Проти насильства: як вплине підписання Стамбульської конвенції на Україну

Проти насильства: як вплине підписання Стамбульської конвенції на Україну

І як документ посприяє в процедурі вступу до ЄС

Проти насильства: як вплине підписання Стамбульської конвенції на Україну
Фото: depositphotos.com

21 червня Президент підписав закон про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (надалі – конвенція). Напередодні закон ухвалила Верховна Рада, за ратифікацію проголосували 259 народних депутатів, проти виступили лише вісім. Що означає ухвалення цього документа і як він впливає на вступ України до ЄС, розповіли Mind партнерка Asters Таліна Кравцова та юристка компанії Марина Корнієнко.

Конвенція була підписана 11 травня 2011 року в Стамбулі, і за місцем підписання отримала свою більш відому назву – «Стамбульська конвенція». Україна підписала конвенцію одразу після її ухвалення, проте для її ратифікації знадобилося понад 10 років.

Ратифікація конвенції означає, що вона стає частиною національного законодавства нашої держави. Україна визнає та підтримує мету конвенції, а саме – захист жінок від усіх форм насильства, недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства, яке вчинено також стосовно чоловіків і дітей (хлопців та дівчат).

Важливо, що ратифікація цієї конвенції була серед умов для надання Україні статусу кандидата у члени Європейського Союзу. Це стало однією з причин, чому Президент так швидко виніс це питання на розгляд парламенту та відбулось оперативне голосування в Раді.

У західному світі конвенція – це своєрідний «маркер цивілізованості», а тому є всі підстави вважати цей крок більш ніж необхідним на шляху України до повноправного членства в ЄС.

Які обсяги таких злочинів в Україні?

Пресслужба МВС повідомляє, що у 2021 році в Україні було зареєстровано 326 000 випадків домашнього насильства, що вдвічі більше, ніж у 2020 році. Така стрімка динаміка свідчить про те, що потерпілі стали менше замовчувати факти домашнього насильства. Поряд з цим очевидно, що левова частка випадків домашнього насильства проти жінок та дітей залишається в тіні.

Невтішною є статистика злочинів проти статевої свободи та недоторканності. За останні роки спостерігається їхнє стабільне зростання на третину порівняно з кожним попереднім періодом. Більшість зґвалтувань (близько 90%) скоюють близькі та знайомі жертви (чоловіки, члени родини, колеги тощо). При цьому зґвалтування є одним із тих злочинів, вчинення яких замовчується – така ситуація спостерігається не тільки в Україні, але й у всьому світі. Особливо це стосується зґвалтувань у контексті домашнього насильства.

Повномасштабна війна, яка з 24 лютого триває в Україні, не нівелювала, а подекуди навіть загострила проблему домашнього насильства. Офіційних даних від МВС поки що немає, проте громадські організації, які займаються протидією домашньому насильству, відзначають, що війна стала фактором ризику, який вплинув не тільки на зростання кількості випадків, але й на збільшення жорстокості в ситуаціях домашнього насильства.

У чому полягає юридичне значення конвенції?

Щоб розібратися з тим, яке практичне значення матиме ратифікація Україною конвенції, звернемося до базових принципів цього міжнародного договору. Так, задекларованими принципами конвенції є:

  • кримінальне переслідування правопорушників;
  • захист постраждалих;
  • запобігання насильству;
  • скоординована політика влади щодо протидії насильству.

Основне, що потрібно знати про зміст конвенції, це те, що цей міжнародний договір юридично зобов'язує створити правову базу для боротьби з домашнім насильством та іншими видами насильства щодо жінок. Країни, що підписали конвенцію, повинні криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти і стерилізацію. Крім того, кримінальним злочином визнається сексуальне домагання вдома, на роботі, у транспорті, на вулиці чи де-інде.

Конвенція визнає насильство стосовно жінок порушенням прав людини та видом дискримінації, встановлює чіткий зв'язок між досягненням рівноправності між жінками і чоловіками та викоріненням насильства над жінками.

Головна ціль конвенції – зробити так, щоб жінки були захищені від усіх форм насильства та дискримінації, боротися за рівність між жінками й чоловіками, розробляти політику та заходи для захисту всіх жертв насильства й надання їм допомоги.

При цьому, положення конвенції захищають не лише жінок. Попри те, що в її назві фігурують жінки, конвенція є універсальним документом. Так, у статті 4 зазначено, що виконання положень конвенції передбачає захист прав жертв насильства будь-якої статі, гендеру, віку, сексуальної орієнтації, переконань, походження та стану здоров’я.

Як зміниться національне законодавство після ратифікації конвенції?

Ратифікація конвенції, вочевидь, не призведе до суттєвих змін в законодавстві України, оскільки і до ратифікації ми мали доволі непогану та навіть прогресивну законодавчу базу.

Домашнє насильство криміналізували у 2017 році. Крім того, в Україні є спеціальний закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який в рівній мірі захищає від домашнього насильства як жінок, так і чоловіків, і поширюється на доволі широке коло відносин. Домашнє насильство в українському законодавстві розглядається так само досить широко та передбачає фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство. Можна сказати, що внутрішнє законодавство вже частково побудоване на нормах Стамбульської конвенції, саме тому докорінних змін в частині протидії домашньому насильству воно не потребує. Поряд з цим, конвенція суттєво підвищує стандарти та закріплює гарантії для реального захисту від насильства та дискримінації.

Варто сказати, що порівняно з чинним законодавством України, конвенція ще більше розширює розуміння сексуального та домашнього насильства. Так, конвенція передбачає відповідальність за переслідування та домагання сексуального характеру. Частково дії, що мають ознаки сексуального домагання, охоплює загальна стаття Кримінального кодексу про сексуальне насильство, проте не повністю.

Крім зміни підходів до розуміння окремих понять, конвенція передбачає впровадження принципово нових для України заходів та створення спеціалізованих установ, направлених на протидію насильству та оперативний захист потерпілих.

Зокрема, велика увага приділяється превентивним заходам: проведення роз’яснювальної роботи, фінансування державних програм, забезпечення компенсацій постраждалим від насильства, створення та фінансування спеціальних притулків для потерпілих, спеціалізованих служб для підтримки постраждалих від сексуального насильства (так званих Rape crisis center), які надаватимуть соціальну та медичну допомогу жертвам насильства, а також співпрацюватимуть із правоохоронними органами. Це лише частина передбачених конвенцією заходів запобігання та протидії насильству.

Які зобов'язання взяла на себе Україна?

Для ефективного впровадження всіх передбачених у конвенції механізмів важливим є те, що після ратифікації Україна буде змушена регулярно звітувати перед міжнародною спільнотою про виконання взятих на себе зобов'язань.

При цьому Україна заявила, що не розглядає жодне з положень конвенції як таке, що зобов’язує її вносити зміни до Конституції, Сімейного кодексу та інших нормативно-правових актів у частині інститутів шлюбу, сім’ї, усиновлення та прав батьків виховувати дітей згідно з власними переконаннями. Україна прямо зазначила, що застосовуватиме конвенцію відповідно до цінностей, принципів і норм, визначених Конституцією України, – про це йдеться в офіційній заяві держави, розміщеній на сайті Верховної Ради.

Цікаво, що ратифікація конвенції з подібними застереженнями є доволі рідкісним явищем. До України єдиною країною, яка ратифікувала конвенцію із застереженнями, була Хорватія, яка вирізняється сильними християнськими традиціями.

Застереження стали своєрідним компромісом між прихильниками та противниками ратифікації. Тоді Рада Європи досить нормально сприйняла таке рішення Хорватії, а тому і для України не бачимо підстав для занепокоєння з цього приводу.

Ще одне застереження стосується того, що Україна не виплачуватиме постраждалим від насильства передбачені конвенцією компенсації до моменту приведення національного законодавства у повну відповідність до конвенційних положень.

Хто і чому виступає проти конвенції?

Рішуче проти ратифікації конвенції виступила Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних Організацій, яка 16 червня опублікувала заяву, де закликала Верховну Раду зняти з розгляду питання про ратифікацію конвенції. Заява мотивована тим, що ратифікація призведе до «ескалації напруженості та розколу українського суспільства». Проти ратифікації виступила і ПЦУ, яка закликала не виносити документ у парламент без глибокого обговорення цього питання в українському суспільстві та політикумі.

Зі змісту згаданих заяв вбачається, що представники духовенства хибно трактують окремі положення конвенції та її головні цілі. Зокрема, противники ратифікації розглядають конвенцію як документ, що зазіхає на фундаментальні цінності та традиції, схвалює одностатеві шлюби, викривлює уявлення про роль чоловіка та жінки, чим породжує поглиблення конфліктів.

Питання ратифікації конвенції було та залишається непростим не тільки для України. Конвенцію підписали 47 країн світу, а ратифікували – тільки 36 країн, зокрема і Україна.

Як підписували конвенцію інші країни Європи?

12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною світу, яка ратифікувала конвенцію. Проте, у березні 2021 року Туреччина денонсувала конвенцію з формулюванням, що вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності». Про початок свого виходу із конвенції у 2020 році оголосила і Польща, країна, яка славиться своїми консервативними підходами до релігії, інститутів сім'ї та шлюбу. Міністр юстиції Польщі Збігнев Зьобро заявив, що договір конвенції є «винаходом, феміністичним творінням, спрямованим на виправдання гей-ідеології». У відповідь на позицію польського уряду у Варшаві відбулися масові протести проти виходу з конвенції.

Уповноважена Кабінету Міністрів України з питань гендерної політики Катерина Левченко на нещодавньому брифінгу зазначила, що чимало зусиль, щоб Україна впродовж багатьох років не могла ратифікувати конвенцію, доклала росія. Пані Левченко зазначає, що конвенція є дуже важливою для демократичних перетворень у нашій країні, а наш ворог чинить на цей міжнародний договір нападки, вважаючи його таким, що створює загрозу для авторитарного та тоталітарного порядку.

На сьогодні залишилося ще шість держав ЄС, які не завершили ратифікацію конвенції. Це Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія та Словаччина. Експерти відмічають, що не останню роль у гальмуванні процесу ратифікації конвенції у цих країнах відіграють проросійські політичні сили та російська пропаганда, яка спирається на так звані духовні скріпи.

В одному з офіційних пресрелізів Рада Європи заявляла, що, незважаючи на чітко сформульовані цілі, кілька релігійних та ультраконсервативних груп поширюють неправдиві відомості про конвенцію. На жаль, замість того, щоб спробувати самостійно розібратися в положеннях конвенції або звернутися до думки кваліфікованих експертів, окрема частина суспільства, у тому числі й українського, продовжує вірити фейкам.

Чим корисна конвенція для України?

Противникам конвенції варто більш уважно прочитати її положення та проаналізувати позитивний досвід інших країн. Важливо зрозуміти, що ратифікація конвенції не вимагає від України докорінних законодавчих змін, а лише створює фундамент для ефективної протидії та запобігання насильству. Стамбульська конвенція не легалізує одностатеві шлюби та не суперечить цінностям, закладеним в Конституції України та сімейному законодавстві, а встановлює принципи недискримінації за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю.

Зі свого боку ми схвалюємо ратифікацію конвенції та пишаємося тим, що Україна підтвердила свій європейський вибір. Для повної ратифікації конвенції, відповідно до встановленої процедури, після підписання Президентом має відбутися передання довірчих грамот до Секретаріату Ради Європи.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло