Фінанси для бізнесу: де знайти ресурси на відновлення власної справи
Міжнародні джерела, приватні інвестиції та інші можливості
Економічне відновлення України – масштабний виклик, з яким світ, можливо, не стикався з часів реалізації плану Маршалла. Наша держава, міжнародні інституції та уряди інших країн вже понад рік ведуть активні перемовини, складаючи дорожні карти відбудови та розподіляючи ролі в цьому процесі. Підготовча робота триватиме ще довго, проте вже абсолютно зрозуміло, що об'єднання зусиль є неодмінною умовою, бо жоден з учасників не в змозі покласти на себе основний тягар, а також те, що внесок приватного бізнесу буде дуже значним. Про кроки, які можуть зробити вітчизняні компанії для залучення інвестицій у відновлення, розповів Mind старший партнер провідної юридичної фірми Aequo Олексій Філатов.
Читайте також: Збитки бізнесу від війни: які документи суд візьме до уваги
Залучення капіталу – перманентний виклик, з яким стикається вітчизняна економіка впродовж усього періоду незалежності України. А ризики, які принесла із собою повномасштабна війна, зробили це завдання надзвичайним. Конкурувати з ним у складності тепер може хіба що проблема відновлення людського капіталу, яка теж стоїть дуже гостро.
При цьому, як борговий, так і equity-капітал наразі, в принципі, доступні для українського бізнесу, хоча про масштабне кредитування чи інвестиції під час війни навряд чи може йтися. Український бізнес змушений переважно розраховувати на власні сили, які суттєво підточили збитки, спричинені війною, це стосується як фізичних збитків, так і втрати ринку, логістики й каналів експорту.
Читайте також: Знайти фінансування: гранти для розвитку бізнесу допоможуть
Які міжнародні джерела фінансування доступні українському бізнесу?
Проте деякі міжнародні джерела фінансування доступні або можуть стати доступними за розумної економічної політики та дипломатичних зусиль держави. Фінансових ресурсів, до яких приватний бізнес може отримати доступ, потенційно досить багато.
По-перше, це – міжнародний інституційний капітал, представлений програмами ЄБРР і Світового банку, регіональними та національними фондами, такими, як DFC, Japan Bank for International Cooperation, Nordic Development Fund тощо.
Уявлення про ці кошти, які майже недоступні українському приватному сектору, склалося через вимоги відповідності високим стандартам ведення бізнесу, яких дотримуються не так багато вітчизняних компаній. Насамперед це прозорість, ефективні систему комплаєнсу та корпоративного управління. Іншим фактором, що стримує український бізнес, є довгий строк ухвалення рішень: розгляд і схвалення проєктів у рамках цих потужних, але забюрократизованих інституцій може тривати місяцями, а іноді й роками. Але при всіх недоліках та справедливих вимогах – це реальний інструмент для розвитку бізнесу.
Водночас у масштабах української економіки міжнародний інституційний капітал не може бути панацеєю – з огляду на безпрецедентний масштаб економічних збитків, завданих війною. Оцінка лише прямих фізичних збитків (без втрачених українським бізнесом доходів, екологічної шкоди та будь-яких інших категорій), зроблена Світовим банком понад сім місяців тому, шокує своєю колосальною, проте не остаточною цифрою у 411 млрд євро. Збалансувати її коштом тільки міжнародного інституційного капіталу буде неможливо.
Другою (але не за значенням) опцією є приватні інвестиції. Так чи інакше Україна буде на порядку денному приватних фондів і стратегічних інвесторів. Але, якщо в довоєнні часи залучення такого капіталу було завданням «із зірочкою» для українських компаній через незадовільний загальний інвестиційний клімат, тепер воно стає надскладним.
Страхування воєнних ризиків – як це працює?
Частково виправити ситуацію могло б ефективне страхування воєнних ризиків. Такі механізми існують як на міждержавному (MIGA – Багатостороння агенція з гарантування інвестицій, інституція ООН, що входить у групу Світового банку), так і на національному рівнях (COFACE у Франції, Export Credits Guarantee Department у Великій Британії тощо).
Україна має поки що один успішний кейс із MIGA – угоду з надання гарантій у проєкті М10 Lviv Industrial Park, партнерами в якому є Dragon Capital та ЄБРР. Ризики, які покриває ця гарантія, безпосередньо пов'язані з війною – фізичне руйнування об'єкта внаслідок ворожих обстрілів та/або втрата контролю над ним. За інформацією Dragon Capital, підготовка заявки на страхування зайняла пів року, були активно залучені представники уряду, які зі свого боку адвокатували за інвестицію, наголошуючи на її значному впливі на розвиток регіону.
Проте не менш вирішальним для отримання позитивного рішення було те, що компанія довела відповідність важливим для MIGA критеріям і мала:
- прозорі джерела походження коштів;
- ефективну бізнес-модель;
- якісно пропрацьовану технічну складову проєкту (фінансову, економічну, юридичну тощо).
Але очевидно, що без системного лобіювання та підтримки на державному рівні програм страхування як в міжнародних, так і в закордонних національних інституціях цей кейс ризикує залишитися одним із поодиноких прикладів.
Випадок України сьогодні є унікальним за багатьма критеріями, і це цілком могло б бути підставою для створення спеціальних програм страхування ризиків для інвестицій в Україну. І не в останню чергу така програма могла б бути створена українським урядом, з можливим бекапом від міжнародних партнерів.
Читайте також: Парламент схвалив законопроєкт щодо страхування інвестицій: бізнесменам обіцяють покрити воєнні ризики. Але не всім
Тому позитивним сигналом є ухвалення закону №9015, що надає Експортно-кредитному агентству (ЕКА) право страхувати від воєнних ризиків інвестиції українських та іноземних компаній в Україні. Він набуває чинності з 1 січня 2024 року, але до цього має бути доповнений нормативно-правовим актом, що визначатиме перелік воєнних ризиків, а також умови та порядок їх страхування (перестрахування). Проте урядовці визнають, що статутний капітал EKA для ефективної роботи треба забезпечувати на кошти держбюджету або за сприяння міжнародних донорів.
Які механізми потрібно запустит для компенсації збитків?
По-третє, джерелом фінансування можна було б розглядати компенсацію збитків від війни, проведену за допомогою міждержавного юридичного механізму або через приватні ініціативи. Є багато процесів і дискусій у цьому контексті, тож дозволю собі сформулювати декілька висновків, спираючись на аналіз норм міжнародного права й законодавства важливих для цього питання юрисдикцій.
Перш за все, з точки зору сьогодення не варто розраховувати на репарації як такі. У міжнародному праві цей механізм базується на договорі за участі країни, яка має їх виплачувати, або на рішенні Ради Безпеки ООН. Очевидно, що обидва ці сценарії для України не є вірогідними.
Український уряд докладає зусиль для створення альтернативного механізму компенсації. Певні кроки зроблені: створений реєстр збитків, формуються міжнародні органи, які мають цим реєстром опікуватися. Але ключове рішення – міжнародний договір щодо створення компенсаційного фонду за участю держав, де є заморожені російські активи, поки виглядає досить віддаленою перспективою. Основні ризики на цьому шляху, очевидно, будуть пов’язані з роллю США як гаранта світової фінансової системи.
Але навіть коли (та якщо) такий альтернативний механізм буде створений, українському бізнесу навряд чи варто очікувати швидкої компенсації. Такі механізми, як правило, не працюють швидко. Варто згадати приклад Компенсаційної комісії ООН, створеної 1991 року для розв‘язання питань компенсації збитків завданих вторгненням Іраку в Кувейт, яка завершила свою роботу більше ніж за 30 років.
Закордонні російськи активи – як стануть у пригоді бізнесу?
У такій ситуації український бізнес не має інших опцій, ніж використовувати приватні юридичні інструменти для отримання компенсації воєнних збитків коштом закордонних російських активів. У цій сфері чимало залежить від законодавства основних юрисдикцій, де знаходяться активи російської держави та бізнесу. Цей шлях не без перешкод, зокрема з огляду на імунітети рф та її державних активів не тільки в контексті міжнародного права, а й національного законодавства практично всіх країн знаходження цих активів. Але національне законодавство може змінюватися швидше, ніж міжнародне право.
Перші зміни вже внесені в Канаді. Є низка законопроєктів у США – так званий REPO Act (Rebuilding Economic Prosperity and Opportunity (REPO) for Ukrainians Act), а також законопроєкт, внесений двопартійною групою американських сенаторів на чолі з Джо Манчином (Transferring Illicit Assets to Ukraine Act). Обидва проєкти неідеальні, але вони є лише прикладами тенденції та динаміки, які можуть бути використані як українським урядом, так і приватним сектором.
І нарешті, український бізнес має достатньо можливостей таргетувати приватні російські активи та стягувати їх за приватними позовами – за умови достатньої доказової бази та правильно визначених підстав і предмету позову, правильного вибору юрисдикції і якісного юридичного супроводження процесу. Хоча багато хто висловлює скепсис у цьому питанні, низка юридичних можливостей можуть виявитися недооціненими.
«Надзавдання» економічного відновлення, безперечно, стоятиме перед декількома поколіннями. Але очевидно, що розбивати його на складові та починати вирішувати потрібно вже зараз. Відповідь на запитання «що робити», як завжди, залежить від того, кому воно адресоване.
Державі – поліпшувати загальний інвестиційний клімат, створювати та підтримувати спеціальні міжнародні / міждержавні програми для залучення українськими компаніями капіталу від міжнародних фінансових інституцій, забезпечувати політичну й дипломатичну підтримку для великих приватних фондів та стратегічних інвесторів, запустити державну програму страхування інвестицій – як іноземних, так і національних.
Бізнесу – допомагати державі у вирішенні цих завдань інтелектуальним ресурсом, тримати себе у формі (прозорість, комплаєнс, корпоративне управління, антикорупція), вивчати наявні можливості залучення міжнародного капіталу, самостійно розглядати юридичні інструменти для компенсації збитків, шукати доступні російські активи за кордоном, покладаючись у першу чергу на себе. Ще ніхто й ніколи не розв‘язував проблеми бізнесу краще, ніж сам бізнес.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
