Чому збільшення частки держбанків в Україні – бомба уповільненої дії
Які наслідки це матиме для економіки та фінансової системи
Націоналізація підсанкційних банківських установ, які раніше належали російським власникам обо якимсь іншим чином були афілійовані з бізнесом у рф, з одного боку, очищує українську систему від зв'язків з країною-агресоркою, але з іншого призводить до того, що частка державних банків в Україні зростає. Ще з 2016 року, коли було націоналізовано ПриватБанк, йде активне обговорення шляхів продажу українських держбанків зарубіжним інвесторам. Однак справа з місця майже не зрушила. Збільшення частки держбанків може принести українській банківській системі великі проблеми у майбутньому, вважає ексголова НБУ Кирило Шевченко. Спеціально для Mind він обґрунтував свою позицію.
Що відбувається?
Вимальовується ризикована тенденція: замість роздержавлення банківського сектору, анонсованого українською владою та закладеного у Меморандум з МВФ, частка державних банків продовжує зростати, зокрема, за рахунок підсанкційних «Мотор-Банк» та PINBank. Останній є найімовірнішим кандидатом стати основою майбутнього «поштового банку». Частка ринку держбанків складає уже близько 54% – на 7% більше, ніж напередодні війни, у грудні 2021, і тенденція поки закладена на збільшення цієї частки.
Якщо проаналізувати цифри, то динаміка у державних банках та приватному секторі така: з початку повномасштабної війни приріст чистих активів у державних банках приблизно дорівнював показнику по всій банківській системі (чисті активи у держбанках станом на 01.07.2024 зросли на 59,6%, а загалом по системі – на 59,47%), однак динаміка приросту кредитного портфеля різниться. Кредитний портфель по приватному сегменту з початку війни впав на 1,98%, тоді як у державних банках – виріс на 13%.
У чому проблема збільшення частки держбанків?
На перший погляд, підстав для тривоги немає. Але якщо взяти до уваги класичні ризики держбанків, то можна передбачити проблеми у майбутньому. Саме державні банки перебувають на першій лінії політичного втручання. Вони неминуче опиняються у сфері інтересів Офісу Президента, КМУ та інших політичних структур. Для влади завжди є спокуса використати їх як інструмент політичного впливу.
Часто кредитування в українських держбанках відбувається «по дзвінку». Тому на сьогодні ніхто не може точно оцінити, наскільки ринковим є кредитування у державному банківському секторі. Можливо, саме в цій площині лежить відповідь на запитання, чому з початку війни у держбанках на 13% зросли обсяги кредитування порівняно з банківською системою? І чи не у цьому причина затяжних кадрових проблем, які ми спостерігаємо практично в усіх держбанках?
Проблеми корпоративного управління у державних банках на цьому не закінчуються. Не менш великий пласт пов’язаний зі здійсненням валютного контролю державними банками при експортно-імпортних операціях. Часто контракти такого роду, м’яко кажучи, не відповідають інтересам держави, проте держбанки під політичним тиском вимушено дають згоду на такі операції. Випадки, коли такі контракти обернулись виведенням колосальних коштів з країни, усім відомі. Свого часу справжнім проривом стала імплементація найкращих практик корпоративного управління у держбанках, якої добились спільними зусиллями Міністерство фінансів та НБУ. Ця реформа була спрямована, зокрема, на те, щоб уникати таких ризиків. Але зараз ми бачимо, що від неї залишились лише уламки.
Наслідки для економіки та фінансової системи
У разі реалізації найгіршого сценарію після закінчення війни Мінфін опиниться віч-на-віч з роздутим портфелем NPL, тобто, кредитів, що не працюють, у державних банках та буде змушений докапіталізовувати їх з держбюджету (читаємо – з кишень платників податків). Таке вже було у нашій історії. Пригадуєте, у скільки обійшовся Україні порятунок держбанків у 2014–2020 роках? У 220 млрд грн державним коштом, тобто на той час приблизно $8 млрд.
Захистити банки від політичного тиску і пов’язаних з ним ризиків мав би НБУ, який як регулятор має всі необхідні повноваження. Проте цього поки що не відбувається. І якщо регулятор не розробить спеціальних механізмів нагляду за державними банками і протистояння політичним ризикам, це може призвести до накопичення критичних загроз для економіки та стабільності фінансової системи, серед яких – надмірне навантаження на держбюджет, зниження довіри з боку інвесторів та міжнародних партнерів.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
