Обладнання без людей – половина інвестиції

Українське виробництво технологічно змінюється: підприємства оновлюють обладнання, автоматизують процеси, планують нові виробничі потужності. Водночас дедалі частіше ці інвестиції впираються в інше обмеження – нестачу людей із потрібними навичками. Чому сучасне обладнання в профтехах має стати базою, яку роль можуть відіграти короткі програми перекваліфікації та навіщо самому бізнесу інвестувати у формування ринку фахівців, в колонці для Mind розповідає Сергій Держрук, директор Paton International.

Як технологічний розвиток змінює вимоги до фахівців?

PATON INTERNATIONAL уже 67 років займається виробництвом зварювального обладнання та електродів. За ці десятиліття змінилося не лише саме обладнання – змінився зварювальник.

Якщо раніше йому потрібно було самому щось підлаштовувати, звикати до конкретного апарата і від самого зварювальника дуже багато залежало, то зараз він хоче зручний інтерфейс, сучасні функції, енергонезалежність.

Змінилося й обладнання. Раніше один апарат міг важити 200 кг, зараз це 6–8 кг, а в одному невеликому апараті можуть бути одразу два-три види зварювання.

Сьогодні ми маємо фактично всю лінійку обладнання, якого потребує ринок: для ручного дугового зварювання MMA, напівавтоматичного MIG/MAG, аргонодугового TIG DC та AC/DC, а також плазмового різання. Майже на фініші ще одна категорія – лазерне зварювання.

Технології постійно рухаються вперед. Підприємства оновлюють технопарк, автоматизують процеси, але разом із цим змінюються і навички, з якими людина має приходити на виробництво. І тут ми стикаємося з одним із головних обмежень: обладнання може бути, а людей, які можуть на ньому працювати, – немає.

Чому технологічне переоснащення впирається в кадровий дефіцит?

Дефіцит кадрів зараз не те що відчутний – він дуже відчутний.

Ми бачимо це і у власній компанії, і серед наших партнерів. Частина людей виїхала з країни, частина мобілізувалася, хтось перемістився в інший регіон. Підприємства, яким ми постачаємо обладнання, постійно ставлять одне й те саме питання: де взяти зварювальників?

Я не буду називати конкретні компанії, але таких прикладів у мене декілька. Наше обладнання закуповували під певні проєкти і під певну кількість людей – і воно досі стоїть запаковане, тому що працювати на ньому нікому.

Через це змінюється і підхід до найму. Я знаю підприємства, які готові брати людей з нуля і навчати. Деякі створюють гуртожитки та запрошують працівників з усієї країни: приїжджайте, ми вас навчимо – тільки працюйте.

Але дозволити собі самостійно готувати фахівців можуть далеко не всі підприємства.

Чому для профтехів сучасне обладнання – це база?

Якщо виробництво технологічно змінюється, система підготовки фахівців також має встигати за цими змінами.

Я особисто був у багатьох профтехзакладах. Є дуже сучасні заклади. Але досі є й ті, де навчають на старому трансформаторному обладнанні або дають лише один вид зварювання.

Якщо порівняти обладнання 30–40-річної давнини із сучасним, різниця принципова. Людина може прийти на підприємство і просто не зрозуміти, як працювати із сучасним апаратом. Там були дві кнопки, рубильник – і все. Зараз є дисплей, різні режими, налаштування.

Тому питання не лише в тому, скільки часу ми навчаємо людину. Важливо, на чому ми її навчаємо і наскільки ці навички відповідають реальному робочому місцю.

Сучасне обладнання для профтехів – це база. Але недостатньо просто закупити його і поставити в майстерні. Потрібен викладач, який сам уміє з ним працювати і може передати ці навички учням.

Де короткі програми доповнюють професійну освіту?

Є ще питання часу. Підприємствам люди потрібні не через два-три роки, а зараз.

Якщо за кілька тижнів чи два місяці на сучасному обладнанні людині можна дати базу, після якої вона вже може почати працювати, – така модель має сенс. Особливо коли навчання відбувається під конкретну потребу підприємства.

Зрозуміло, що за декілька тижнів неможливо дати все те, що дає повна професійна освіта. Але для старту цього може бути достатньо. Далі людина навчається вже в процесі роботи, під наставництвом майстра, і відточує свої навички.

Я на 100% впевнений, що створення додаткових курсів за моделлю KSE ProfTech чи схожих програм – це корисна річ, яка буде працювати й надалі. Людина, яка приходить на таке навчання, як правило, вже розуміє, навіщо їй ця професія і що вона хоче робити далі.

Чим більше таких можливостей буде в різних містах і містечках, тим більше людей матимуть доступ до перекваліфікації. Перспективу я бачу і в мобільних форматах, коли сучасне обладнання та програма можуть приїхати туди, де є люди і потреба бізнесу.

Тому я не бачу тут протиставлення. Професійна освіта має давати системну підготовку, а короткі програми – швидко відповідати на конкретний кадровий запит підприємства.

Чому МСБ потрібна зовнішня інфраструктура?

Велике підприємство може створити власний навчально-практичний центр. Для цього потрібні площа, обладнання, майстер і відповідний фінансовий ресурс. Великий бізнес може собі це дозволити.

А якщо це ФОП або невелике підприємство?

У нас є кейси, про які розповідають клієнти: була невелика майстерня, працювали люди, одного фахівця мобілізували – і майстерня закрилася, тому що іншого спеціаліста просто немає де взяти.

Малий бізнес не створюватиме власний навчальний центр заради одного чи двох працівників. Саме тому для МСБ важливі зовнішні центри швидкої підготовки та перекваліфікації, де людина може отримати практичні навички під потребу виробництва.

Чому PATON INTERNATIONAL інвестує у підготовку фахівців?

Ми досить щільно працюємо з професійною освітою. Спільно з Міністерством освіти і науки провели низку зустрічей і тренінгів для закладів професійної освіти, де готують зварювальників. Знайомили викладачів і майстрів із сучасним обладнанням та технологіями, ділилися практичним досвідом.

Навіщо виробнику обладнання інвестувати в це? Для нас це гра в довгу.

Коли в навчальному закладі або проєкті з’являється сучасне обладнання, завдяки цьому можуть з’явитися, умовно, 100 нових зварювальників. Ці люди підуть на підприємства, набуватимуть досвіду і формуватимуть ринок зварювання в Україні.

Якщо дивитися на три-п’ять років уперед, логіка досить проста. Сьогодні людина навчається працювати на сучасному обладнанні, отримує професію, набуває досвіду. Через кілька років вона може відкрити власну майстерню, придбати обладнання і працювати на себе.

Тобто, інвестуючи в підготовку фахівців сьогодні, ми інвестуємо в розвиток ринку, на якому самі працюємо.

І бізнесу варто дивитися на такі інвестиції ширше, ніж лише через потребу у власних працівниках. Чим більше на ринку кваліфікованих людей, тим більше можливостей у підприємств запускати нові проєкти, оновлювати обладнання і нарощувати виробництво.

Обладнання та люди – два паралельні процеси

Якщо говорити про модернізацію заводів, нові виробничі потужності, технологічне переоснащення, чи можливо все це без інвестицій у людей?

Моя думка – ні, неможливо.

Ми розуміємо, що війна закінчиться, ми почнемо відбудовувати країну, створювати нові підприємства. Ми можемо оснастити їх усім, що потрібно. Але якщо не буде людей, то вся ця історія буде зроблена на 50% – і рівно на 50% ні.

Тому ці два процеси мають іти паралельно. Якщо ми не будемо готувати кадри, але при цьому хочемо будувати й модернізувати виробництво, ця історія не спрацює.