Система торгівлі викидами: виклик для бізнесу чи шанс на розвиток?

В Україні готують до запуску новий економічний інструмент – систему торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ). Йдеться про механізм, який уже багато років працює в Європейському Союзі, забезпечує мільярдні надходження до бюджетів і стимулює бізнес до скорочення викидів. Для України створення національної СТВ є частиною зобов’язань перед ЄС, але також – елементом нової економічної політики, яка прямо стосується промисловості та енергетики. Докладно про те, як працює система торгівлі викидами, який потенціал для української економіки і які є ризики для бізнесу, Mind розповіла Анастасія Дубко, фахівчиня відділу клімату ГО «Екодія», докторка філософії у галузі права.

Як працює система торгівлі викидами?

Суть системи проста: держава встановлює загальний ліміт на викиди парникових газів і видає (або продає) компаніям квоти. Хто вкладається у ліміт – може продати залишок. Хто не вкладається – мусить докупити квоти. Так формується ринкова ціна на викиди. 

Цей механізм уже давно працює в ЄС. Він охоплює тисячі підприємств у ключових секторах і забезпечує мільярдні надходження до бюджетів країн-членів. Частину квот компанії отримують безоплатно, але з часом їхня кількість скорочується, а продаж через аукціони зростає. У підсумку бізнес отримує чіткий сигнал: зменшити викиди вигідніше, ніж платити за них. 

Вартість квот у ЄС є вагомим фактором для підприємств. За даними 2024 року, середня ціна аукціонних квот становила 64,74 євро за тонну викидів, а на вторинному ринку вона була майже ідентичною – 65,23 євро за тонну. Прогноз на 2025 рік передбачає середню ціну на рівні 75,15 євро за тонну. Для ІІІ кварталу цього року очікувалася середня квартальна ціна в 73,54 євро за тонну. Такі показники демонструють, що система формує реальну економічну мотивацію для скорочення викидів і переходу до більш ефективних технологій.

Що відомо про плани і строки запуску системи в Україні?

Кабінет Міністрів схвалив план заходів щодо створення СТВ у лютому 2025 року. Ним передбачено кілька етапів:

• 2025–2028 роки – підготовчо-правова фаза, під час якої має бути створена нормативна база та інституційна структура;
• з 2028 року – перший операційний етап;
• не раніше ніж через три роки після скасування воєнного стану – другий операційний етап, який передбачатиме повноцінне функціонування системи торгівлі квотами.

На цьому етапі можна припустити, що в першу хвилю СТВ потраплять найбільші та найбільш енергоємні галузі. Йдеться про:

• спалювання палива в установках потужністю понад 20 МВт;
• нафтопереробку;
• виробництво коксу;
• металургію (виробництво заліза, сталі, феросплавів – якщо теплова потужність спалювальних блоків перевищує 20 МВт);
• виробництво цементу, клінкеру, вапна тощо (понад 50 тонн на добу);
• виробництво скляних виробів (понад 20 тонн на добу);
• виробництво азотної кислоти та аміаку.

Такі припущення ґрунтуються на чинній системі моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів, яка вже діє в Україні та може стати базою для запуску СТВ. 

Який потенціал для української економіки?

Для України така система може виконувати кілька завдань одночасно. Перше – це доступ до нового джерела фінансування. Кошти від продажу квот можуть підтримати реконструкцію енергетичної інфраструктури, розвиток відновлюваної енергетики та програми енергоефективності.  

Друге – це стимул до модернізації. Українська промисловість залишається однією з найбільш енергоємних у світі, що робить її вразливою до зростання цін на енергоносії та регулювання на зовнішніх ринках.  

Нарешті, третє – це фактор енергетичної безпеки. Подорожчання викидів для традиційної генерації зробить відновлювану енергетику конкурентнішою. 

Окрім цього, одним із найважливіших уроків стала проблематика так званих windfall profits компаній, тобто «додаткових прибутків» підприємств-забруднювачів. Оскільки у перших фазах більшість квот у ЄС підприємства отримували безоплатно, компанії в енергоємних секторах почали закладати «ринкову вартість квот» у ціну продукту, навіть якщо самі отримували квоти безплатно. У результаті споживачі платили більше, а підприємства де-факто одержували надприбутки від системи, замість того, щоб інвестувати у скорочення викидів. 

Для того щоб в Україні уникнути такої ситуації при впровадженні СТВ, важливо не тільки обмежити частку безоплатних квот, а й застосовувати так звані бенчмарки, тобто орієнтуватися на найкращих у секторі, та максимально швидко переходити до аукціонного розподілу.

Які умови ефективного запуску?

Ще один критичний момент – це розподіл квот. Надмірна кількість безплатних дозволів демотивує до скорочення. Для розв’язання цього питання варто застосовувати метод бенчмаркінгу, тобто надавати квоти пропорційно до ефективності, орієнтуючись на найкращих у секторі. Такий підхід уже показав свою результативність у ЄС. 

Потрібна також аукціонна модель. Прямий продаж квот через прозорі торги дозволить уникнути дискреційності та сформувати ринкову ціну. Окрім цього, він створить стабільне джерело надходжень до бюджету. 

Щоб система була передбачуваною для бізнесу, потрібно закласти механізми цінової стабілізації. Наприклад, граничну нижню межу вартості квот чи резерв стабільності, як це працює в ЄС. 

Інституційна спроможність – ще один виклик. Контроль за СТВ має здійснювати незалежний орган, здатний забезпечити прозорість і дотримання правил. Формат регулятора ще не визначено, але орієнтуватися варто на приклади НКРЕКП або НКЦПФР, адаптуючи їхню структуру до потреб ринку викидів. 

І нарешті, варто зафіксувати цільове використання доходів. Кошти від продажу квот мають іти не на покриття дефіциту бюджету, а на проєкти, що сприяють декарбонізації. Також важливо передбачити підтримку для працівників енергоємних галузей і громад, які можуть постраждати від переходу. 

Які є ризики для бізнесу?

Запровадження системи торгівлі квотами на викиди парникових газів неминуче створює певні виклики для підприємств. Насамперед ідеться про зростання операційних витрат. Компаніям доведеться купувати квоти на викиди або інвестувати в модернізацію виробництва, щоб скоротити їхню кількість. Це може стати суттєвим фінансовим навантаженням, особливо для енергоємних галузей.

Додатковим ризиком є складність регуляторної бази. Якщо правила розподілу безоплатних квот, умови проведення аукціонів чи механізми ціноутворення будуть нечіткими, бізнес може зіткнутися з невизначеністю та, як наслідок, з непередбачуваними витратами на старті системи. Важливим фактором також стане адміністративне навантаження: облік викидів, підготовка звітності та верифікація даних вимагатимуть додаткових ресурсів.

СТВ може стати реальним інструментом зміни, надаючи можливість спрямовувати нові фінансові ресурси на розвиток ВДЕ, енергоефективність і справедливу трансформацію громад, щоб у підсумку виграла не лише економіка, а й суспільство та довкілля. Але, якщо старт буде недбалим – із слабким законодавством, надто великою кількістю безкоштовних квот і невизначеними правилами, ця можливість може бути змарнована.