Закрите небо: як Україна тримає оборону в повітрі

Закрите небо: як Україна тримає оборону в повітрі

І яке озброєння може допомогти в цьому

Закрите небо: як Україна тримає оборону в повітрі
Фото: coffeeordie.com

Повномасштабна війна Росії проти України, яка почалась 24 лютого 2022 року, без сумніву, привнесла у військову історію величезну кількість прикладів нестандартного підходу до ведення бойових дій. І одна із незрозумілих для західних військових експертів загадок: як після трьох місяців війни в ЗСУ залишилася протиповітряна оборона (ППО)? Вона не тільки пережила масовані ракетні атаки Росії в перші години вторгнення, але й досі не дозволяє росіянам повною мірою користуватися перевагою в повітрі. Як Україна налагодила систему ППО і яка зброя може допомогти закрити небо від російських загарбників, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Як працювало ППО у лютому 2022-го?

Очевидно, що українська протиповітряна оборона зіграла досить важливу роль у ході «Битви за Київ» у березні 2022 року, коли були перехоплені більшість крилатих та балістичних ракет. Однак це було зроблено за рахунок концентрації усіх можливостей системи, бо саме тоді той же Харків, Маріуполь чи Чернігів піддавалися масованим ударам з повітря, маючи дуже обмежені можливості ППО.

До війни, згідно з базою даних Military Balance 2021 Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Україна мала загалом 125 боєздатних літаків, серед яких 71 винищувач типу МіГ-29 та Су-27, 14 бомбардувальників Су-24М та 31 штурмовик Су-25. При цьому очевидно, що всі машини на озброєнні Повітряних сил є застарілими. За роки незалежності не було поставлено жодного «борту», а найбільш «свіжий» літак – це МіГ-29, виготовлений влітку 1991 року.

Незважаючи на те, що наші льотчики мали певний бойовий досвід, набутий під час боїв на Донбасі весною – влітку 2014 року, станом на 2022-й російські «опоненти» мали більшу кількість нальоту на рік, а також бойовий досвід (щоправда, сумнівний). Так, за деякими даними, 70% російських льотчиків «пройшли» через Сирію.
Росія розпочала вторгнення вранці 24 лютого із серії масованих ракетних обстрілів українських аеродромів, командно-диспетчерських пунктів і складів боєприпасів, щоб обезголовити та паралізувати Повітряні сили країни. Але те, що відбулось далі, показало, що Росії не вдалося повністю ліквідувати протиповітряну оборону України та забезпечити абсолютне панування в повітрі.

У перші дні війни, за даними Пентагону, українські льотчики здійснювали від 5 до 10 бойових вильотів на день, порівняно з приблизно 200, які здійснювали ВКС Росії. Але найбільш важливим виявився той факт, що Україні вдалося зберегти свою авіацію.

Так, 11 березня CNN процитував представників Міністерства оборони США, які заявили, що у ВПС України все ще є близько 56 винищувачів, або близько 80% повітряного парку перед вторгненням. На жаль ця інформація доступна тільки з західних джерел – ні Міністерство оборони України, ні Генеральний штаб ЗСУ такі дані не коментують і власних не надають, що обумовлено військової цензурою.

Завдяки чому вдалося налагодити повітряну оборону?

Як стверджують західні аналітики, зберегти парк літаків вдалося завдяки грамотному використанню перш за все зенітно-ракетних комплексів. Західні фахові видання говорять про наявність на лютий 2022 року 250 ЗРК великої дальності сімейства С-300, 72 «Бук-М1» та С-125 «Печора». Однак, наприклад, дані по «Букам» датуються аж 2016 роком, і є думка, що в реальності їх більше, приблизна та сама ситуація і щодо С-300. Також немає в списку того ж «Тора», хоча вони точно є на озброєнні.

Знову ж таки слід зазначити, що вся техніка не нова, хоча й модернізована. Так, «Бук-М1» прийнятий на озброєння радянської армії в 1983 року, але й досі актуальний. Саме розрахунками грузинських «Буків» були збиті чотири літаки російських ВПС (розвідник Ту-22М і три штурмовики Су-25) під час війни 2008 року. І під час сучасної війни, якщо судити з неофіційної інформації, саме «Буки» і збивають більшість крилатих ракет.

Судячи зі всього, за війну було і декілька випадків боїв у повітрі – принаймні такий висновок можна зробити з некрологів наших льотчиків-винищувачів. Причому час від часу такі випадки фіксують і зараз – так, 27 травня пресслужба ПС ЗСУ заявила, що при прикритті групи штурмовиків Су-25 на Херсонщині льотчик МіГ-29 збив російський винищувач Су-35, який був піднятий на перехоплення українських штурмовиків із аеродрому Бельбек окупованого Криму. В результаті російський пілот катапультувався.

Окремо слід сказати про насиченість бойових порядків на фронті ПЗРК – окрім радянських «Ігла» нині наші військові мають у розпорядженні польські «Перун», американські FIM-92 Stinger, французькі «Містраль» та інші.

Щодо втрат росіян, то, згідно з офіційними даними Генерального штабу, силами та засобами ЗСУ станом на 29 травня 2022 року за весь час війни збито 207 літаків, 174 гелікоптери, 504 БПЛА оперативно-тактичного рівня та 116 крилатих ракет.

Згідно ж з даними незалежного ресурсу Oryx, втрати росіян скромніші: 28 літаків, 43 гелікоптери та 79 БПЛА. Але слід розуміти, що це мінімальний рівень, так як підрахунок ведеться практично тільки за фото або відео уламків, а більша частина російських втрат може бути задокументована тільки на непідконтрольній Києву території. Тому реальні втрати російських ВКС знаходяться десь у проміжку цих цифр.

Як може розвиватись ППО і перехід на західні стандарти?

Зараз багато хто говорить про американські ЗРК MIM-104 Patriot, однак, скоріш за все, це просто такий собі черговий «фетіш», оскільки системи дуже дорогі, та й підготовка розрахунків справа нешвидка. Реальнішим є перехід на більш дешевий і відносно простий комплекс NASAMS. Створений на основі ракети AMRAAM (AIM-120A) класу «повітря-повітря» на початку 1990-х років консорціумом з американської Raytheon і норвезької компанії Kongsberg.

Комплекс цей сьогодні знаходиться на озброєнні в Норвегії, Іспанії, Нідерландах, Фінляндії, Чилі, Індонезії, Омані, Литві та навіть США (з 2004 року в складі системи ППО Вашингтона). Вважається аналогом радянського ЗРК «Бук».

Дальність ураження повітряної цілі NASAMS становить від 2,5 до 25 км на висотах до 16 км. Захоплення цілі радіолокаційною головкою самонаведення ЗУР відбувається на дистанції до 20 км, після чого здійснюється її активне самонаведення.

Основна тактична одиниця ЗРК NASAMS – батарея, до складу якої входять три взводи (дев'ять пускових установок із загальним комплектом у 54 ракети), об'єднаних в інформаційну мережу таким чином, що кожна з трьох РЛС здатна замінити інші. Командний пункт батареї (розміщується на одному з пунктів управління вогнем) може отримувати цілевказування від вищого штабу і видавати дані про повітряну обстановку на пункти управління вогнем взводів. Варто зазначити, що всі 54 ракети можуть бути випущені по різних цілях протягом всього 12 секунд.

У будь-якому випадку для радянських систем ППО на озброєнні ЗСУ це остання війна: перехід на західні зразки неминучий.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло