Як власнику бізнесу ефективно управляти накопиченим капіталом
Більшість розмов про фінансування бізнесу починається приблизно однаково: де взяти гроші? Кредит, інвестор, грант, партнер. Більше продавати, дорожче продавати, зменшувати витрати.
Проте частими є також ситуації, коли бізнес уже працює і стабільно заробляє. У власника з’являється можливість регулярно отримувати частину прибутку та формувати власний капітал. І тоді постає вже інше питання: що робити з цим капіталом далі? Масштабувати бізнес? Запустити новий напрям? Інвестувати в інше підприємство? Залучити партнерів до нового проєкту? Купити нерухомість? ОВДП?
На певному етапі це стає окремим управлінським завданням власника. Як із ним впоратись і грамотно розпорядитися й управляти накопиченим капіталом, Mind розповів Леонід Бірюков, консультант з управління, президент асоціації «Укрконсалтінг», власник КУА «Гранд-Інвест».
Бізнес і капітал власника – не одне й те саме
Поки компанія невелика, практично весь зароблений прибуток повертається в бізнес. Адже потрібні обладнання, люди, оборотний капітал, маркетинг, приміщення, розвиток продажів.
Але, якщо компанія стабільно генерує прибуток, поступово виникає інша ситуація: операційний бізнес уже здатний фінансувати свою діяльність і розвиток, а у власника з’являється можливість частину отриманого доходу не повертати назад у той самий бізнес.
Саме із цього моменту починає формуватися окремий капітал власника.
Умовно я говорю про власників бізнесу, компанії яких стабільно генерують від 2–3 млн грн чистого прибутку на місяць. Це мій практичний орієнтир для розмови, а не встановлений законом поріг.
При цьому прибуток компанії ще не є особистими грошима власника. Отримання доходу власником і подальше інвестування потребують належного оформлення та врахування податків.
І тут, на мою думку, для багатьох підприємців починається наступний етап розвитку.
Потрібно навчитися розділяти дві ролі:
1. Власник операційного бізнесу. Його головне питання: як розвивати компанію.
2. Власник капіталу. Тут уже інше питання: як цей капітал зберігати, примножувати, диверсифікувати та інвестувати.
Механізми управління капіталом і місце КІФ серед них
Власник може інвестувати безпосередньо як фізична особа. Може створити окрему компанію для інвестицій. Може разом із партнерами заснувати товариство під конкретний проєкт.
Сам капітал можна спрямовувати у власний бізнес, інші підприємства, нерухомість, цінні папери та інші активи.
Важливо розділяти два рішення: у що інвестувати та через яку структуру це робити.
Одним із механізмів організації такої роботи може бути корпоративний інвестиційний фонд (КІФ).
За Законом України «Про інститути спільного інвестування», корпоративний фонд є юридичною особою у формі акціонерного товариства, яка здійснює виключно діяльність зі спільного інвестування. Його активами управляє ліцензована компанія з управління активами (КУА).
Далі йтиметься насамперед про закритий венчурний КІФ як інструмент інвестування в бізнес і проєкти. Назва «венчурний» у цьому випадку не означає, що фонд обов’язково інвестує лише у стартапи.
Для власника важлива сама логіка конструкції.
Операційна компанія продовжує виробляти продукцію, продавати, наймати людей, працювати з клієнтами, постачальниками та банками. А КІФ стає окремою структурою для реалізації інвестиційної стратегії.
Не всі гроші повинні залишатися всередині одного бізнесу тільки тому, що саме цей бізнес допоміг їх заробити.
Що відбувається з правом власності на гроші у КІФ?
Тут потрібно відповісти прямо: вкладаючи кошти в акції корпоративного інвестиційного фонду, людина справді стає акціонером окремого акціонерного товариства.
Внесені кошти належать КІФ, а людині – акції фонду та права за ними.
Гроші на рахунку КІФ вже не можна використовувати як особистий гаманець. Навіть якщо всі акції належать одному власнику.
Це важлива зміна. Власник переходить від безпосереднього розпорядження коштами до управління інвестицією через права акціонера. Але кошти не стають власністю КУА. Вона управляє активами від імені та в інтересах фонду на підставі договору.
Принципове питання перед вкладенням у КІФ таке: заради чого власник погоджується на цю зміну?
Якщо йому потрібні гроші для повсякденних особистих витрат – фонд для цього не підходить.
Якщо він хоче сформувати окремий інвестиційний портфель, регулярно фінансувати проєкти та реінвестувати доходи – така організація роботи може мати сенс.
Як власник зберігає контроль?
Контроль залежить від частки акціонера, закону та документів фонду. Власник усіх акцій і міноритарний учасник спільного фонду мають різні можливості впливу. Це потрібно розуміти до інвестування.
Акціонери реалізують свої права через органи фонду. Наглядова рада контролює виконання регламенту, інвестиційної декларації та договору з КУА. До її повноважень належить і затвердження договорів щодо активів понад установлений статутом або регламентом поріг.
На практиці власнику важливо заздалегідь визначити, які інвестиції відповідають його стратегії, які рішення потребують корпоративного погодження, яку інформацію та з якою періодичністю він отримуватиме.
КУА здійснює операції з активами й організовує їх професійний супровід у межах своїх повноважень. Особисте побажання акціонера оформлюється через передбачені процедури та не може суперечити закону або інтересам фонду.
Наприклад, власник хоче інвестувати в нове виробництво. Далі потрібно визначити умови входження, оцінити проєкт, перевірити документи, погодити необхідні рішення та оформити операцію.
Власнику не потрібно самому ставати професійним керуючим активами. Але й повністю відсторонитися від власної інвестиційної стратегії він не може.
Як на мене, це одна з переваг конструкції: власник визначає, навіщо йому фонд, а професійна команда забезпечує роботу з активами в установлених межах.
Обмеження фонду: що потрібно прийняти
У КІФ є визначені законом правила діяльності, вимоги до активів, обліку, звітності та корпоративних рішень.
Не будь-яке бажання власника можна реалізувати за рахунок фонду. КУА повинна перевіряти допустимість операцій.
Змінюється доступ до коштів. Акціонер може отримувати дохід, зокрема через дивіденди за наявності підстав і належного рішення. Може продати акції, якщо знайде покупця та дотримається відповідних умов. Але можливість швидко продати їх за бажаною ціною не гарантована.
Закритий фонд не передбачає безумовного повернення вкладень на першу вимогу акціонера. Порядок виходу потрібно розуміти заздалегідь.
Саме тому я б розділяв особистий фінансовий резерв і капітал, який власник готовий інвестувати на тривалий строк.
Крім того, фонд має витрати на створення й обслуговування. Вони повинні бути виправдані масштабом і змістом інвестиційної діяльності.
Переваги, заради яких КІФ може бути доцільним
Окрема юридична особа дозволяє зосередити інвестиційні активи, права й зобов’язання поза операційною компанією.
Фонд може бути власником корпоративних прав підприємств, нерухомості та інших дозволених активів. Через КУА він укладає відповідні договори й отримує інвестиційні доходи.
Для власника це можливість бачити свій капітал як портфель: куди вкладено кошти, який результат дає кожен актив, де зосереджені ризики.
Професійне управління, облік і звітність допомагають підтримувати цю систему. А спеціальний податковий режим коштів спільного інвестування може поліпшувати економіку накопичення та реінвестування доходів.
Водночас юридичне відокремлення не означає абсолютного захисту капіталу. Невдала інвестиція залишається невдалою інвестицією незалежно від того, хто її здійснив.
Якщо фонд вкладає всі кошти назад в один і той самий бізнес власника, економічна концентрація ризику також зберігається.
Що дозволяє фонд?
1. Фінансувати нові проєкти та власні підприємства
У підприємця часто виникають проєкти, які вже не зовсім є частиною основного бізнесу. Окремий виробничий напрям. Інше підприємство. Партнерський проєкт. Нерухомість.
Замість того щоб механічно включати кожен новий актив у діючу компанію, власник може формувати окремий інвестиційний портфель.
Фонд може фінансувати й підприємства, пов’язані з його акціонером, через дозволені операції. Зокрема, венчурний фонд може надати позику юридичній особі, якщо йому належить щонайменше 10% її статутного капіталу.
Наприклад, підприємство може використати отриману позику для розвитку або погашення заборгованості, якщо це відповідає умовам договору. Але це має бути обґрунтоване фінансування з оцінкою повернення коштів. Бажання власника підтримати свій бізнес саме по собі не скасовує вимог до операції та відповідальності перед фондом.
2. Об’єднувати капітал кількох власників
Один фонд може залучати капітал кількох інвесторів через придбання ними його акцій.
Наприклад, кілька підприємців вирішили інвестувати у виробництво. Вони можуть сформувати спільний фонд, який вкладатиме кошти в підприємство, що реалізує проєкт.
Самої домовленості «вкладімося разом» недостатньо. Потрібно визначити, хто і скільки вкладає, хто приймає рішення, які права має кожний учасник, як розподіляється результат і що відбувається, якщо погляди партнерів розійшлися.
Окремо потрібно домовитися про можливість виходу з інвестиції.
Фонд не скасовує необхідності домовлятися. Він допомагає закріпити домовленості через систему власності, корпоративних рішень і професійного управління.
При цьому фінансувати спільний проєкт саме через КІФ не обов’язково. Для одного проєкту простішим рішенням може бути спільне ТОВ.
Фонд варто порівнювати з такою альтернативою, коли партнери планують кілька інвестицій, тривалу співпрацю та регулярне реінвестування результатів.
3. Працювати з капіталом на тривалий строк
Підприємець часто мислить горизонтом операційного бізнесу: місяць, квартал, рік-два.
Капітал може вимагати іншого горизонту: п’ять, десять, двадцять років. І тут виникають питання диверсифікації, нових активів, партнерств і наступності.
Довгостроково інвестувати можна й без КІФ. Важливий сам перехід від управління одним підприємством до управління сукупністю активів. На мій погляд, це дуже важлива трансформація мислення власника.
4. Мати особливе оподаткування
Українське законодавство передбачає спеціальний режим оподаткування коштів спільного інвестування.
Підпункт 141.6.1 Податкового кодексу передбачає звільнення від податку на прибуток визначених ним коштів і доходів. Зокрема, йдеться про внески, доходи від операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за такими активами, проценти за позиками та орендні платежі.
Це правило стосується коштів спільного інвестування, а не лише ситуації, коли кілька підприємців фінансують один проєкт. Саме тому фонд може бути податково ефективним механізмом накопичення та реінвестування капіталу.
Але тут принципово важливо не спрощувати. Пільга не означає звільнення фонду від усіх податків за будь-яких обставин. Підприємство, у яке він інвестує, не отримує автоматично його податковий режим. Виплати акціонерам також мають окремі податкові наслідки.
Тому я б починав із формулювання економічного завдання. Тобто: «Хочу сформувати інвестиційний портфель. Фінансувати нові проєкти. Інвестувати разом із партнерами. Накопичувати капітал для наступних вкладень». І вже після цього потрібно дивитися, яка юридична та податкова конструкція найкраще дозволяє це зробити.
КІФ потрібен далеко не кожному бізнесу
Якщо весь прибуток компанії потрібен для оборотного капіталу, обладнання, погашення кредитів або розвитку основного бізнесу, створення власного фонду може бути передчасним.
Якщо власнику потрібен простий портфель із кількох фінансових інструментів, окрема структура також може виявитися зайвою.
Я розглядав би КІФ насамперед там, де є значний капітал для регулярного інвестування, кілька активів або проєктів, потреба у професійному управлінні та готовність працювати за встановленими правилами.
Але навіть прибуток у 2–3 млн грн на місяць не робить фонд необхідним. Перед відповідним рішенням потрібно зрозуміти:
- скільки вільного капіталу реально може отримувати власник, не послаблюючи бізнес;
- що він планує робити з ним у найближчі 5–10 років;
- які кошти повинні залишатися доступними для особистих потреб;
- чи потрібні партнери;
- який контроль власник хоче зберігати.
І вже після цього порівнювати варіанти: особисте інвестування, окрема компанія, спільне товариство під проєкт чи інвестиційний фонд? Універсальної відповіді тут немає.
Україні потрібні не тільки гроші (замість підсумку)
Ми постійно чуємо, що українському бізнесу бракує інвестицій. Я б сформулював проблему трохи інакше.
В Україні є підприємці, які побудували успішні компанії. Є капітал, який вони заробляють. Є інші підприємства, яким потрібні ресурси для розвитку. Є нові проєкти та власники бізнесу, готові інвестувати разом.
Але між усіма цими елементами поки що недостатньо зрозумілих і поширених механізмів взаємодії.
Гроші самі по собі не перетворюються на інвестиції. Потрібні правила, професійне управління, аналіз проєктів, захист інтересів учасників і відповідальність за рішення.
Корпоративний інвестиційний фонд є одним із таких механізмів. Для частини українських власників сталого бізнесу він може стати важливим кроком до системного управління накопиченим капіталом.
Можливо, наступний етап розвитку українського приватного бізнесу почнеться саме тоді, коли підприємці навчаться не тільки заробляти капітал, а й професійно ним управляти, об’єднувати та інвестувати ці кошти в нові бізнеси і проєкти.















