просто метушня перед поразкою».