Сержантський корпус має стати опорою ЗСУ
Сержант повинен відповідати трьом стандартам. Стандарт перший – охайний зовнішній вигляд. Другий – гарна фізична підготовка. По-третє, сержант має бути компетентним і здатним відповісти на будь-яке запитання. Про це в колонці до Дня сержанта ЗСУ, що відзначається в Україні щорічно 18 листопада, розповідає Володимир Кривенко, головний сержант 59 Окремої штурмової бригади у складі Сили Безпілотних систем.
У будь-якій проблемі сержант має розібратися. Треба «відсканувати» морально-психологічний стан людини. Приклад: піхотинці сидять на позиції – розосереджені, мало спілкуються. Додаються погані кліматичні умови, і вони починають «гризтися» між собою. Загальна ситуація призводить до конфліктів на кшталт «ти мене замінив пізніше, ніж домовлялися». За іншої ситуації боєць би навіть не звернув на це уваги. В такій ситуації саме сержант має «відчути момент» і проявити людяність.
Сержант як менеджер на полі бою – досі рідкісне явище в українській армії.
Процес формування професійного сержантського корпусу триває, але хотілося б його пришвидшити. Проблема в тому, що людина із бойовим досвідом не хоче далі розвиватися: «Я воював, все пройшов, все бачив. То чого мене ще можна навчити?» Тут проблема в персоналіях, а не в структурі ЗСУ.
Я усі завдання ділю за матрицею Ейзенхауера, на чотири сектори: важливі, не важливі, термінові і не термінові. Важливі і термінові – пріоритетні, їх треба виконувати. Натомість не важливі і не термінові – ігнорувати. А от не важливі, проте термінові – делегувати підопічним.
Делегування повноважень – важливий аспект роботи головного сержанта, бо кількість інформації нині настільки велика, що самостійно впоратись з усім навантаженням не вдасться.
До того, при доведенні бойових завдань сержант неодмінно має використовувати візуалізацію. Простий принцип, який ігнорується, хоча візуально інформація сприймається краще. Бо буваєш в батальйонах і дивуєшся: завдання доводяться до відома буквально на пальцях.
Варто пам’ятати, що бойові завдання дуже рідко йдуть так, як заплановано. Тому для сержантів має бути свобода дій, хоч і в чітко визначеній зоні відповідальності. Відповідно – треба розвивати лідерські якості, аби сержант був менеджером на місці і мав здатність маневрувати в межах своєї компетентності. Наразі в армії прийнято діяти за принципом «згідно-відповідно», тож якщо не сказати бійцю, що тому робити далі, може розгубитись.
Це – проблема, її треба вирішувати, і українська армія в цьому напрямку рухається. Рух цей почався ще до повномасштабної війни, коли наші сержанти з’їздили на навчання до Литви та була впроваджена посада головного сержанта.
Треба визнати: в Україні тривають бойові дії. Вони по-своєму різні, дають унікальний сержантський досвід, і будь-яку теорію треба інтегрувати в «гарячу» обстановку на конкретній місцевості.
Стандарти підготовки сержантів повинні визначати люди з бойовим досвідом. У нас багато сержантів, які перебувають на ключових посадах, призначалися ще у 2017-2018 роках. Треба ставити на вищі профільні позиції «свіжіших» хлопців, які почали воювати з 24 лютого 2022 року. Ще краще – аби в кожній військовій частині був «Блокнот сержанта», прописаний на основі бойового досвіду цієї частини.
Система підготовки сержантів – складне і багатогранне питання. У нас є навчальні центри, які готують сержантів, хоча їхня якість, за кількома винятками, доволі сумнівна.
Проблема – низька система сержантської освіти – виникла через те, що військові інструктори отримують низьку заробітну платню і немотивовані.
Вони не обов’язково повинні мати досвід бойових дій, головне – мають вміти систематизувати інформацію, і навчити цього. На посаді інструктора маємо бачити аналітика і методиста, здатного не прожити бойовий досвід, але й узагальнити його.
Попит є – на курси лідерства середнього рівня багато бажаючих. Пройшовши їх, ти можеш претендувати на посаду головного сержанта бригади.
Усім офіцерам треба прийняти факт: сержант – це фахівець, зневажливе ставлення до якого не лише відчувається, але й здатне зашкодити подальшій взаємодії. Зазвичай причина такого ставлення з боку офіцерів більш високих рівнів – просто низькі теоретичні знання і нерозуміння фахового та лідерського потенціалу сержантського корпусу.
В арміях країн НАТО навіть генерали активно спілкуються з сержантами, і роблять це на рівних. В нас досі не так, і День сержанта ЗСУ – чудовий привід нагадати, що ця ситуація має змінитись.
Матеріал рубрики «Точка зору» є відображенням особистої думки автора й може не збігатися з точкою зору редакції Mind. Він не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Ініціатива публікації, як правило, надходить з боку автора.
Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія. Матеріали в рубриці «Точка зору» можуть бути опубліковані як на комерційній, так і на безоплатній основі.
Основна вимога – суспільна значущість теми та відкрита публічна позиція автора.












