Суспільство і бізнес: про різність та взаємопідтримку
І до чого тут благодійність
Відносини бізнесу та суспільства, як оцінює підприємництво громадська думка, які має очікування та побажання, як залежний бізнес від цих очікувань і побажань, як намагається відповідати їм – ці питання можуть здатись абстрактними. Але від них залежать цілком реальні речі – наприклад, національний добробут. Який існує зв'язок між підприємництвом і суспільством та як із цим поєднується благодійність, розповіла Mind авторка книжки «Виклик. Шанс. Зміна. Історія українського підприємництва» (видавництві Yakaboo Publishing), історикиня, академічна директорка магістерської програми з урбаністики та повоєнної відбудови Київської школи економіки, засновниця журналу урбаністичних студій «Місто: історія, культура, суспільство» Тетяна Водотика.
Підприємництво завжди функціонує у тій чи іншій системі соціальних координат. Бізнес неможливий поза суспільством, і навпаки. Але якими є ці відносини? Співзалежними та токсичними? Чи взаємно відповідальними й такими, що підтримують? Чи знаходить бізнес і суспільство спільну мову? І не лише тоді, коли на кону стоїть виживання, та всі об’єднуються проти спільного ворога. А й тоді, коли наріжним каменем стає територія під забудову чи питання розміру оподаткування. І от тоді цілком можна почути: «Нехай бізнес платить більше!» та «Нехай ідуть будувати в іншому місці!». А от потім відповідь на запитання «Чому такі дорогі квадратні метри» та «Де доступне житло?» шукати вже не так весело.
Інструменти діалогу, його форми й методи, час і спосіб реалізації визначаються конкретними історичними обставинами. Але дещо залишається незмінним. Наприклад, благодійність, яка може мати різні форми та різні мотиви в бекграунді. Це може бути картинна галерея, чи лікарня, або пам’ятник історичному чи культурному діячеві. Може бути партія кисневих концентраторів або протезів. Може бути фундування будівництва церкви чи університетського кампусу.
Читайте також: Благодійність-2024: 5 трендів у цій сфері в Україні
Не плутати благодійність із корисливими інтересами
Втім завжди є й інші сторони. Наприклад, бажання прикрити доброчинністю. З благодійністю цих сторін насправді багато.
Можна сплутати благодійність із бажанням відбілити бренд чи «закамуфлювати» певні репутаційні нюанси. Є різниця між соціальною відповідальністю (медичний заклад при заводі та забезпечення соціального пакета персоналу), інвестицією, яку хибно вважають благодійністю (стати спонсором комерційного училища чи факультету програмування в університеті – це насправді інвестувати у кваліфікацію своїх майбутніх працівників), бажанням пом’якшити гострі соціальні проблеми (допомогти з утриманням притулку для сиріт) та, врешті, задоволенням власних релігійних чи емоційних потреб (наприклад, будівництво релігійної споруди).
Часом доброчинність стає способом розв'язання складніших системних проблем, як-от охорона здоров’я чи освіта. Частково так було в ХІХ столітті. В той час перед суспільством поставало багато складних проблем, часом ціна за прогрес ставала зависокою. Зростання міст означало також зростання кількості соціально невлаштованих чоловіків і жінок, наляканих та зневірених, втомлених важкою працею за копійки. Не всі виявилися готовими до цього.
Доброчинність могла помʼякшити негативні наслідки. Цій меті служили збудовані наприкінці ХІХ – на початку XX століття лікарні для чорноробів, початкові школи для робітників та їхніх дітей тощо. Але, звичайно, це не могло вирішити труднощі становлення індустріального суспільства системно. Одна збудована лікарня та кампанія вакцинації не могли розв'язати глобальну проблему недовіри до лікарів. Одна школа не могла розв'язати проблему неписьменності.
Читайте також: Налагодити допомогу: як не піддатися професійному вигорянню
Бізнес і суспільство – «в одному човні»
На жаль, доброчинність не врятувала самих підприємців від реквізицій і вбивств у революційні роки. Втім вплив традицій доброчинності ХІХ століття сягає наших днів. У цьому легко переконатися, споглядаючи старий будинок, який колись був лікарнею чи притулком, чи крокуючи вулицею імені колись впливового підприємця.
Нині в доброчинності мета й завдання трохи інакші, аніж у ХІХ столітті. Тепер у доброчинності більше раціонального, менше релігійного, більше про просвітництво та системну допомогу. Наприклад, показово, як бізнес відреагував на можливий колапс медичної системи в часи пандемії COVID-19. Історії про внесок українського бізнесу В перемогу над російським агресором ще будуть написані.
Діяльність благодійників, безперечно, допомагає вирішувати чи пом’якшувати ті чи інші проблеми. Втім жоден підприємець, скільки б він не дав на лікарню, школу чи музей, скільки б не купував апаратів штучної вентиляції легень, не віддавав прибутків на ЗСУ, не може розв'язати проблему повністю. У деяких випадках потрібна сила та єдність всього суспільства, рішучість вкладати в спільну справу, а не лише вимоги та обрахунки, хто та що кому повинен. Позиція «заробляєш і так – то віддай» уже довела свою непродуктивність і мала б залишитися під уламками СРСР. Та все не так просто.
Підприємництво в Україні не завжди мало позитивний імідж. Бути здатним заробляти гроші та бути багатим не вважалось аж такою гарною рисою. Православна мораль, на відміну від протестантської, не робила з економічної успішності й підприємливості чесноту. Доволі довго підприємці соромилися грошей. Вони мали «служити», доводити лояльність, ніби виправдовуючи свою успішність, свою здатність заробляти кошти. Врешті-решт, у революційні роки багато хто з них поплатився життям за свою успішність.
Читайте також: Донатити на ЗСУ: як збирати кошти на допомогу мобілізованому колезі
Звідки в суспільстві з'явилося негативне ставлення до підприємців?
Зрозуміло, у радянські часи бути підприємцем стало небезпечно для життя. Втім був короткий період дії нової економічної політики. Радянська держава була змушена поступитися та дозволити приватну ініціативу. І хоч як потребувала вона підприємницької активності та її результатів, образ непмана / бізнесмена все ж будувався негативний. У суспільстві культивувався образ зажерливого буржуя, який прагне тільки швидкої наживи.
Нових підприємців називали паразитами, пронозами, звинувачували в ненависті до радянської влади та народу, нестримній жадобі наживи. Непман – однозначно негативний і комічний персонаж. Мета такого цькування та очорнення очевидна – знищити натяк на позитив в образі підприємців і непманів та бажання раптом почати заробляти не на державній службі чи заводі.
Олексій Малицький, співзасновник і співвласник бренду Sammy Icon казав: «…батько вбив мені в голову таку штуку, що заробляти на друзях – це погано. Насправді ти ж не просто заробляєш, ти їм допомагаєш. Якщо тобі дають за це гроші, то це їхній вибір. І якщо допомагаєш, а тобі компенсують це фінансово, – це нормально. Нам часто вбивають у голову, що заробляти не можна».
Радянська пропаганда й очорнення підприємців досягли своєї мети. Досі в Україні говорити про гроші, заробітки, прибутки, хизуватись успіхами в бізнесі – не заведено. Набагато більш соціально вигідно вести мову про свою бідність, знедоленість, втрату владу над власним життям, ображеність, жертовність.
Здавалося б, відкрити свою справу – один зі способів спробувати вийти з кіл кредитів і розчарувань. Втім бачення, що таке те підприємництво, в українців часто досі доволі специфічне. Дослідження свідчать, що українці уявляють власну справу як поліпшений варіант бюджетного робочого місця. Аби хтось навчив, дав капітал, ідею, робочі плани, мінімізував ризики… а от прибутками ділитися не бажано – такою є ідеальна схема підприємництва в уявленні багатьох співгромадян.
Тільки ж так не буває, як не буває прав без обов’язків. Не може доброчинність замінити спільні зусилля держави й суспільства. Не може підприємництво процвітати в суспільстві, яке зневажає вміння заробляти. Дозволю собі піти далі та сказати, що держава й іноземні фонди не відбудують кожну зруйновану кав’ярню. Це має зробити ініціативна людина, яка відчуває відповідальність і користується повагою. Відповідальність за своє та повагу від своїх. Так мало, і так багато.
Читайте також: Огляд книжки «Виклик, шанс, зміна. Історія українського підприємництва» Тетяни Водотики
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
