Гібридна війна проти України: як розуміти та що робити?

Гібридна війна проти України: як розуміти та що робити?

І на яких фронтах доводиться воювати з Путіним

Гібридна війна проти України: як розуміти та що робити?
depositphotos.com

Путін у своїх діях не обмежується захопленням чужих територій фізично, а й додає інші інструменти для здійснення своєї мети. Це і армія засобів масової інформації (ЗМІ), які продукують неймовірну кількість фейкових новин, ы ботів, що діють у соцмережах. Це й загони хакерів, які влаштовують збої в роботі як державних органів, так і фінансової системи і не тільки. Так, напередодні заступник міністра оборони Литви Маргіріс Абукевичус повідомив, що шість країн Євросоюзу спрямовують до України команду експертів для боротьби з кібератаками з боку Росії на запит української влади. Раніше кіберексперти CERT-UA виявили повідомлення з погрозою проведення кібератак на українські сайти 22 лютого. Таким методам гібридної війни має протистояти Україна, ащоб захистити своїх громадян, повернути окуповані території і припинити зазіхання з боку Кремля на українську землю. Як працюють методи гібридної війни, як їх визначити та як їм протистояти, розповіла Mind політолог, засновниця Школи політичної освіти та комунікацій, Олена Оверчук.

Після початку російської агресії проти України у 2014 році увага до засобів ведення та організації  гібридних війн стрімко зросла, при цьому дискурс саме російсько-українського конфлікту набув глобального масштабу.

Хто воює з Україною?

У гібридній війні держави частіше використовують недержавних дійових осіб та інформаційні технології для перемоги над своїми супротивниками за відсутності прямого збройного конфлікту (але, як показала практика, і під час нього) у досягненні своєї політичної мети.

Невійськові засоби – економічні, дипломатичні, інформаційні – як зброя такої війни почали застосовуватися ще далеко до появи перших гармат і мінометів на кордоні між Україною та Росією.

Така війна передбачає поєднання інструментів впливу й засобів підривної діяльності, які синхронно поєднуються для використання слабкостей іншої країни. Звісно, слабкості ці наперед визначаються, аналізуються та збираються в окрему теку, умовно «слабкості країни Х».

Мовний чинник – найбільш вигідна пропозиція з усього «меню» слабкостей. Приклад продукування смислів гібридної війни в цьому аспекті ми всі добре знаємо: «відбувається насильницьке витіснення російської мови та переслідування російськомовних».

Які ознаки гібридної війни? 

При цьому гібридна війна має дві особливі ознаки:

  1. Розмитість меж між війною і миром, коли неможна виділити якийсь поріг війни.
  2. Невизначеність, коли складно взагалі ідентифікувати цю війну.

Не треба дороговартісної зброї і техніки, коли є ЗМІ та службовці, які працюють на інтереси країни-агресора. М’яко й поступово вводиться потрібний ворогові дискурс, початок і точну форму якого складно відразу визначити. Це не лише медіасфера, а й широкий спектр соціальної комунікації, починаючи від приватних розмов і закінчуючи перемовинами дипломатів.

Чи це почалося з 2004 року, коли в Сєвєродонецьку проходив з’їзд депутатів із закликами створення Південно-Східної української автономної республіки, чи це почалося з 2013 року під час Революції гідності, чи може все-таки з початку 1990-х років, коли за Кучми ми втратили Чорноморський флот, а питання статусу Криму та Севастополя гостро постало між двома країнами? Багато думок і суперечок із цього приводу. Проте час втрачений, адже війна проникла непомітно у внутрішні конфлікти та соціальні настрої через оці слабкості і почала діяти.

Тепер ми «маємо те, що маємо», як казав автор вислову «Будапештский меморандум был только формальностью, так как фактически Киев был бессилен» Леонід Кравчук.

Росія намагається ідентифікувати себе як миротворця, приписуючи Україні роль нападника. Країни партнери виявляються чутливими до цих інтерпретацій через відсилки до миру як абсолютної цінності. Звісно, на словах усі зацікавлені в якнайшвидшому завершенні конфлікту та ліквідації гарячої точки в Європі, і роль України як жертви агресії визнано.

Але збройний конфлікт на Донбасі і досі інтерпретується зі значною мірою невизначеності. І міра ця в тому, що це нібито конфлікт між «українським Києвом» та громадянами України, які бажають жити в складі Російської Федерації. Така інтерпретація і була метою цієї гібридної війни із самого початку.

Як протистояти нападникам?

Якщо пригадати, РФ вдерлася до Криму 2014 року й досягла своєї мети саме через поєднання «неідентифікованих» спеціальних сил, наперед підготовлених місцевих озброєних осіб, економічний вплив, дезінформацію і використання соціально-політичної поляризації в Україні, яку досить успішно впровадили ті, хто дуже «любив» нашу країну серед її громадян.

Цей розкол досить активно перекинувся й на соціальні мережі та ще більше посилив ці тенденції. Зневага до влади, розкол між урядом і народом, прокльони у бік владної верхівки – усе це успішні результати такої гібридної війни.

І поки є поєднання кібератак на критичну цивільну інфраструктуру з кампанією з дезінформації, треба діяти :

  1. Посилення обороноздатності. Більше бюджету на армію, більше навчених цивільних людей (наявна територіальна оборона на місцях – у «плюс»). Засновник німецької школи геополітики Клаус Хаусхофер, який понад 20 років прослужив у армії, казав, що кордон є складовим чинником життя нації, і його треба захищати, а той, хто цього не робить, буде відчужений кордоном, і йому рано чи пізно доведеться за це розплатитися.
  2. Патріотична робота. Хай би там що не говорили з приводу додаткового бюджетного асигнування на такі свята, як Дні єднання, коли «ліпше б ці гроші направили на армію», але чим більше прапорів, тризубів, гімнів і піар-кампаній нашої Батьківщини – тим краще. Чим більше української мови, яка культивувалася радянською владою як мова селюків, тим краще. Безумовно, це зовсім не означає, що в Україні забороняється розмовляти російською.
  3. Довіра – це, мабуть, найскладніше. Треба  робити все можливе, аби люди почали вірити у свою армію та головнокомандувачу – президенту, вірити навіть своєму меру чи сільському старості, бо довіра до влади починається тут, з місця. Довіру до ЗМІ ще довго й досить важко треба буде вибудовувати (хоча, імовірно, найближчим часом формат роботи ЗМІ  зміниться, а з боку держави буде контроль на упередження антидержавницької пропаганди).

Віримо в себе та свою армію. Врешті-решт історія знає чимало випадків, коли держави-агресори не отримували результату проти держави, яка має значно менше ресурсів і забезпечення, оскільки це економічно та політично зовсім невигідно.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло