Інформаційна війна проти Ізраїлю: чому випередив Хамас
І на що потрібно звертати увагу, аби отримати перевагу
Головною метою нападу бойовиків ісламістського угрупування Хамас на Ізраїль в секторі Газа у ЗМІ називають розпал війни на Близькому Сході та припинення налагодження відносин між Ізраїлем та арабським світом. Напередодні бойовики Хамасу заявили, що готові відпустити 50 ізраїльських заручників за умови триденного припинення вогню в секторі Газа. Ізраїльська сторона поки не погодила умови цієї угоди, а значить, бойові дії ще тривають. Проте війна точиться не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Поширення неправдивої інформації або висвітлення подій тільки з одного боку, або інші інструменти введення в оману аудиторії – прийоми відомі. Їх також широко використовує і російська пропаганда у війні з Україною. І на цьому полі бою важливо вчасно й чітко реагувати, щоб не дати ворогу взяти гору. Зараз навряд чи можна стверджувати, що ізраїльська сторона на цьому фронті вправний гравець. До того ж ці результати впливають і на отримання допомоги, зокрема від США, і не останню роль у цьому відіграватимуть уже поширені тези від Хамасу. Чому ж так сталося, що з огляду на риторику світових ЗМІ та політиків перевагу на інформаційному фронті має Хамас і палестинські лідери, і яких помилок не варто припускатися в донесенні власної позиції, проаналізувала спеціально для Mind політолог, засновниця Школи політичної освіти та комунікацій Олена Оверчук.
Читайте також: «Війна Судного дня – 2»: Ізраїль переходить до відкритого конфлікту з Палестиною. Як це вплине на Близькосхідний регіон, світ і Україну зокрема
«Якщо ви не закріпилися присутністю в просторі соціальних медіа, то ви здаєте цей простір ворогу. Ви мусите бути там, щоб провадити комунікацію і формувати її, особливо у воєнний час. Якщо ви мовчите в соціальних мережах, отже, не перешкоджаєте вашому ворогові на його шляху поширення послань і на шляху популярності. Якщо ви мовчите в соціальних мережах, то не можете висловлювати свою позицію і залишаєте своїх прихильників без боєприпасів».
(«Війна в 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті». Дейвид Патрикаракос)
Минуло більше місяця з того жахливого для ізраїльтян ранку 7 жовтня, коли палестинське ісламістське угрупування Хамас масовано атакував країну. Світ знову здригнувся від нової, занадто зухвалої та жорстокої війни, яка відрізнялася швидкістю подачі інформації, а саме – фото і відео контенту з місця подій.
За цей час цю війну вже назвали програшною в інформаційному плані для Ізраїлю. Заголовки міжнародних ЗМІ з перших днів неоднозначно реагували на інформаційну політику країни і замість погодження чи висловлення співчуття ізраїльському народові почали звучати зовсім різні погляди, які вилились у практичні дії.
Як результат, у багатьох країнах світу відбулися мітинги на підтримку Палестини. Зокрема, активісти, серед яких найбільшу частину становить молодь, зібралися у США, Великій Британії, Канаді, Німеччині, Туреччині, Лівані, Йорданії та деяких інших країнах.
Так, у Великій Британії на акцію з метою підтримки Палестини вийшло майже 5000 людей. Учасники розмахували прапорами Палестини і плакатами з гаслами «Свободу Палестині», «Санкції проти Ізраїлю» та «Припиніть озброювати Ізраїль», а також скандували: «Від річки й до моря Палестина буде вільною» та «Руки геть від мечеті Аль-Акса».
Не дивлячись на те, що офіційна Канада однією з перших підтримала Ізраїль і право країни на захист, на вулиці великих міст – Торонто, Ванкувера, Монреаля, Вінніпега, Калгарі та Галіфакса вийшли прихильники дій Хамасу.
У Німеччині, у берлінському районі Нойкельн, де мешкають здебільшого мігранти, чоловік із палестинським прапором, радіючи нападу Хамасу на Ізраїль, безкоштовно пригощав перехожих східними солодощами. Акція тривала під гаслом «Хай живе опір палестинського народу!». Її влаштувала близька до ліворадикального Народного фронту звільнення Палестини організація «Самідун», яка в соцмережах і розмістила фотографії з цього заходу.
Подібні акції вихідців з арабських країн, які публічно раділи діям бойовиків Хамасу, відбулися і в інших містах країн Європи.
Читайте також: Досвід Ізраїлю: як побудувати сильну державу під час війни
Одне неправильно сказане слово може призвести до втрати репутації
Але найяскравішим прикладом іміджевого провалу та інформаційного вакууму, який створив Ізраїль, стали акції студентства провідних університетів світу.
10 жовтня The Harvard Crimson, одне зі студентських новинних видань університету, повідомило, що понад 30 студентських груп Гарварда підписалися під листом, у якому йшлося, що вони покладають на Ізраїль «повну відповідальність» за «все насильство, що розгортається» в ході конфлікту. У листі, опублікованому в соціальних мережах до того, як стали відомі масштаби вбивств, не було вказано імен студентів, але через кілька днів вони були перевірені, а їхня особиста інформація була розміщена в інтернеті. Вантажівка з цифровим рекламним щитом кружляла Гарвардською площею, демонструючи фотографії та імена студентів під заголовком «Ведучі антисеміти Гарварда».
Через декілька днів після того, як скандал набрав обертів і вилився в серйозні рішення щодо майбутнього студентів, президентка Гарварда Клодін Гей заявила, що «університет відкидає тероризм, зокрема варварські звірства, які здійснює Хамас, відкидає ненависть до євреїв, мусульман і до будь-якої групи людей за ознакою їхньої віри, національного походження чи будь-якого аспекту їхньої особистості. Водночас вона заявила, що Гарвард «відкидає переслідування чи залякування людей на підставі їхніх переконань» і «підтримує відданість свободі вираження поглядів».
Проте студенти Гарварду, які виступили проти політики Ізраїлю, зазнали доксінгу.
До відома: доксінг (англ. Doxxing) – це пошук персональної інформації про людину зі злим умислом. Зазвичай доксінг передбачає роботу хакера, який збирає та аналізує інформацію про людину, що розміщена в інтернеті, з метою шантажу. Зловмисників цікавить конфіденційна, прихована інформація, яку вони отримують завдяки зламам облікових записів.
Так, розголошенню інформації щодо студентів, які підписалися під листом про відповідальність Ізраїлю посприяли спонсори Гарварду, серед яких генеральні директори, бізнес-лідери та федеральний суддя, які потім заявили, що студентам буде обмежено доступ до роботи (університет є приватним і фінансується з приватних джерел (пожертв), які зараз становлять рекорд для всіх освітніх інституцій світу ($38,3 млрд).
Хто на чиєму боці в цій війні?
Соціальна мережа Твітер (нині Х) з перших днів стала рясніти підтримкою Палестини з боку відомих молодіжних інфлуенсерів, серед яких і Ґрета Тунберг. «Сьогодні ми страйкуємо на знак солідарності з Палестиною та Газою. Світ повинен висловитися і закликати до негайного припинення вогню, справедливості та свободи для палестинців і всіх постраждалих цивільних осіб», – заявила дівчина.
Невдовзі стало відомо про рішення міністерства освіти Ізраїлю видалити зі шкільної програми згадки про шведську захисницю природи Ґрету Тунберг через її підтримку населення Палестини, назвавши її пособницею терористів. Виконавчий директор і засновник Web Summit – однієї з найбільших щорічних технологічних конференцій у світі, Педді Косгрейв пішов у відставку після того, як його коментарі в Х щодо конфлікту Ізраїлю та Хамасу спонукали великі технологічні компанії та інвесторів, серед яких Meta, Google, Intel, Siemens і Amazon, бойкотувати чергову конференцію Web Summit у Португалії 13–16 листопада та засудили позицію Косгрейва.
7 жовтня, у день нападу Хамасу на Ізраїль, він опублікував у Х допис із даними про людські втрати в ізраїльсько-палестинському конфлікті між 2008 і 2023 роками, ніяк не коментуючи нападу терористів, а протягом наступних кількох днів опублікував ще кілька постів, у яких висвітлював думку, що Ізраїль дотримується несправедливого підходу. Згодом він також зазначив, що був «шокований риторикою та діями багатьох західних лідерів», які підтримують Ізраїль.
Чому так сталося?
90% інформації, яку ми отримували впродовж перших годин після нападу Хамасу на Ізраїль, була саме від цієї терористичної організації, а не від ізраїльської влади. Масові відео та фото з місця подій і злочинів, якими буквально завалили соціальні мережі та інтернет хамасівці, було їх очевидною перевагою.
Річ у тіім, що Ізраїль має складну ієрархічну систему з певними правилами та законами, і, звісно, вони стосуються, зокрема, політики, яка провадиться в інформаційній сфері. Ізраїльські ЗМІ не можуть, як хамасівці, викласти будь-яке відео в мережу. Перед цим офіційне повідомлення має бути погоджене з усіма інстанціями, обов’язково отримати дозвіл на «вихід», а поки цей процес триває, втрачається час. На чому й виграли терористи, які жодними умовностями не зв’язані. І «біль» цієї ситуації в тому, що із самого початку в мережу викидалися дуже яскраві відео з емоційним коментарями авторів, які викликали емпатію у людей по всьому світу.
Відповідно інші люди та інші ЗМІ вже підхопили те, що було у вільному доступі від Хамасу. У засобах масової інформації теж є конкуренція, і хто перший «вхопив» новину про війну – той і є найбільш цитованим та популярним. Новинний ланцюг був запущений, а Ізраїль лише за деякий час «наздоганяв» і спростовував написане чи сказане. І які б альтернативні погляди не виказував офіційний Ізраїль у ЗМІ, порядок денний був сформований уже палестинцями.
Не стало плюсом у відбитті інформаційній атаці терористів для Ізраїлю і те, що деякі соціальні мережі мають обмеження, цензуру на показ жорстоких злочинів. Що насправді відбулося на кордоні Ізраїлю та Сектора Газа стало відомо через приватні телеграм канали, сторінки в соцмережах постраждалих і терористів, які це транслювали. Тобто через неабияку важкість цієї інформації вона могла не пройти до кожного споживача. Водночас потрібна терористам інформація потрапляла в потрібній спосіб і потрібному обсязі до кожного, у кого є смартфон.
Офіційному Ізраїлю було (і досі) важко довести істинність деяких тяжких злочинів стосовно громадян Ізраїлю саме через цензуру та правила, які є у соцмережах і ЗМІ. (Далеко ходити не треба, – приблизно те саме стосувалося кадрів злочинів російських окупантів в Ірпені, Бучі, Ізюмі та інших містах, істинність і правдивість яких треба й досі доводити всьому світові).
Наслідком цього ми маємо ось такі, наприклад, висновки комісії ООН щодо того, що удари Ізраїлю по Газі – це воєнний злочин, і винні обидві сторони.
Жорстокі кадри, які потрапили в інтернет, перевернули уявлення про сучасну й боєздатну ізраїльську армію, що неабияк вплинуло на її сприйняття у світі. Терористи викрили вразливості сил оборони й в очах світу постали сильнішими, а отже, тими – кого принаймні треба боятися, а максимум – рахуватися з ними. Ця ситуація нагадує українцям, які опинялися у схожій ситуації, вже, на жаль, відомий вислів «Треба домовлятися».
Ще один аспект, який помітний в інформаційному просторі і який грає не на руку Ізраїлю, – це гасла, з якими терористи супроводжують свої дії і які виголошують їх лідери на світовому рівні: створення арабської держави Палестина на окупованих Ізраїлем землях. Щоб не казав ізраїльський прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу у відповідь (роззброєння терористів, покарання вбивць тощо), це сприймається не так серйозно та знижує рівень лобізму інтересів Ізраїлю на світовому рівні. Ба більше, світова спільнота ставиться до цього конфлікту обережніше, щоб не спровокувати чергових мусульманських погромів і терористичних актів усередині розвинених країн. Звісно, покладаючи при цьому повну відповідальність і свободу в ухваленні рішень за Ізраїлем.
Лідери країн, особливо ті, які перебувають у зоні ризику виникнення конфліктів через своїх сусідів, мають розуміти, що характер ведення війни давно вийшов за рамки суто бойових дій. Відтепер бойові дії мають на меті інформаційний ефект. Так відбулося з Ізраїлем, так було й з Україною.
Сучасні інформаційні війни
Якщо до кінця ХХ століття увага суспільства і ЗМІ була прикута до характеру та способу ведення бойових дій, то сучасні реалії дещо змінили порядок денний щодо цього.
Якщо бути точними, то 1989 року американський військовий експерт Вільям Лінд запропонував концепцію 4GW (війна четвертого покоління), яка позначає стирання відмінностей між безпосередньо війною і політикою, між залученими в неї військовими і цивільним населенням. Якщо війни третього покоління характеризуються тактикою широких маневрів, оточень супротивника і прориву його ліній оборони на велику глибину з використанням великих танкових з’єднань та авіації, то нові війни включають широкий спектр технологій, серед яких терористичні дії різного характеру, атаки на традиційні культурно-історичні цінності населення, витончена психологічна війна, політичний та економічні тиски, надання інформаційної та іншої допомоги бандформуванням, що провадять партизанську війну тощо.
Згадувана на початку цього тексту цитата британського журналіста Дейвида Патрикаракоса, який, як сам він зазначає, потрапив на війну нового типу – на Донбас у 2014 році, якраз саме про це. У своїй книжці «Війна в 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті», він зазначає, що природа конфліктів змінилася, тепер важливішою є перемога у війні слів і наративів, аніж те, хто має найпотужнішу зброю.
Інформаційні війни (інформаційні операції) – дії, спрямовані на досягнення інформаційної переваги та забезпеченні національної військової стратегії, шляхом впливу на інформацію і інформаційні системи супротивника, з одночасним зміцненням і захисту власної інформації, інформаційних систем.
З книжки автора можна зробити висновок, що реальна військова операція може бути проведена для того, щоб призвести до потрібного інформаційного ефекту. На жаль, Донбас, анексія Криму – це яскравий приклад цієї війни 4-го покоління. Особливо Крим. Згадайте, як ми і світ швидко «з’їли» анексію, референдуми та всі інші події, які протягом 2014 року відбувалися з територією нашої країни.
Так само Ізраїль програв інформаційно в перші дні після нападу терористів. «Ми й гадки не мали, що таке може статися» – такою є реакція представників ізраїльської влади на запитання щодо того, як при всіх величезних наявних ресурсах ізраїльська розвідка не передбачила наближення такого нападу, коли десятки палестинських бойовиків із стрілецькою зброєю змогли подолати міцно укріплені загородження між Ізраїлем і Сектором Газа, тоді як із самої Гази по Ізраїлю були запущені сотні ракет.
І це при тому, що, як вважають, Ізраїль має найпотужніші і найкраще фінансовані розвідувальні органи на всьому Близькому Сході. І вони, звісно, мають інформаторів та агентів у всіх палестинських угрупованнях, так само, як і в Лівані, Сирії та інших країнах.
З іншого боку, не треба забувати, що терористичні угрупування завжди мають своїх прихильників в інших країнах. До прикладу, хамасівські «колеги по цеху» – росія після нападу Хамасу використала «методичку» з пропагандою, у якій звинуватила українських військових у нібито «продажу західної зброї для терористів», а також звинуватила Захід у тому, що він нехтує конфліктами на Близькому Сході заради підтримки України.
росія, Хамас та інші терористичні угрупування застосовують інформаційну зброю сучасної війни – різноманітні комплексні технології деструктивного впливу на інформаційні ресурси та системи країн, а передусім на свідомість і сферу несвідомого людини.
Зовнішнім проявом такої інформаційної зброї є панування в інформаційній сфері. Так поводила себе багато років рф щодо України, так намагається себе вести Палестина та Хамас щодо всього світу.
І поки світові лідери вирішують «палестинське» питання, ми вкотре переконуємося, що інформаційна складова в сучасній війні є дуже важливою. Її можна виграти та програти ще до відкритого зіткнення.
- По-перше, цим мають займатися фахівці.
- По-друге, має бути чітка державна інформаційна стратегія, яка неодмінно втілюється в життя.
- По-третє, ефективна мобілізаційна кампанія для суспільства в разі кризових ситуацій.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
